– Дивовижний чоловік… Просто мрія! Не те, що мій – справжній побутовий інвалід

Вони повідомили, що приїдуть до Алли майже опівночі: двоюрідна сестра та її чоловік.

Дзвонили заздалегідь, просили не зустрічати, але Алла не змогла всидіти вдома. Полетіла на вокзал.

Приїхала зарано, почала прогулюватися привокзальною площею і побачила цілодобовий квітковий магазин.

Зайшла: виразно відчула, що хоче зустріти сестру якось… особливо…

Довго розглядала троянди. Букет не взяла: це видалося їй зайвим. Вибрала шикарну кремову троянду. Одна квітка виглядала святково і дуже зворушливо.

– Аллочка! – Почула вона голос Ольги, яку не відразу розгледіла в натовпі, – я тут!

На обличчі сестри було здивування, що її таки зустріли, вдячна радість. І кохання… Поруч із нею йшов чоловік, якого Алла бачила вперше.

Особисте життя Ольги довго не складалося. Після розлучення вона одна підіймала дочку, кілька разів починала якісь стосунки, але до своїх п’ятдесяти так і залишалася одна.

– Андрій, – оксамитовим голосом представився її супутник, – ось, приїхав на оглядини…

Алла здивувалась…
– Та ні, – засміялася Ольга, він жартує. Ми у справах… Ну і заразом познайомитися…

Додому приїхали на таксі. Там вже чекав накритий стіл.
– Олю! Я так радий! – зустрів гостей господар будинку та обійняв сестру дружини.

– Олександр, – він простяг руку чоловікові, що увійшов.

Той у відповідь простяг свою:
– Андрій…

Гостей поселили в окремій кімнаті – господарі поступилися їм своєю спальнею.

Посиділи за столом, повечеряли, трошки випили за зустріч. Андрій до спиртного не доторкнувся.

– Що так? – поцікавився Олександр, – проблеми?
– Жодних проблем, – просто відповів гість, – просто не п’ю і все. Вже років із десять.

– От молодець! – похвалила Алла, – ми сто разів збиралися зав’язати, – вона підморгнула гостям, – та якось не виходить… Слабохарактерні…

Проте було вже пізно: друга година ночі.
– Ну що, відпочивати? – Запропонувала господиня …

Усі погодилися. Поки вона збирала зі столу, Ольга взялася розкладати речі, а Андрій вирушив у душ.

Вийшовши хвилин за п’ятнадцять, з провиною сказав:
– Алла, я там тобі всю підлогу залив… Де в тебе ганчірка? Потрібно прибрати…

– Не треба, я сама, – підхопилася господиня і попрямувала у ванну.
– А чому у вас шторки нема для душа? – Запитав Андрій, спостерігаючи, як вона збирає воду …

Сам того не відаючи, він торкнувся болючої для Алли теми.

– Розумієш, – вона секунду обмірковувала як відповісти, щоб не підставити чоловіка, який підійшов якраз у цей момент, – Саша щодня на роботі душ приймає після зміни, а я… вже звикла… миюсь акуратно…

Не могла ж вона сказати, що років п’ять просить чоловіка повісити цю горезвісну шторку… На що він незмінно відповідає:
– Потім…

– Все зрозуміло, – задумливо кинув Андрій, вислухавши невиразні пояснення Алли…

Вранці після сніданку гості пішли в місто вирішувати свої справи. Олександр ще раніше пішов на роботу, Алла залишилася вдома.

Збігала на ринок, приготувала обід. Встигла вчасно: гості вже дзвонили у двері.

Ольга одразу почала розповідати про те, де вони були, що встигли зробити, Андрій пройшов до кімнати. Поки сестри балакали, його не було видно… Потім він заглянув на кухню.

– Алло, приймай роботу!
– Яку роботу?
– Пішли, подивишся… Сподіваюся з кольором вгадав…

Алла пішла за Андрієм. І ахнула! У ванній кімнаті висіла шторка для душу!Та сама! А колір! Вона купила б саме таку!

Німа сцена тривала кілька секунд … Прийшовши до тями, Алла зніяковіло пробурмотіла:

– Андрію, дякую, звичайно, але…

– Жодних – але, – перебив чоловік, – ти ще душ оціни. Ваш зняв, вибач, що без дозволу, бо він наполовину забився. І, схоже, давно…
– Дякую, – тихо промовила Алла, милуючись рясним струмком…

Після обіду, відпочивши кілька годин, Андрій запитав:
– У вас старі газети є?

– Ні, – відповіла господиня, – давно не виписуємо. А тобі навіщо?
– Може, простирадло старе чи клейонка? – Не відповівши на запитання, допитувався гість.

– Знайдеться…
– Ну, пошукай. Дуже потрібно…

Алла принесла стару клейонку. Гість узяв, подякував і зник у кімнаті.
– Що він задумав? – Запитала Алла у сестри.

Та тільки плечима знизала:
– Скоро дізнаємось…

З роботи прийшов Олександр. Відразу попрямував у ванну мити руки. Побачивши шторку, здивувався:

– Звідки?
– Андрій повісив, – відповіла Алла.

– Зайнятися нема чим? – кинув чоловік…
– Просто він розуміє, що щодня заливати підлогу – те ще задоволення…

– Зрозуміло… Захотів митися з комфортом… Може, й плитку перекладе? – чоловік реготав, думаючи, що вдало пожартував…

Поки він обідав, із кімнати вийшов Андрій. Попросив віник. Алла подала і пішла слідом.

Кімната була відчинена. Меблі зрушені. На підлозі – побілка.

Алла машинально глянула на стелю. І знову ахнула!

Років десять там маячила величезна дірка: вивалилось тинькування зі шва прямо над ліжком. Багато разів Алла просила чоловіка:

– Та зароби ти це неподобство! Сил немає щодня дивитися на нього.

– Мені ніколи, – незмінно відповів той, – ти не уявляєш, яка це морока! Потім якось…

Андрію знадобилося пів години. Алла дивилася на рівну стелю і не вірила своїм

очам.

– Це, звичайно, не ідеальний варіант, – промовив Андрій, – але до ремонту протримається.

– Ремонту? – несподівано вигукнула Алла, у якої не вистачило сил стриматись, – якого ремонту? Та я навіть не мрію про нього! Хто його робитиме? Сама я не вмію, а цей – вона кивнула у бік кімнати, де вже влаштувався перед телевізором Олександр, – ніколи його не зробить. Йому це не треба… Пробач… Дякую тобі велике…

– Що тут у вас? – Олександр з’явився, почувши, як обурюється дружина, – ого! – Він подивився на стелю, – Що, дірка спати заважала?

– Не заважала, – усміхнувся Андрій, – просто нам ще два дні у вас гостювати… Я не можу на таке дивитись перед сном… Пробач, що погосподарював…

– Пробачаю, – кинув господар і пішов дивитись новини…

Наступного дня, поки він був на роботі, Андрій поправив усі розетки, зробив стійкішою полицю на балконі, полагодив верхній замок у вхідних дверях.

Працював, коли вони з Ольгою поверталися додому після своїх важливих справ. І все це з усмішкою. Спокійно… Якось непомітно…

– Він завжди такий? – Запитала Алла у сестри.
– Який?
– Уважний. Він загалом ким працює? Вибач, але ти нічого не розповідаєш.

– В Андрія своя фірма. Яка саме – не скажу. Не заглиблювалася у подробиці. І так: він такий. Все бачить, усе розуміє. Дбає. Не уявляю, як я досі жила без нього.

– Одружений був?
– Він удівець. Два дорослі сини. Такі ж умільці, як батько. Ремонт мені зробили, уявляєш? Потай! Мене відправили до санаторію, а самі…

Тож не хвилюйся: рахунок він тобі не виставить.

– Та я бачу. Щедрий. Щодня такий дорогий коньяк приносить. І квіти… Мені! Мій таких букетів ніколи не дарував.

– Андрій не може інакше, – посміхнулася Ольга, – чоловік…
– Ох, Олько, пощастило тобі! Нарешті! Таких, як він, зі свічкою в руках не знайти! Бережи його!

– Бережу. І він мене береже. Каже, все життя шукав…
– Я така рада за тебе, сестричка! – Алла обійняла Ольгу…

Ще один сюрприз чекав на Аллу в день від’їзду гостей. Андрій подякував за гостинність, запросив у гості та насамкінець простяг господині пакет:

– Це тобі. Сподіваюся, догодив…
– Може, не поїдете, побудете ще? Я тобі, Андрюха, ще роботи підкину, – запропонував Олександр і сам розсміявся своїм невдалим жартам…

– Іншого разу, – з усмішкою відгукнувся той, узяв сумки та повернувшись до Ольги, ласкаво промовив, – ходімо, Оля…

Коли за ними зачинилися двері, Алла розкрила пакет. І знову ахнула!

Це була жіноча сумочка з натуральної шкіри: стильна, містка, з безліччю відділень та кишень. Насиченого сірого кольору. Все, як вона любить.

“Це він мою стару облізлу сумку помітив на тумбочці, – подумала жінка, – дивовижний чоловік… Просто мрія! Не те, що мій – справжній побутовий інвалід”.