Хороша у сина сім’я! Невістка у мене – всім на заздрість

Привезли до мене на тиждень онука, він ногу зламав. Скористалися половинкою моєї відпустки, щоб самим відпочити.

А що я? Я не брикалася, навпаки, зраділа. Онук, поки що, у мене один, син із невісткою ще онука чи онучку обіцяють, але коли це буде!

Внукові, Феді, шість років. Він у нас хлопчик розумненький, трохи хитренький, емоції та реакції аналізує на ходу, моментально змінює модель поведінки, підлаштовуючись.

Сам рідко щось просить, здебільшого вмикає “актора”, аби самі запропонували йому, та дали. Скільки разів казали, що не треба мутити, треба прямо просити, але він, ніби на автоматі, поводиться так же.

Федя вдався в тата. Син у мене такий, що взимку сніг продасть, верблюда через вушко голки протягне і не скривиться. Чудовий, з почуттям гумору, товариський.

Але я іноді все одно не розумію, як невістка з ним живе. Слизький та хитрий змій, недарма в рік змії народився.

Я завжди на боці невістки. Знаю, що їй непросто. Вона проста, пряма, хороша дівчина, добра, чесна, відкрита. Онук її розводить, син розводить.

Вона живе, під їхні дудки танцює, сама того не розуміючи. Вірить усьому. Бо сама чесна, а інших по собі судить.

Син дружину не кривдить. Але може так її затуркати, та направити, що невістка повністю буде впевнена, що ідея була її.

Син не зраджує, руки не простягає, гроші не приховує, навпаки, все робить, щоб захистити дружину від зовнішнього світу.

Квартири син дві купив, одна у них спільна, друга – невістки та онука. Видно, що син любить сім’ю. У зовнішньому світі він, як бульдог – вчепиться, доки своє не отримає, не відчепиться, але чіпляється так, що люди не помічають.

Федько понівечив ногу на дитячому майданчику, невдало з гірки зістрибнув. У садок він не ходив, вдома був із мамою. Вирішили син з невісткою відпочити, Федю до мене привезли, а самі гайнули.

Хитрощі онука я здебільшого клацаю, як горішки. Малий він ще, далеко йому до тата. Але буває, що дивує.

У шашки з ним давно не граю, знаю, що перемога за ним залишиться, з шахами простіше, раз із трьох виграю. Федя у нас володар грамот, у турнірах виграє.

Вирішив онук, що весь тиждень у мене буде їсти лише пельмені. У невістки бувають пельмені, але рідко, вона любить готувати, із задоволенням балує своїх мужиків різними смаколиками.

Федя за пельмені ладен душу продати, особливо за мої, домашні. Вдома маму іноді розводить на пельмені, але не нахабніє.

Невістка впевнена, що здорова їжа – це запорука здоров’я, не схвалює напівфабрикати та швидкоїжу, але іноді дозволяє.

– Бабусю, мені так сумно, — Федько шморгнув носом і з тугою в очах глянув у вікно.
– Що таке? Болить?

– Болить, бабусю, болить. Душа болить, чогось хоче.
– Чого хоче?

– Пельменів би, – Федько глянув мені у вічі, скорчивши найнещаснішу у світі пику.
Розсміялася, сходила, воду поставила. Пельмені зварила, онука нагодувала.

По три рази на день Федя акторував. То туга, то придумав, що в стравоході в нього тепер пропускний пункт, через який тільки пельмені пройти можуть, то вивалив усі свої кишенькові гроші та сумно-сумно спитав:

– Бабусю, тут вистачить на пельмені? Порахуй, будь ласка.
– Я знаю, що ти вмієш рахувати.

– Точно, ти знаєш, не подумав, – від смутку не лишилося ні сліду. Тут вистачить! Сходиш?
Весело ми тиждень провели.

Син із невісткою відпочили, приїхали за онуком. Подарунків мені навезли. Відпочивати треба було, а не думати про мене. Але приємно!

У невістки тонкий смак, вона ніколи з подарунками не помиляється. Здала з рук на руки пельменну душу, пішла дивитися обновки. Мої додому поїхали.

Добре, що діти відпочили. Сил набралися, вражень набралися, удвох побули. Федю вони люблять, але й удвох обов’язково треба проводити час.

Добре, що все гаразд. Хороша у сина сім’я! Онук розумним росте, як тато, теж у житті не пропаде! Невістка у мене – всім на заздрість!

Що мені ще для щастя треба? Так захотілося поділитися своїм щастям з вами! Хай вам щастить!