– Хто тато? Не дружина, не вдова, – нагуляла! Така ганьба мені у будинку не потрібна, поганий приклад для молодшої дочки. – Ти тут ніхто, їдь у село до бабці

Настя їхала в село. Жити з матір’ю стало нестерпно. І раніше жилося не солодко, але, як нареченого Насті не стало в живих, матір начебто підмінили.

…Усі готувалися до весілля. Мати Насті тішилася, наречений добрий, батьки його заможні, квартира є, і не якась, а п’ятикімнатна в центрі.

Як зуміла Настя такого красеня підчепити? Мати та вітчим Насті теж не бідно жили, але до того рівня не дотягували.

Мати Настю завжди критикувала: за одяг, за косметику, за зачіску, за прибирання, за оцінки… Все, до чого можна і не можна було причепитися, у Насті було не так.

Особливо мати намагалася за свого чоловіка. Натомість свою молодшу дочку хвалила навіть за трійки – “головне заміж вдало вийти”.

Ось вона вдало вийшла вдруге, щоправда, з батьком Насті їй не пощастило – злидні несусвітні. Цього ж і доньці бажала.

Весіллю старшої доньки вона була рада, нарешті не буде під ногами плутатися, хай чоловік утримує. Та вона останні два роки й не витрачалася на неї, Настя працювала, і непогано заробляла.

Наречений Насті не вижив у дорожній пригоді. Парубоча вечірка, влаштована за три дні до весілля, була весела і галаслива. А потім було катання на новій машині, яку йому подарували батьки.

Вся нетвереза ​​чоловіча компанія влаштувала перегони нічним містом. Пішов із життя тільки він, нова машина у мотлох. Похорон пройшов, як у тумані.

Це мав бути день весілля. Весільний костюм… Настя нічого цього не бачила через сльози. Родичі нареченого одразу відсторонилися, у них горе, сина немає – наречена ніхто.

Удома мати постійно бурчала. А коли Насті зненацька стало погано за сніданком, потягла її в лікарню. В положенні. Мати вирішила, що їй потрібно позбавитися малюка.

Настя навідріз відмовилася. Мати відразу перебудувалася на інше. Якщо буде дитина, то треба брати все від рідні покійного нареченого. Якомога більше, – нехай утримують, квартиру, машину…

Там з нею розмовляти не стали, а Настя сама туди не пішла. Після цього мати цілими днями гнобила дочку. Заміжня не була, а народ жувати зібралася.

– Хто тато? Не дружина, не вдова, – нагуляла! Така ганьба мені у будинку не потрібна, поганий приклад для молодшої дочки.

– Ти тут ніхто, їдь у село до бабці!

Настя їхала в село і думала, як їй зустріне бабуся. І взагалі, чи вона її прийме. Вона не розуміла, як житиме у селі після міста.

Їздили вони туди рідко, але навіть тоді мати примудрялася посваритися з бабусею, зі своєю матір’ю. Як поставиться бабуся до її цікавого положення?

– Що ж ти сама, мати не приїде? – Запитала бабуся при зустрічі.

– Ні, їй ніколи. Вона тобі дзвонила?

– Дзвонила. Тільки я нічого не зрозуміла. Краще ти сама розкажеш.

– А ти мене не виженеш?

– Чому я мушу тебе гнати? Мати вигнала? Зрозуміла. Ти не бери усе близько до серця, вона завжди була така, в сестру мою пішла.

– Та на рівному місці могла скандал влаштувати. Посварилася з усіма родичами, включаючи дітей. Так і пішла із життя на самоті, царство їй небесне.

– Я навіть не знала, що в тебе була сестра.

– А коли розповідати? Її не стало незадовго до твоєї появи. Її Настею звали. Як я просила твою матір не давати тобі її ім’я, але вона вперлася. На зло мені так зробила. Слава богу, у тебе характер не той.

– Проти імені я нічого не маю, просто думала, що в тебе такий же характер виявиться. Ім’я дуже гарне. Настя ти моя. Значить, виселила мати тебе? Житимемо разом, якщо ти не проти. Звикай. І дитинку піднімемо. Грошей мати дала?

– У мене є, я ж працювала. Я і зараз працюватиму, тільки інтернет потрібен. І допомагатиму тобі.

– Інтернет є, у нас зараз все є. Твоя кімната буде праворуч, та, що більша. Меблі можна переставити, там не дуже зараз зручно. Ніхто там давно не мешкав. Шпалери поклеїмо, батько прийде.

– Батько? Батько? Він тут?

– Тут. Іноді приходить, допомагає. Про тебе питав. Соромно йому, що нічого не зміг дати. Але це твоя мати винна, мужик він хороший, а вона його не підпускала до тебе.

– Переконала його, що він нікчемний чоловік. Нинішній її багатший буде, вона завжди цього хотіла. Дружина в нього нещодавно пішла із життя від невиліковної хвороби.

Насті у селі сподобалося. Батько почав приходити часто. Вона його пам’ятала, але не виразно. Їй мати казала, що він сам не хоче бачити доньку, тільки все навпаки. Бабуся підтвердила.

Майже п’ятнадцять років спілкування втратили. Настя до батька ходила. Будинок у нього невеликий, але доглянутий. Видно для матері Насті цього мало.

Настя стала мамою сина.

– От і добре, мужик буде, – сказала бабуся, – а то в нас у роді одні дівки були. У мене дочка, у твоєї матері дві, у сестри моєї три було, а у її дочок по дві дівчинки. Єгор, – гарне ім’я.

Час минав, хлопчик ріс. Мати Насті дзвонила рідко, а на дзвінки дочки не завжди відповідала. Не сподобалося їй ім’я онука, та й бабусею вона не хотіла себе вважати. Бабця є, її мати, ось хай вона нею і буде.

Маленький трирічний Єгор грав у саду, прабабуся сиділа поряд, Настя працювала в хаті. За ворітьми зупинилася машина. Це були родичі, що не відбулися, батьки покійного нареченого, – бабуся і дід Єгора. Настя їх впізнала одразу.

– Ми приїхали поговорити. А не багато ти хочеш, дівчинко? Ми розуміємо, що дитина – наш онук, але вимагаємо тест ДНК.

– Ви про що? Ми живемо, нікого не чіпаємо, нічого не вимагаємо, я працюю, бабуся допомагає, мій батько. Мені нічого не потрібно від вас.

– Як це нічого не треба? Твоя мати вимагає квартиру, яка належала нашому синові, грошове забезпечення для дитини, як вона висловилася.

– Вона сказала, що тобі важко, але ти не хочеш спілкуватися з нами. Гроші будуть, але лише після тесту. Якщо тобі зручніше, то ми діятимемо через твою матір.

– Нам нічого не треба. І взагалі я нічого не знала. Нам тут добре. Єгор ваш онук, якщо хочете спілкуватись, то я не проти.

– А діяти через мою матір не треба, і слухати її також не варто. Думаєте, чому я тут? Так! Мене попросили поїхати. Їм соромно, що я народ ила без чоловіка. Я тут уже давно.

– А ми тільки нещодавно про онука довідалися. Вона тоді приходила, вимагала, але ми ще після відходу сина тоді… тяжко було, не розуміли нічого. А потім вона прийшла і сказала, що ти хочеш позбавитися дитини.

– Нічого цього не було. На процедурі вона наполягала, а коли я не погодилася, то потрапила сюди. Вона й зараз себе бабусею не вважає.

– Як?

– Ось так. Якщо не вірите мені, то спитайте у бабусі, вона її мати й краще все знає.

– Ми віримо. Можна побачити онука?

– Можна, він за будинком у саду з бабусею. Я проводжу, а потім заходьте до хати, я поставлю чай.

Тест ДНК зробили, спорідненість підтвердилася.

– Ти від квартири не відмовляйся, це для нашого онука. Тільки ось матір свою туди не підпускай. Це наше рішення, а не на її прохання.

– Я поки житиму тут, з бабусею. А квартира… Я не знаю, що з нею робити?

– Добре. Ми її здаватимемо, а всі гроші відкладемо на майбутнє Єгора. Напевно так буде тобі простіше.

– Добре, це ваше право. Дякую.

Мати приїжджала лише для серйозних розмов.

– Ти здаєш квартиру якимсь чужим людям? Ти не могла спитати у мене? Я намагалася, вибила тобі квартиру у цих жлобів, а ти не питаючи пустила туди мешканців!

– Як це розуміти? У тебе сестра є, вона виходить заміж. Їм треба з чогось починати. Я ж намагалася! Виганяй квартирантів.

– Квартира здана за угодою, гроші отримую не я. Я ж не гідна тебе!

– А квартира чия?

– Моя та мого сина. Але там моя сестра не житиме. Ви теж не бідуєте, у твого чоловіка є ще одна квартира.

– Ми її здаємо, і вона зовсім не підходить для молодят. Район там… і взагалі все не підходить. І як ми її віддамо, якщо нам звідти гроші капають.

– А нам теж гроші капають. Твоєму онуку.

– Ось як ти з матір’ю, із сестрою. На весілля сестри не приходь.

– Гаразд. Як скажеш. Ти ж мене давно вигнала. Я й так не належу до вашої родини.

– Ти хочеш зруйнувати життя та щастя своєї сестри?

– Яким чином?

– Квартирою! Я обіцяла їм квартиру! Я вибила її! А ти все псуєш!

– Я завжди для тебе погана, ще один інцидент мені не зашкодить. І не надумай сама вигнати мешканців, там усіх попередили. Якщо що, то буде поліція та все інше.

– Та ти… ти… більше мене не побачиш!

– Добре, мамо.

– Добре?

Мати поїхала. На весілля Настю не запросили та й про бабусю забули. Викреслили зі свого життя. А життя йде! Що попереду буде.

Шлюб сестри тривав не довго. Молодятам довелося жити з батьками. Теща зятя вижила. А винна Настя. А хто ж ще?

А ви що скажете про вчинок матері? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!