Федора все стало дратувати! І останньою краплею стала звістка, що мама написала заповіт на Лєнку – так, сестрі відходила мамина однокімнатна квартира

Дякую тобі, мамо, – обійняв мене Федір.
– І тобі, синку!

І ми розійшлися, дуже задоволені одне одним. А це було цілком обґрунтовано: я вирішила віддати їм двокімнатну квартиру, а він погодився допомогти купити мені однокімнатну. Син був одружений.

Подібне рішення було дуже грамотним і мудрим: чоловіка давно вже не було, а мені було самотньо у великій двокімнатній – люди старого загартування почуваються затишніше на невеликих площах.

До того ж квартиру було важко прибирати, а я не хотіла запрошувати для цього нікого зі сторонніх.

Та й велика плата за послуги відігравала не останню роль. Тому пазл склався, треба було втілювати ідею в життя.

А Федір зі Світланою та маленьким сином жили на оренді: грошей на покупку свого житла у них не було. Щоправда, удалося накопичити невелику суму, але її не вистачало навіть на кімнату.

Тепер ці гроші могли бути додані до моїх накопичень, і їх мало вистачити на купівлю однокімнатної квартири в спальному районі. А у них намітився переїзд у гарну сталінку неподалік метро.

Дружина Федора звістку про двокімнатну зустріла без емоцій, начебто їй мали не лише роздавати квартири, а й робити це регулярно.

– Слава Богу – спромоглася! – з іронією промовила Свєтка. А то я вже думала, що ми так і сконаємо в орендованій квартирі!

І жодного слова подяки! А Федя чекав, що вона бодай елементарно зрадіє. Але це була вже якась нахабність, що зашкалює.

А дружина додала:

– Цікаво, а кому твоя мати, на твою думку, мала віддати квартиру? Не цій же неприємній Лєнці! До того ж ти старший, і в тебе вже є дитина, а вона недавно вискочила заміж!

Лєнка була молодшою ​​сестрою Федора: вони були дуже дружні й чвар між ними ніколи не виникало – мати однаково любила обох.

– Але твої батьки, Свєточко, наскільки я знаю, купили квартиру не тобі, а братові, хоча він набагато молодший за тебе і, навіть, поки не закінчив школу. Чому ж у тебе не виникли до них питання з цього приводу?

Дружина нічого не відповіла: та й що тут скажеш? Чоловік мав рацію: батьки купили квартиру Сергію, хоча мали купити їй.

І це була хронічна хвора мозоль Свєти. І вона не переносила, коли хтось, особливо Федір, на неї наступав.

Тому надулася, як робила завжди. Федір зазвичай підходив першим. Не тому, що був винен – просто чоловік не міг жодної хвилини перебувати у стані конфлікту: є така категорія людей.

Але є й протилежна: ось до них якраз і належала Світлана! Вона могла мовчати місяцями: так було, коли вона одного разу образилася на подругу.

Справа відбувалася на практиці, і дівчата жили в одній кімнаті. І Свєта замовкла, хоча в конфлікті була винна сама.

Подруга кілька разів підходила до неї миритись, бо мовчати в одній кімнаті було нестерпно. Але вперта Світлана так і не заговорила. А впертість, як відомо, є ознакою тупості!

Мається на увазі не завзятість у досягненні цілей, а проста осляча впертість. І про цей випадок Свєта якось розповіла Феді. Причому з гордістю! Він тоді був у неї дуже закоханий – вони вже подали заяву до РАГСу.

А коли любиш, розчулюють навіть недоліки. І Федора зворушило це невелике непорозуміння, з якого так гідно вийшла його наречена: не кожна ж може похвалитися таким характером!

Але після весілля виявилося, що характер молодої дружини проявляється в усьому: мало що було не по йонному, як казала бабуся Феді, Світлана замовкала, не опускаючись до з’ясування стосунків.

І чоловік мав здогадуватися, чим цього разу він не догодив молодій дружині.

Якщо вірити нашому класику, той, хто розумніший, завжди поступається. І Федя завжди підходив першим, попри те, що був не конфліктним і, сварок ніколи не починав: його все влаштовувало.

Але після останньої розмови він уперше задумався, чому до його мами ставляться з такою неповагою і навіть зневагою!

І тут Свєтці довелося промовчати майже десять днів, бо Федір теж не підійшов, як завжди, першим, і розмовляв тільки із сином.

Але цього разу вона не витримала! І в очах дружини з’явився новий вислів: виявляється, чоловік-то і не зовсім ганчірка!

А Федір теж зрозумів, що мовчання золото. До того ж останнім часом, мовчання його перестало напружувати: так виявилося набагато спокійніше!

Вони разом із мамою – у неї виявилися непогані накопичення – купили їй гарненьку однокімнатну: навіть біля метро!

А після її від’їзду переїхали самі до сталінки, де виріс Федір. І стали впорядковуватися. А Свєтка, чомусь, перестала ображатися через дрібниці: в будинку знову встановився мир і рівновага.

Час минав: син Ілля пішов до школи, у Лєнки з’явилася донька.

І тут на Свєтку знову «накотило», і вона знову стала без приводу мовчати: мовляв, здогадайся, за що я розлютилася на тебе!

Але Федорові вже дуже сильно набридли ці «дівочі ігри», та й «угадайки» перестали приваблювати його, як раніше:

– Ну мила, не дуйся – я, що, знову не помітив твої нові брови?
– Гаразд, не мовчи: куплю я тобі із зарплати цю каблучку, заїнька!

До того ж він вийшов із того віку, коли ти завжди винен. Так він і не був, по суті, винен: все починала конфліктна Світлана.

У психології є таке поняття – конфліктогенність: так називається здатність до конфліктів практично на рівному місці.

А дружина виявилася до цього несподівано дуже здатною!

І хоча, загалом, вона більшою мірою мовчала – але це відбувалося потім – вся гризня починалася винятково Світланою.

«От би її енергію, та в мирних цілях! – часто з тугою думав Федір. Ні, щоб зайнятися чимось конструктивним: зв’язати шкарпетки, чи, як інші нормальні тітки, вишити подушку, навіть записатися в хор – тільки не чіплятися даремно!”

Але у Свєти, крім роботи, та домашнього господарства захоплень не було. Крім, звичайно, телевізора з нескінченними серіалами, та балаканини телефоном для обговорення цих серіалів.

Загалом, так сьогодні живе багато жінок. Але чомусь Федора все стало дратувати!

І останньою краплею стала звістка, що мама написала заповіт на Лєнку – так, сестрі відходила мамина однокімнатна квартира.

Це було оприлюднено на спільній урочистості з приводу тридцятиліття Феді. І, почувши це, Свєтка легенько штовхнула під столом чоловіка: «Мовляв, якого… все Лєнці? А нам де?

Але Федір, чудово пам’ятаючи, що мама віддала їм свою гарну двокімнатну, на стусан не відреагував: все було по справедливості!

Тоді вона штовхнула ще раз так, що стусан вийшов болючим, і всі це помітили, бо Федя скривився.

– Ти його так до білих капців доштурхаєш! – дуже до речі сказала Лєнка.

І це прозвучало ніби як жарт, а ніби й не дуже, бо ніхто не засміявся, а Феді стало дуже соромно.

А Свєтка знову надулася! А як інакше, дорогі ви мої? Вони ж дали частину грошей, і не малу, на покупку цього житла, чому все віддавати дочці, мамо? У Вас ще й син є!

Ні-ні: вона все це, звичайно ж, не вивалила прилюдно – не така вже вона була і стерво! Усе отримав після трьох днів мовчання Федір, який так і не підійшов миритися. І тут дружину прорвало!

– Чому все Лєнці? – шипіла Світлана. Якщо вона молодша, то має отримувати все найкраще?

– Як чому? – дивувався Федько. По справедливості, по совісті: адже нам мама вже віддала двокімнатну. Ти хочеш захопити й це житло?

– Нічого я не хочу захопити – вибирай висловлювання! – дружина перейшла на підвищений тон. А справедливо – нехай мама напише заповіт на вас обох, потім потрібно буде продати квартиру і поділити гроші в рівних частках!

– А чому ж твої батьки нічого не роблять за справедливістю і в рівних частках, а все віддають твоєму молодшому братику?

Ось туди й спрямуй своє обурення! Щось ти не дуже рвешся з’ясовувати стосунки у своїй родині! А до нас нема чого лізти – ми якось без тебе розберемося!

І по зміні обличчя дружини Федя зрозумів, що його слова знову потрапили в ціль: брату Сергію нещодавно купили машину – хлопчику, бачите, нема на чому їздити в інститут!

– Ах, без мене? – верещала Світлана. Ну, і давай, вали, спадкоємець хрінів! Або незаможний – не знаю, хто ти тепер у нас! А я подаю на розлучення!

– Я згоден! – несподівано промовив чоловік, хоча Світлана чекала не цього.
А вийшло саме це. І тут чоловік несподівано додав:

– Ти мене задовбала, тому подавай!
– І подам, – невпевнено повторила дружина.

– Будь ласка – подавай! – і з цими словами Федір вийшов із кухні, де, власне, все відбувалося. І поїхав, звичайно, до мами.

– Мам, вона сказала, що буде розлучатися! І найстрашніше, що я вже не проти: я зрозумів, що навіть хочу цього!

– Ну що ж, синку, Бог їй суддя! Не ображайся, тільки не наша вона людина.

– А що робити з квартирою? По суду її можна буде поділити: їм – однокімнатну, а мені – кімнату. Хоча можна взяти кредит і купити дві однокімнатні.

– Думаю, не варто городити город: нехай забирають усю. Та й продавати дуже шкода: це пам’ять про моїх батьків.

– Тож, нехай іде, як іде. І тобі буде приємно прийти до рідних стін – ти ж там виріс. Ти ж збираєшся відвідувати Іллюшу? Та і я приходитиму до онука.

– Звичайно, ма! А поки не притулиш мене на кілька днів? Я потім собі щось винайму.

– Та ти що – живи скільки хочеш! У мене і диван гарний – спати буде зручно! Та й мені буде веселіше.

І Катерина Миколаївна радісно посміхнулася: адже люди старого гарту добре почуваються не лише на маленьких площах, а й за великого скупчення народу. Перевірено! Тож так, мабуть, воно і є! Як ви вважаєте?