Дивно, що валіза не згоріла під час пожежі…

Тетяна прибрала в хаті та вимкнула пилотяг. Весна, треба ще веранду впорядкувати, вікна там вимити. Пилу зібралося достатньо.

Вона спеціально взяла тиждень відпустки перед травневими, разом зі святами вийде чудовий відпочинок, якщо його можна так назвати.

Веранда. Вона вже пошила туди нові фіранки. Перш ніж продовжити справи, вона вирішила перекусити.

Кави та бутербродів на обід їй вистачить, а до повернення чоловіка Анатолія з роботи та тринадцятирічної доньки Насті зі школи, вона приготує нормальну вечерю. Пролунав дзвінок телефону.

– Таня, скільки можна тобі дзвонити! Навіщо тобі телефон? Він повинен бути завжди в кишені чи на очах. А якби мені стало погано і я не додзвонилася б до тебе? Так і богу душу віддати недовго. – Як завжди, замість вітання почала мама.

– Я просто не чула, пилотяг працював.

– Гучніше треба ставити дзвінок.

– Мамо, коли ти слухавку не береш, то все нормально, а якщо я не відповіла – кінець світу.

– Гаразд. Наступного разу відповідай одразу.

– Добре, мамо, якщо я буду вільна, то неодмінно відповім одразу. Переходь до справи, що ти хотіла сказати.

– Сказати… – кілька секунд була тиша, – Горе велике сталося. Сестричка твоя улюблена втратила житло.

Сестри у Тані не було, тобто була, але тільки двоюрідна. І аж ніяк не улюблена, швидше навпаки. У дитинстві вони товаришували, але потім тільки лаялися.

Юля завжди намагалася звинуватити Таню без вини. Вона гарна, Таня погана. У випускному класі вони припинили розмовляти одна з одною.

Тільки мама Тані завжди вважала, що Юля – улюблена сестричка її дочки. З Юлі треба було брати приклад.

Вчилася Юля краще, одягалася красиво, коса до пояса. З косою мама просто була схиблена, а Таня на зло всім відрізала свої коси, які були не менше.

– Мамо, що трапилося, говори прямо.

– Пожежа у них сталася, все згоріло. Усе! Хіба ти ще не знаєш? Допомога потрібна. Сусіди збирають речі, гроші. Але цього мало, жити їм ніде.

– Як це ніде? У неї батьки є.

– Є, та тільки живуть далеко, вони ж поїхали, будинок залишили дочці, а тут таке лихо. Приїдуть, а нічого нема.

– Мамо, у них там будинок утричі більший. Вони не мали наміру повертатися. Це ж твоя сестра, ти маєш знати все. Вони там чудово влаштувалися, навіщо їм ваше село. Нехай і Юля їде до них.

– Вона не хоче, з вітчимом стосунки погані, а дім той його. Вихід один! Вони вже їдуть до тебе. Я їм дати притулок не можу, у мене одна кімната, а у вас будинок величезний.

– Що? Ти в мене спитала?

– Навіщо. У них горе, а ти про якийсь дозвіл. Зустрічай, готуй кімнату, їжу, одяг. Ти мене зрозуміла?

Юля та її чоловік Дмитро з’явилися за пів години. Дітей вони не мали, вони вважали, що це зарано. Напевно, це на краще.

– Сестричко, у нас таке горе. Просто нема слів. Ми в тебе поживемо.

– Ви надовго? Може, варто розглянути варіант переїзду до батьків.

– Які вони батьки, там вітчим, старий.

– Ось вам кімната, постіль та рушники у шафі. Щось ще треба з білизни, чи маєте? – Таня подивилася на велику валізу погорільців. Дивно, що вона не згоріла.

– Нічого не треба. Ми на дивані спатимемо?

– Так. Телевізор, пульт.

Замість прибирання на веранді Таня почала готувати вечерю. Не дуже їй подобалися гості, але якось не по-людськи було б не пустити їх. Запахло тютюном. Цього ще не вистачало.

– У хаті не димлять! Ви що собі дозволяєте? Виходьте надвір, і недопалки не розкидайте.

– Подумаєш, ми звикли все в хаті робити.

– А ви не вдома. У нас ніхто цим не займається. Виходимо, – Таня відчинила вікна в кімнаті.

– Ти заморозити нас вирішила? Виходь уже, нам переодягтися треба.

Анатолій уже був у курсі нещастя родичів і намагався нічого не питати.

– Якось ви нам не співчуваєте. Нам би стрес зняти, міцного не завадило б.

– У нас нічого немає. Ми не тримаємо у будинку напої.

– Так треба сходити.

Ніхто не встав із-за столу. Анатолій мовчки продовжив їсти, а гості розраховували, що їм все нададуть.

– Нудно у вас.

– А нам нормально. Ви на роботу як діставатиметеся? Автобус ходить із сьомої, кожні пів години.

– Нам відпустку дали через пожежу.

– Зрозуміло.

Таня зрозуміла, що її відпустка накрилася. Весняне генеральне прибирання відкладалося. Присутність у будинку двох людей цілими днями її зовсім не тішила. Юля постійно лізла з порадами, із вказівками, проханнями.

Першотравневі свята, господарі чекали у гості друзів, дві подружні пари. Анатолій готував мангал, Таня спекла пиріг, зробила салати.

Юля не допомагала, вона упорядковувала себе. Дмитро теж не брав ні в чому участі, просто ходив поряд з Анатолієм.

Біля будинку зупинилася машина. Таня та Толя думали, що це їхні гості, а виявилося, що гості гостей.

– Це до нас! Наші друзі, знайомтеся…

– А спитати не треба було?

– А куди ми їх запросимо, ми завжди разом відпочиваємо. Ось вони й напої привезли. Зараз відірвемося, бо з вами нудно. Можна вже й шашлик смажити.

– Ось коли наші гості приїдуть, тоді й смажитимемо. Це приблизно пів години.

– Ну, тоді ми салатами закусимо.

– Чекаємо на всіх! – сказав Анатолій.

Друзі приїхали, привезли овочі, соки, ковбаси…

Свято пройшло весело. Гості Тані та Анатолія поїхали, а ось друзі Юлі та її чоловіка залишилися.

– Тань, ти приготуй їм кімнату, вони на два дні до нас. Вихідних багато. Можливо на три.

– Ні. Тут ніхто більше не залишиться, у нас не готель. До речі, до нього дуже близько, на таксі п’ятнадцять хвилин. Можна виїхати всім одразу.

– Несподівано. Ти нас виганяєш?

– Поки що тільки ваших друзів, але якщо ви справжні друзі, то вам слід поїхати з ними.

– А ми поїдемо, нехай усі знають які ви родичі. Погорільців не могли нормально прийняти! Я все мамі твоїй розповім.

– Розповідай, ти завжди була кращою. Успіхів.

Юля почала збирати речі у свою велику валізу. Вона з кимось розмовляла телефоном. Їхні не тверезі друзі щось кричали на вулиці, сперечалися з сусідом. А потім Тані зателефонувала мама.

– Як ти можеш вигнати сестру! У них таке лихо!

– Стоп! У них свято нашим коштом із їхніми друзями! Ми їм надали кімнату, безплатно їдять і ще щось вимагають! Нам може всіх їх знайомих та друзів до себе на утримання взяти? Досить!

– Їм зібрали речі, гроші, виявляється у них і страховка на будинок є. Я чула, як Юля своїм друзям розповідала. А мені слова не промовила. І мати їй гроші надіслала на ремонт.

– Тітка Валя мені сама написала. Дякувала, за те, що я не залишила її недолугу дочку. Запитувала про неї. А ремонту там небагато, згорів літній будиночок та лазня.

– Літній! Ти мене чуєш, мамо? Толя спеціально з’їздив і дізнався. Цього навіть мати Юлі не знає. Для неї згорів будинок. Розумієш? І тобі це було сказано. Речі збирали? Ніхто не збирав. А гроші зібрали тільки з рідні, з тих, хто цього не бачив.

– Не може бути! Юля така гарна дівчинка.

– Гарна, а я завжди гірша. Я сказала все! Юля їде.

Прибирання веранди, нові фіранки. Більше ніхто не відволікає, не заважає, не потребує. Нарешті мама більше не говорить нічого про Юлю, про улюблену сестричку Тані. Можливо до неї дійшло, яка Юля насправді, – час покаже…

Як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!