– Ганнусю, Костя – мій син! Ти скоро зрозумієш, що мати заради сина на будь-що може піти, не тільки на обман, – заявила свекруха

До терміну залишалося трохи більше місяця. Ганна вже не працювала. Вона, не поспішаючи, вставала вранці.

Її чоловік, Костя, сказав, що він сам може зварити собі каву і зробити бутерброд, тому їй не треба спеціально підніматися, щоб приготувати йому сніданок.

Аня була вдячна йому за це: для неї ранні підйоми все життя були проблемою, і зараз вона теж прокидалася не раніше дев’ятої.

Костя працював у серйозній фірмі, але вдома про свою роботу майже нічого не розповідав.

– Аню, навіщо тобі слухати про угоди, примхливих клієнтів, зірвані терміни здачі об’єктів та іншу нудьгу. Та й мені вдома про роботу згадувати не хочеться, – казав він. – Розкажи краще, як у тебе день минув.

– Вранці я ходила гуляти до парку – гуляла цілу годину, як лікар веліла. Потім зайшла до крамниці – дуже схотілося авокадо. Але добрих не було, і я нічого не купила.

– Потім приготувала обід – зварила суп із фрикадельками. Після обіду трохи поспала, переглянула серіал, приготувала вечерю, а тут і ти прийшов. Так, ще з мамою телефоном поговорила.

– Вона сказала, що лікарі одні терміни ставлять, а дитина може і раніше з’явитися, і порадила мені заздалегідь зібрати речі, які треба буде взяти з собою в лікарню. Тож завтра я цим і займуся. Тільки ти мені сумку з комори дістань.

Наступного дня чоловік пішов на роботу, а Аня почала збирати речі. Повернувся Костя раніше, ніж зазвичай, і дуже засмучений.

– Отак кажуть, біда одна не ходить, — сказав він. – По-перше, мене відправляють у відрядження. Тижня на три – не менше. Відмовитись не можна – той об’єкт ми разом із Максом ведемо, а він зараз у відпустці.

– І ще: мама дзвонила – вона руку зламала. Праву. Тепер місяць майже нічого не зможе робити. Слухай, давай ти, доки мене не буде, до неї переїдеш. Вона за тобою нагляне, а ти їй трохи допоможеш.

– Адже вона навіть картоплю почистити не може. Нічого важкого, типу прибирання, робити не будеш. Потрібно буде – клінінг замовимо. Та й я за вас буду спокійний.

У Ані зі свекрухою були нормальні стосунки – подружками вони, звичайно, не були, але й конфліктів між двома жінками жодного разу за чотири роки не виникало.

Ганна погодилася, і наступного ранку Костянтин перед тим, як вирушити в дорогу, відвіз Аню до своєї матері. Сумку, приготовлену для лікарні, вона безперечно взяла з собою.

Ніна Андріївна зустріла невістку привітно, оселила її у колишній кімнаті сина – світлій, з двома вікнами, що виходили у парк.

Тепер вона вранці гуляла у цьому парку.

Ніна Андріївна особливо невістку не напружувала – кілька разів на тиждень вона брала вертикальний пилосос лівою здоровою рукою і прибирала квартиру.

Якщо Аня хапалася за ганчірку, щоб витерти пилюку, свекруха її зупиняла:

– Не метушись, сядь, відпочинь. Це я й сама можу зробити.

Єдиним місцем, де Аня «командувала», була кухня. Ніна Андріївна справді не могла ні картоплі начистити, ні котлет накрутити, ні посуд помити.

Але чи багато треба двом жінкам?

Іноді Ані здавалося, що не вона допомагає свекрусі, а Ніна Андріївна піклується про неї.

Костянтин дзвонив їм майже щодня. Матері – зазвичай уранці, коли Аня гуляла, дружині – увечері. Запитував, як вона почувається, що сказав лікар під час останнього прийому, чи не надто нав’язлива Ніна Андріївна.

Три тижні вже минули, але Костянтин повідомив, що йому доведеться затриматись ще на кілька днів.

– Я спробую приїхати раніше, – заспокоював він Аню, постараюся сам відвезти тебе до лікарні.

Але саме в ніч після цієї розмови Аня розбудила Ніну Андріївну, яка відразу викликала швидку. Вона стала мамою  хлопчика о п’ятій ранку.

Костя зателефонував їй того ж дня, а під вікном палати з’явився вже наступного.

– Я щойно приїхав, – сказав він дружині.

Після виписки Ніна Андріївна кілька днів приходила, щоб допомогти невістці. Рука у неї все ще була у фіксуючій пов’язці, так що допомагала вона в основному порадами.

Костянтин багато працював і приходив додому пізно. А за тиждень знову поїхав у відрядження.

Аня, звичайно, сумувала за чоловіком, але з дитиною справлялася сама. Ромка їв і багато спав, особливо добре під час прогулянок. Серпень був теплим та сонячним, тому Аня гуляла із сином щодня.

А якось у сквері вона зустріла Алісу – колегу чоловіка. Вони розговорилися.

– Твій Костя такий гордий! Вранці на роботу прийшов і заявив: «У мене сьогодні вночі син з’явився»! – повідомила Аліса.

– Ти нічого не плутаєш? Адже Костя того дня ще у відрядженні був. Він тільки наступного дня приїхав, – сказала Аня.

– У якому відрядженні? Костя – керівник відділу. Він у відрядження не їздить, – здивувалася Аліса.

Але, побачивши, як раптом змінилося обличчя Ані, вона поспішила сказати:

– Хоча ти знаєш, може, я щось переплутала. Гаразд, заговорилася я з вами, адже на мене вдома давно чекають.

– Ні, почекай, Алісо! Скажи, а сьогодні ти бачила Костю на роботі? – Запитала Аня.

– Звичайно. Він уранці нараду проводив, – відповіла Аліса. – І, як завжди, на найвищому рівні.

Коли Аня прийшла додому, вона ні про що, крім того, чому Костя обдурив її, думати не могла.

Ромка, ніби відчувши її настрій, розкапризувався, і Ані важко вдалося заспокоїти його.

А о восьмій годині зателефонував Костя. У нього був бадьорий голос, він повідомив, що, можливо, через тиждень повернеться додому.

– А мені здається, тобі краще приїхати додому зараз, – сказала вона. – Я знаю, що ти у місті. Я взагалі все знаю, окрім одного: чому?

Костя прийшов додому менше, ніж за годину. Відчинив двері своїм ключем, пройшов на кухню, де сиділа дружина.

– Аня, я знаю, що винен. Звичайно, я міг би продовжувати жити з тобою, але ми обоє були б нещасні. Я кохаю  Риту. Ми зустрічалися з нею, коли навчалися в університеті.

– Але потім вона кудись поїхала, одружилася, і ми не бачилися весь цей час. А пів року тому ми знову зустрілися. Я не хотів кидати тебе, і її знову втратити боявся. Знаєш, як мені було тяжко ці пів року?!

– А знаєш, як мені було тяжко останні дев’ять місяців? А як мені тяжко зараз? Твоєму синові сьогодні виповнилося два тижні. А ти кидаєш його!

– І якщо ти сподіваєшся, що я не розповім йому про це, коли він виросте, то помиляєшся. Обов’язково розповім!

– Аня, я вас не кину. Я утримуватиму вас і ці три роки, і потім теж. Але я також людина і маю право на щастя!

– Звичайно, маєш, хто сперечається! Я все зрозуміла. На розлучення подам сама. А зараз йди.

Наступного дня до Ганни прийшла Ніна Андріївна.

Аня не впустила її у квартиру – розмовляли на порозі.

– Аня, я хотіла б побачити онука, – сказала свекруха.

– Ви бачили його того тижня, я вважаю, що цього достатньо, – відповіла Аня.

– Знаєш, ваші стосунки з Костею не скасовують того, що я бабуся Роми.

– Ніно Андріївно,  ви ж все знали! Причому давно! Костя сплавив мене до вас під приводом того, що їде у відрядження.

– Я готувала вам обід, прасувала білизну, ми з вами обговорювали те, що нам повідомив Костя телефоном. Ви заспокоювали мене, посміхалися мені, а самі вже все знали!

– Я готувалася щодня подарувати йому сина, а вам онука, а ви знали, що Костя в цей час тут, у місті, але з іншою жінкою. Скажіть, а вам не було соромно?

– Ганнусю, Костя – мій син! Ти скоро зрозумієш, що мати заради сина на будь-що може піти, не тільки на обман.

– А бабуся заради онука? – Запитала Аня. – Усього вам хорошого, Ніно Андріївно, і більше, будь ласка, не турбуйте нас!

– Але ж я маю право бачити свого онука!

– Маєте! У нас у країні кожна людина має багато прав. Якщо ви вважаєте, що ваші права порушені, звертайтеся до суду, – сказала Аня та зачинила двері.

Через два дні із сусіднього міста приїхали батьки Ані, допомогли їй зібрати речі та відвезли дочку та онука до себе.

Для вирішення всіх юридичних питань батько Ганни найняв адвоката. Костянтин не був проти розлучення. Не заперечував він і проти поділу майна – іпотечної квартири та автомобіля.

За заявою Ані було призначено аліменти та додаткові п’ять тисяч на місяць на її утримання, доки їхньому синові не виповниться три роки.

І наче все склалося… Але Ганну й досі бентежить факт, навіть не зради, – а байдужості! Байдужості батька до сина! Невже не можна було зачекати, коли син з’явиться на світ, а вже потім їхати у “відрядження”?

Сталося, те що сталося, – але закон бумеранга ще ніхто не скасовував! І він обов’язково наздожене…

Що ви скажете про вчинок чоловіка, та батька? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.