Хочу помститися колишній подрузі за її токсичне і споживацьке ставлення до мене. Що з цим робити?

У мене була токсична подруга, я тільки з часом почала розуміти все і потихеньку віддалятися. Всіх причин, з яких ясно, що вона токсична (а не що це я вигадала все) не перерахувати, там було все, включаючи приховану заздрість.

Вона могла назвати мене некрасивою (не прямо звичайно, а завуальовано), турбота через знецінення, вічна критика інших людей, не вміє радіти за інших, вічний негатив. Все це вона маскувала посмішкою. Після неї мені завжди важко було на душі, і зʼявлялося відчуття, що мене щось гальмує. Не могла при ній радіти, знала, що в ній сидить змія, яка біситься.

Обміркувавши все, я все-таки віддалилася, не стала нічого пояснювати, тому що знаю її досить добре, щоб припустити, що вона буде все заперечуватиме, сперечатися, звинувачуватиме мене. Сенсу немає, їй говорити, вона не з тих, хто прислухається і придивиться до своєї поведінки.

Декілька разів вона запитала мене, в чому справа, куди зникла, я сказала, що роботи і всяких справ багато. Вона кинулася у звинувачення, що я стала дивною. Насправді я просто стала писати рівно стільки, скільки вона, і перестала слухати її негатив, тепер просто змінюю тему.

Раніше я писала і пропонувала зустрічатися першою, вислуховувала її скиглення. Зараз я нічого не сказала, а віддалилася під приводом зайнятості.

Але я розумію, що мене дратує все те, що вона робила стосовно мене, хоч я й віддалилася, але ніби є незакритий гештальт. Хочеться помститися за всі ті витівки, де вона знецінювала мене, ставила себе вище, вона це робила так пасивно, що я лише через декілька годин тільки усвідомлювала що це.

Все це накопичилося в мені у величезний клубок ненависті до колишньої подруги (та й до себе за те, що дозволяла так ставитися). І не можу відпустити. Робила практику «лист», але не особливо допоміг, все одно періодично згадую, і так і хочу помститися, дати їй зрозуміти, що не вона тут розумніша за всіх.

Знаю, що це характеризує мене не з кращого боку, адже сильна людина просто дякує досвіду, робить висновки, і йде далі, ставлячись до цього як до уроку. Але я не можу, в мені вирує злість.

Може, ви мене не зрозумієте, але було дуже багато негативних моментів, які в мене спливають у пам’яті, і я злюся. Хочу, щоб вона знала причину мого відходу, але водночас знаю, що ще більше буде сперечатися, заперечувати, звинувачувати мене.

Що мені робити у цій ситуації?