— Хто дав тобі право моїми рецептами торгувати? — верещала свекруха

Без хибної скромності скажу, що бог мене талантами не обділив. Я непогано малюю, знаюся на дизайні, літературі та музиці. З технікою та Інтернетом я на ти, веду соціальні мережі та блог.

Єдиний мій недолік – я не вмію і не люблю готувати. Ні, нашвидкуруч щось приготувати можу, щоби просто поїсти. Магазині вареники, яєчня, максимум суп.

Стояти годинами над складними стравами, які домашні з’їдять за тридцять хвилин, я не буду в житті. Чоловіка свого я ще при першому знайомстві попередила, що господиня я посередня.

І якщо від жінки він чекає на пиріжки і різносоли, краще відразу пошукати інший варіант. Мишко згідно покивав і сказав, що приготувати щось смачненьке він і сам зможе. Мовляв, у шлюбі це не головне.

Свекруха ж прийняти мій недолік — невміння та небажання стирчати на кухні — не могла дуже довго. Сама вона готує просто чудово.

Спочатку вона покликала мене до себе, намагалася чогось навчити. Але я одразу дала зрозуміти, що краще куплю торт у магазині, ніж проведу на кухні шість годин, випікаючи коржі.

– Життя надто коротке, – сказала я свекрусі, – щоб так бездарно його витрачати.

Мати чоловіка підібгала губи та похитала головою. Напевно, подумала, бідний її синочок, знайшов, з ким зв’язатися.

Спроб зробити з мене ідеальну господарку свекруха довго не залишала. Вона навіть подарувала мені свою кухонну книжку. Ну як книжку, зошит із фамільними рецептами.

— Передаю тобі у спадок нашу родинну реліквію. Ці рецепти ще моя бабуся починала збирати, — сказала мати чоловіка, простягаючи мені товстий зошит із пошарпаними листами.

Я подякувала, звичайно, а про себе подумала, що дурнішого за цей подарунок вона не могла придумати.

Найкраща подруга, якій я розповіла про цей “скарб”, з палаючими очима, попросила показати їй цей зошит. Дивись, байдуже знизала я плечима.

Маринка почала гортати зошит і вже за хвилину закричала:

– Це справжній скарб. Таких рецептів тепер ніде не знайти. А віддай мені зошит, якщо тобі не потрібний, — чіплялася подруга. – Або продай!

Я замислилась. Адже це ідея. Я можу заробити на рецептах свекрухи! Подружці я сказала, що скоро викладу рецепти у своїх соціальних мережах і продаватиму їх охочим.

– Оформлю все красиво та зрозуміло, — пообіцяла я.

Знаєте, і діло пішло. Знайомі з-поміж тих, хто чув про кулінарні таланти моєї свекрухи, із задоволенням купували її фамільні рецепти.

Все було чудово до того моменту, як про мій невеликий бізнес не дізналася сама свекруха. І смикнув же хтось ту саму Маринку за язик!

Сиділа вона в мене одного разу в гостях, коли з якогось приводу приперлася мати чоловіка. Маринка візьми та ляпни:

– Дякую вам за рецепти! Справжній скарб!

– Які, ще рецепти? – Свекруха спочатку нічого не зрозуміла.

– Ну ті, які я у невістки вашій купила.

Свекруха ледве на підлогу не сіла.

– Ти що, торгуєш нашими сімейними рецептами? Я поділилася з тобою найдорожчим, а ти це на загальний огляд та за гроші?! – обурилась свекруха.

– Це ж лише рецепти. Млинці, фарширований перець, голубці, лазіння. Які тут секрети, я вас благаю. – спробувала я заспокоїти навіжену свекруху.

– Кожен рецепт вивірено роками практики! — кричала свекруха.

– Слово честі, навіть смішно, ніби я державну таємницю ворогу видала. Якщо ви переживаєте через гроші, то я можу вам половину заробленого віддати, — спробувала я заспокоїти матір чоловіка.

Та ще більше розлютилася:

– Гроші, тут взагалі ні до чого. Бездушна ти, людина, як тебе земля носить.- репетувала свекруха.

Так я й не достукалася до старої. Втекла вона вся у сльозах, потім ще сину нажалілась.

Мишко на мене з претензіями:

– Навіщо, ти мати образила.

– Вона в тебе неадекватна на ґрунті старості стала. Сама дала рецепти у користування і тепер ображається, що я розпорядилася ними на власний розсуд.

– Якого, біса ти на всьому намагаєшся заробити. Дай, хоча б спокій нашим сімейним секретам. – теж мене лаяв чоловік.

Нормально взагалі? Навіщо тоді давали цей клятий зошит? Адже свекруха знає чудово, що куховарка з мене ніяка.

Загалом, вся сім’я на мене озброїлася, чоловік другий тиждень не розмовляє.

А я вже почала замислюватися, чи потрібні мені люди, які через якісь безглузді рецепти можуть влаштовувати скандали. Ну от скажіть мене, де я була не права? І що такого страшного зробила?