– Дитино, як я тобі вдячний за мою Ганнусю! Адже без неї мені світ не милий, – казав чоловік зі сльозами на очах. – Добро ж завжди повертається

Григорію було не до свят. Три дні він провів у лікарняній палаті біля своєї Ганнусі. Не їв, не спав, лише прислухався до переривчастого дихання дружини.

Ще тиждень тому його кохана була здорова і готувалася до Нового року. Прибирала у квартирі, складала святкове меню, хоча на пенсію особливих делікатесів не наготуєш.

Та й скільки їм потрібно? Головне, щоб у квартирі витав аромат хвої та мандаринів. Не знав він, що в одну мить дружина, немов скошена травинка, впаде непритомна, а в лікарні медики ошелешать складним діагнозом.

І не пахне у них вдома ні Новим роком, ні цитрусами. За ці страшні дні волосся у Григорія побіліло.
Особливо серце стислося, коли лікар сказав, що Ганні життєво необхідна опер ація.

І назвав вартість – космічну для них суму.

– Але я не маю таких грошей, — ледь чутно прошепотів старий. Ми із дружиною – пенсіонери. Живемо дуже скромно. Як може, допомагає племінник, але у нього своя сім’я.

У відповідь лікар йому поспівчував і ще раз наголосив, що лікарня не зможе покрити витрати на втручання.

Григорію захотілося на той світ. Навіщо йому життя без Анюти?

…Одружилися вони молодими. Одразу після школи. Прожили разом чимало років. Добре прожили. Сварилися рідко, та й то через дрібниці.

До вечора вже перепрошували один в одного. Бог дітей не дав, тож усе тепло віддавали племіннику. Він живе у Львові, але час від часу разом із дружиною та доньками навідується у гості.

Не забуває їх, старих, та й слава Богу. Але й вони нічим не зможуть допомогти, коли на порятунок Ганни потрібно стільки грошей.

Ще одна ніч пройшла в болісних роздумах. Вранці медсестра насилу вмовила Григорія кілька годин відпочити вдома.

Біля квартири він довго намацував ключ у кишенях куртки. Нарешті знайшов. З сусідньої квартири вийшла сусідка Оксана:

– Як там Аня?

Сусід важко зітхнув, розповів невеселі новини. Оксана схопилася за серце:

– Ой, біда безпросвітна! І де взяти такі гроші?

– Очевидно, треба оголосити збір коштів серед мешканців нашої багатоповерхівки. Сьогодні ж пройдусь сусідами – може, хоч на ліки Ганні вистачить.

Але зациклений на своєму горі Григорій тільки роздратовано махнув рукою. Оксана зрозуміла, що слова будуть зайвими. Тому не сказала більше нічого, принесла сусідові теплого, щойно звареного супу.

Незабаром Григорій знову був у лікарні. Ганні стало гірше. Літній чоловік від безсилля тільки міцно стискав кулаки.

– Господи, врятуй її або забери мене разом з нею, – багато разів повторював у думках, відчайдушно вдивляючись у клаптик неба через вікно палати.

Смеркало. Сиві зимові хмари засипали землю снігом, і здавалося, що він один у Всесвіті. Наодинці зі своїм горем.

– До вас відвідувачі, – порушила тишу медсестра, яка нечутно прочинила двері.

Григорій здивовано глянув на неї. Хто міг прийти? Племінник? Так він же у терміновому відрядженні, обіцяв бути завтра. Хіба Оксана?

Але за плечима у медсестри стояла молода жінка. Вона підійшла до чоловіка і запитала:

– Не впізнаєте мене? Я Даша, колись жила поблизу.

Але чоловік вдивлявся в обличчя незнайомки й гадки не мав, хто вона.

– Не пам’ятаєте мене? – Сказала Даша.

– Але повинні згадати. Наша сім’я була бідною, а ви часто нам допомагали. Ми часом і надголодь жили.

Перед очима старого пробігло минуле. Він ще раз глянув на незнайомку – і мало не ляснув собі долонею по лобі. Ну як він міг забути! Це маленька дівчинка з багатодітної сім’ї, яка жила в будинку навпроти.

Свого часу їхня трагедія сколихнула весь мікрорайон: батько загинув на роботі, залишивши дружину із шістьма маленькими дітьми.

З того часу вони виживали, як могли. А час тоді був непростий. Григорій, на щастя, заробляв непогано, тому разом з Ганною пригощали малюків печивом, цукерками, дарували книги, іграшки.

Правду кажучи, неодноразово допомагали мамі, Олені, яка розривалася на двох роботах за мізерну плату.

Неможливо було дивитися, як діти бігали в холод у порваних кросівках і легеньких куртках.

– Григорію Івановичу, тільки не хвилюйтеся, – перервала його спогади Даша. – Мені Оксана про вашу біду розповіла. І я вже сплатила опер ацію Ганні Петрівні.

Вона житиме. Все буде гаразд, ось побачите.

– Дашо, Дашенько, – не вірячи почутому, хапав повітря чоловік. – Дитино, це ж стільки грошей? Це ж непіднімна сума!

– Нічого не турбуйтеся, – стиснула йому руку молода жінка. Я вже багато років живу за кордоном, там у чоловіка свій бізнес. Щороку приїжджаємо на батьківщину відвідати рідних.

– Всі родичі живуть у достатку, тому можемо підтримати вас.

Всевишній таки почув молитви Григорія. Наступного ранку Ганну успішно проопер ували.
Лікар пообіцяв, що його дружина за кілька тижнів повернеться додому. І там, витирав сльози чоловік, знову пахнутиме затишком, та щастям.

Весь цей час Даша була поруч із ним: заспокоювала, підтримувала, пригощала домашньою їжею, купувала ліки дружині.

Якось Григорій Іванович із Дар’єю зігрівалися чаєм у лікарняному кафе.

– Дитино, як я тобі вдячний за мою Ганнусю! Адже без неї мені світ не милий, – казав чоловік зі сльозами на очах.

– І все ж скажи, як ти зважилася допомогти чужим людям?

– Ви мені не чужі, – зітхнула Даша. Все дитинство ви були для моєї родини добрими чарівниками. А особливо для мене. Я ваші подарунки й досі пам’ятаю.

– Знаєте, якось з мене в школі почали насміхатися, обзивати жебрачкою. Я переживала і зі страхом чекала свого дня народження, оскільки на свято кожна дитина пригощала однокласників солодощами.

– А у мами грошей вистачало лише на найнеобхідніше. Які там частування? Уявляєте, як принижували б мене діти, якби я прийшла в клас без частування? Знущалися б ще більше.

– Я не знаю, як би пережила все, якби не ви, не Ганна Петрівна. Того дня народження подарували мені гарний светр – усі подружки ахнули – і багато цукерок, тож у школі я пригостила однокласників.

– Даріє, але ж це було так давно. Той светр, ті цукерки… Стільки вже років пролетіло, – тремтячим голосом прошепотів зворушений старий, заглядаючи в щирі очі Дарії.

– То й що? – усміхнулася жінка. – Не важливо, скільки часу минуло. Головне лише те, що добро завжди повертається добром. Тому, знайте, тепер без підтримки я вас не залишу.

Виявляється, й таке в житті буває! Робіть добро, і вам повернеться…