– Хочу поговорити щодо чоловіка. Це у вас він останнім часом ночує?

– Вітаю, це Ніна, – голос у слухавці був незнайомий. – Кажуть, ви мене розшукуєте.

– Правильно, – Тетяна здивувалася, але знаку не подала. – Хочу поговорити щодо чоловіка. Це у вас він останнім часом ночує?

– Навіщо питати про те, що вам вже відомо?

– Треба було уточнити, може, я помилилася, – гірко посміхнулася ошукана дружина. – Але якщо вже ви подзвонили, Ніно, давайте відверто. Не знаю, скільки ви вже разом, і що він вам говорить про наш шлюб, тільки я його не тримаю – якщо він хоче жити з вами, ми розлучимося, я не перешкоджатиму.

– А з ним ви розмовляли?

– Поки що ні, це сюрприз. Пропоную зустрітись утрьох і вирішити, як нам бути далі. Завтра ввечері у кафе “Зоря” зможете?

– Домовилися. О сьомій, раніше не вийде.

Тетяна поклала слухавку та дала волю почуттям. Вона так довго тримала цей біль у собі. Робила все, щоби нічого не запідозрили діти, не дізналися родичі. Тримала обличчя. Не хотіла ганьбитися.

Думала, що сама винна. Осліпла від свого кохання, не помічала очевидного. Вірила всьому, що чоловік каже. А він брехав їй з того самого моменту, як змінив роботу.

Все почалося із розвалу фірми, де Славко відпрацював майже десять років. Коли стало ясно, що засновники надто поглинені розділом, інтереси співробітників їм не цікаві – почалися невиплати зарплати, він звільнився. Влаштувався на нижчу позицію, втратив гроші.

І став змінюватись на очах. Часто приходив додому нетверезий, а міг зовсім не прийти. Виправдовувався то днем ​​народження товариша по службі, то терміновим чергуванням.

Тетяна вірила.

Вони прожили 15 років у коханні та злагоді, виховували двох хлопчаків. У неї не було жодної краплі сумнівів у правдивості того, що казав Славко. Ну, почав випивати частіше, буває. Вона бачила причину у стресі. Чи то незадоволеність новою роботою, чи новий колектив.

Виявляється, коли справа стосується іншої жінки, всі навчаються віртуозно брехати. Чи дружина просто не хоче знімати рожеві окуляри?

Правду Таня дізналася випадково.

Того вечора Славко прийшов додому пізно і швидко заснув. Тетяна присіла поруч, погладила по голові, поправила ковдру – напівсонний чоловік обійняв її, почав говорити ласкаві слова і назвав чужим ім’ям.

Серце зайшлося від болю: у Славка інша. Усі останні місяці Таня відразу побачила іншими очима. Весь цей час він їй брехав!

За сніданком не витримала:
– Ти мене Ніною вчора назвав. Давно ти з нею спиш?

Слава подивився втомлено:
– Ні. Вибач, але це сильніше за мене. Виправдовуватись не буду. Добре, що ти знаєш – тепер не треба брехати.

Цього дня він не прийшов додому. З’явився за дві доби. Спілкувався з Танею та дітьми як ні в чому не бувало.

Тетяна втратила спокій, сон, апетит.

Особливо важко було у вихідні: із п’ятниці до понеділка Славко жив у Ніни. Потім приходив додому в нетверезому стані. Якщо Таня починала плакати та вмовляти його залишитись, мовчки йшов.

Чого тільки вона не передумала!

Було все: “справа в мені”, “у всьому винен він”, “це все розлучниця”. Навіть уявляла собі, як Славко невтішно ридає над неживим тілом свого першого кохання… а вона, Таня, і була його першим коханням. Він довго її добивався. І зрадив через якихось 15 років.

Зі страшних мрій Тетяну повертали думки про дітей.

Сини нічого не знали, але, мабуть, відчували. Сварки, двійки у поведінці… Таня приховувала правду не лише від дітей та рідні, а й від знайомих. Але щодня приходила працювати з опухлими від сліз очима.

Одна колега здогадалася, що з нею відбувається, і дала пораду помститися:

– Припини себе марнувати, ти в себе одна. Чоловік твій не тільки не страждає, він навіть винним себе не почуває. Заведи роман на боці. І якнайшвидше. Ти хоч відчуєш себе жінкою.

Кандидатура знайшлася швидко. Однокурсник, до того ж розлучений. Вони довго бродили з ним нічним містом, згадували юність. Наступного дня він запросив Тетяну до себе – вона подобалася йому ще в інституті, але тоді Славко перейшов дорогу.

“Зрада – це зміни” – казала собі Таня, коли вперше зрадила чоловіка. Але легше не стало. Навпаки, накрило почуття провини. Славку вона нічого не розповіла: чоловіки таке не вибачають.

Потім їй захотілося побачити суперницю. Вистежила її – собі на біду.

Славко зустрів Ніну на ґанку – після роботи. Вони обіймалися і воркували, як голубки, не ховаючись і нікого не помічаючи.

А Тетяна… в очах потемніло, ноги налилися свинцем, навіть не могла зрушити з місця. Розлучниця виявилася її ровесницею, симпатичною, доглянутою. Найгірше було те, що Тетяна на власні очі побачила: Славко щасливий, йому справді добре з нею.

Така жінка є небезпечною суперницею.

Тетяна вирішила піти ва-банк. Сказати чоловіку, що він вільний від зобов’язань. Кохає іншу – нехай іде до неї.

Але не встигла. Ніна зателефонувала сама.

Вмовити чоловіка на зустріч виявилося нескладно. Почувши, що жінки вже домовилися між собою, він впав у прострацію і мовчки кивнув на знак згоди.

Тетяна, виплакавши весь біль, говорила спокійно:

– Так продовжуватися більше не може, Славко. Ти маєш обрати: сім’я чи Ніна. Любиш її – дай мені спокій, я не хочу так жити. Це принизливо.

Таня не брехала собі.

Вона не хотіла розлучатись, не хотіла дітей позбавляти батька, все ще любила Славу і вже простила йому все. Сподівалася, що він злякається – чоловіки не люблять змін.

Вірила, що перше кохання, 15 років спільного життя та діти допоможуть їй здобути перемогу. А якщо ні – то ні. Зрештою, немає нічого гіршого за невизначеність.

На зустріч Ніна не прийшла. Вона зробила вибір.

Тетяна з чоловіком чекали її цілу годину… Це була найважливіша година в їхньому житті.

Вони лишилися разом. Дружина ніколи Славі не нагадувала про те, що сталося…