– Хочете бути дорослими та самостійними? Беріть іпотеку та купіть собі квартиру самі! – з цим гаслом свекруха лізе в нашу родину майже кожен день

Моїм чоловіком, як лялькою, керує його мати. Причому, добре б це був її улюблений синочок. Ні, у свекрухи цілих троє дітей. Але, мені здається, для вічного контролю вона чомусь вибрала нас.

Перші дзвіночки з’явилися, коли ми почали зустрічатися. Через два місяці після знайомства майбутній чоловік вирішив познайомити мене зі своїми батьками. І вже тоді, на нашій першій зустрічі, мама почала нам розповідати, як виглядатиме наше подальше життя.

Мама абсолютно щиро казала нам, що цього року ми маємо одружитися. Що з дитиною затягувати не варто і щоб ми не переймалися своїм житлом.

Свекри мають свій невеликий бізнес, який приносить цілком стабільний дохід. Оскільки, як запевняють свекри, їм вже в цьому житті треба не так багато, як молодим, то вони вирішили, в міру своїх сил, допомогти всім своїм дітям.

Допомога ця полягала у забезпеченні своїх синів своїм житлом. Але просто так вони квартири дітям не купували. Вони все життя відкладали гроші, а квартири купувалися виключно з приводу одруження їхньої дитини зі своєю другою половинкою.

Так свекри закривали питання з житлоплощею для молодої сім’ї та питання з подарунком на весілля. Старша сестра в чоловіка тоді вийшла заміж. Обіцянку свою батьки виконали повною мірою. Сестра отримала до весілля свою квартиру.

Як тільки чоловік зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, свекри і йому почали підшукувати житло. Причому, як на мене, зроблено це було не дуже красиво. Купівля начебто й позиціонувалася як подарунок на весілля, але ніякої участі у виборі житла мені брати не дозволялося.

Мене, просто, навіть до відома не ставили, коли вони втрьох вирушали на огляд чергового варіанту. Але, зрештою, квартиру купили.

Потім постало питання з самою урочистістю. Я жодного пафосного гуляння не хотіла. По-перше, я не люблю галасливих збіговиськ малознайомих людей. Ну, а по-друге, у нас просто тоді з чоловіком не було грошей, щоби влаштовувати щось масштабне.

Але, дізнавшись про наші плани, свекруха наполягла на «справжньому» весіллі. Інакше, за її словами, вона рідні й у вічі дивитися не зможе. У них, бачите, не прийнято «таємно» одружуватися. Потрібно так, щоб усе місто чуло і знало.

Але, після весілля, мене чекало найнеприємніше. Мама чоловіка стала ходити до нас у гості у будь-який, для неї зручний час. Вона навіть запрошувала до нас якихось, небачених мною раніше, далеких родичів, щоби похвалитися, яке житло вони подарували синові.

Тобто ми з чоловіком удома, вихідний день, нікого не чекаємо. Тут дзвонить його мати та каже, що вони вже під’їхали. Виявляється, дядько Коля з тіткою Людою сьогодні проїздом у нашому місті та їм ну дуже сильно захотілося подивитися, як ми живемо.

Коли я була в положені, свекруха вже тоді почала говорити, що я все не так роблю. Не ті вітаміни п’ю, не так ходжу, або їм, не так одягаюся.

А варто було зʼявитися дитині – то все. Гасіть світло! Свекруха накинулася на мене зі своєю думкою з новою силою. Адже, я в її уявленні погана мати. А ось вона – еталон матері! Вона ж виростила та виховала цілих трьох дітей.

На будь-яке моє, навіть нерізке зауваження, не лізти зі своїми порадами, коли її не просять, у свекрухи на все лише одна відповідь:

– Хочете бути дорослими та самостійними? Беріть іпотеку та купіть собі квартиру самі!

Це тепер її аргумент у будь-якій суперечці. Вона з цим козирем у рукаві ніколи більше не розлучається. А чоловік на це дивиться мовчки.

Поки його матері немає поряд, у нас все спокійно та добре. Але варто тільки з’явитися на горизонті, як ми вже сваримося. Ми лаємося з чоловіком тільки через неї.

Зате всі родичі хвалять батьків чоловіка за те, як вони допомогли нам з житлом. Як би нам довелося важко, якби вони нам не подарували такий великий дар.

А я думаю, що ми, через нього, і розлучимося. Тому що іпотеку чоловік брати не поспішає, а мати свою послати боїться. А я боюся, що в такій атмосфері довго не протягну.