Гра у шахи

Як неприємно чоловікові, коли його порівнюють з більш успішним чоловіком! Я це відчув на собі вже у вісім років. Моя мама ставила мені в приклад мого друга Дмитра. Дмитро, завдяки зусиллям свого батька, непогано грав у шахи і навіть почав ходити в шахову секцію. Шахи мене не цікавили і я спокійно визнавав перевагу мого друга в цій номінації.

Але одного разу мама пригрозила поскаржитися батькові на моє небажання розвиватися. Я не став чекати операції з примусу до тяги до шахів, за допомогою ременя, і пообіцяв мамі, що почну брати у Діми уроки гри в шахи.

Дмитрик – розумний хлопець, в окулярах з круглою оправою, на рідкість інтелігентний. І в разі виникнення конфлікту, він ніколи не підвищував голос, а намагався залагодити конфлікт мирним шляхом. А коли йому це не вдавалося, то він знімав окуляри, затискав їх в кулаці, і просив бити обережно, щоб окуляри не розбилися.

Моє навчання йшло туго, хоча Діма сумлінно взявся за моє навчання. Я швидко запам’ятав назви фігур, і як вони можуть ходити. Але як я не намагався рухати фігури, Діма незмінно вигравав. Це мене дратувало. Напевно Діма зробив педагогічну помилку. Якби я виграв хоч один раз, то у мене б прокинувся інтерес до шахів. Але нажаль…

І настав момент істини. Моя мама, захотіла подивитися, як її улюблений син, грає в шахи. Дебют був розіграний блискуче. Я неусвідомлено пересував пішаки, і виставив коней під їх захист. Дмитро щось затівав, і я це відчув. Втрачати мені було нічого, і я, перемістивши свого коня по фантастичній траєкторії, поставив його під удар пішака Діми, і урочисто оголосив:

– Дмитре, тобі мат!

– Так не ходять! – з подивом прошепотів Діма, який не хотів привертати увагу моєї мами, яка в’язала шарф в іншому кутку кімнати.

– Ходять! – відповів я, і показав Дмитру кулак.

– Ну, гаразд, – відповідав Діма, подивившись спочатку на мій кулак, а потім розчаровано на мене, – ти переміг, вітаю! Допоможи зібрати шахи, мені в секцію пора.

Я миттєво зрозумів посил Дмитра і зніс фігури з дошки. А радості мами не було меж. Вона хвалила Діму і вмовляла залишитися на чай з пирогами. Але Дмитро пішов. А я сів за стіл, і приготувався відправити в рот пиріжок. Я відчував себе тріумфатором. І в цей момент, мама вліпила мені по потилиці. Я здивувався, і запитав:

– За що?

– Я все чула і бачила, ти навіщо Дмитру кулак показав? Так ти нічому в житті не навчишся!

Діма відмовився продовжити мене навчати, і грати в шахи, я так і не навчився. Про що, якщо чесно, і не шкодую …