І ось головою я розумію, що він не потрібен мені, я не хочу будувати з ним якісь стосунки, хочу бачити щасливим, але як же я хочу бути з ним

Я люблю чоловіка шалено, пристрасно, стримано, скромно, шалено та безнадійно. Людина поглинула мене повністю, не хочу думати про нього і любити, хочу забути назавжди, викреслити з пам’яті, не хочу сумувати за його руками, очима, і навіть за його голосом не хочу сумувати.

Так, я сумую. Раніше я не розуміла сенсу цього слова, ну що означає сумувати, можна нудьгувати, але сумувати… А зараз мій стан можна описати одним словом – туга. Це безумство, засипати з думкою про нього і прокидатися з думкою про нього, це якась одержимість і, можливо, вже психічне порушення.

А почалася ця історія давно, дуже давно, років десять, мабуть, уже минулося. Я працюю вчителем у школі, і тоді працювала, і до нас прийшов новий вчитель фізкультури, він був на п’ять років молодший за мене, і якось так вийшло, що він почав надавати мені знаки уваги.

Я була не проти, хоч на той момент, як і зараз була одружена. Ми так мило фліртували, тоді для мене це було щось на зразок гри, і серйозно я його не сприймала, все було дуже мило і безневинно, якісь компліменти, жарти.

Потім він став зустрічатися з нашою вчителькою музики, і начебто б у них все було дуже серйозно, але наші стосунки також тривали. Я бачила блиск в його очах при зустрічі, сама дуже часто шукала з ним зустрічей, тому що мені було дуже комфортно поряд з ним.

Від нього виходила сильна енергетика щастя, запалу та інтересу до життя. Так ми і продовжували фліртувати, він іноді, як би ненароком цілував мене в щоку, я обіймала його, і ніякого підтексту не було, принаймні, з мого боку.

Ішов час, мої стосунки з чоловіком були як гойдалки, то погано, то добре і ось в один з моментів, коли все було погано, ми залишилися з моїм, та саме моїм, і нічиїм більше вчителем фізкультури наодинці в моєму кабінеті.

І мені так захотілося близькості до нього, захотілося відчути іншого чоловіка. Я пам’ятаю, як підійшла до нього і поцілувала його в губи. Який це був ніжний, чуттєвий, сповнений любові поцілунок, але він чомусь не підхопив мою ініціативу. Хоча знаю, він бачив, він зрозумів, чого я хочу, він просто звів усе жартома, дружньо обійняв і пішов.

Не передати словами, що діялося в моїй душі! Я була відкинута, я і сварила себе, і жаліла, і ненавиділа його, в результаті моя гордість перемогла, і я стала поводитися так, начебто все і справді було жартом.

Ми всі також зустрічалися, спілкувалися, я бачилася з його дівчиною, і ні, я не ревнувала, мені чомусь навіть було радісно від думки, що він щасливий, але водночас я була впевнена в його любові до мене, такої ж незрозумілої і дивної, як і моя любов до нього.

Рік тому, у вересні, він не прийшов на роботу, звільнився нічого не сказавши мені, навіть не сказав «прощавай», і це було жахливо. Я була приголомшена новиною та його поведінкою, мені було дуже прикро, виходило я для нього взагалі ніхто!

Потім я навіть зраділа, що не буду бачити його, а значить скоро забуду і переверну аркуш із цією історією життя. Але як я помилялася! Місяця два я була абсолютно спокійна, потім почала шукати його в соцмережах.

З часом намагалася перемикнутися на хобі, але він став мені дзвонити, писати, казав, що йому мене не вистачає, а я вдавала, що мені все одно. Потім писала я, писала, що нудьгую і навіть пропонувала зустрітися, але він знову проігнорував мої спроби.

І ось головою я розумію, що він не потрібен мені, я не хочу будувати з ним якісь стосунки, я хочу бачити його з іншою дівчиною, хочу бачити щасливим, хочу залишатися одруженою, але як же я хочу бути з ним! Моя душа тужить по ньому, мені так не вистачає його голосу та погляду, його усмішки та теплоти рук.

Може правда є туга? Він ось десь ходить вулицями міста, я навіть знаю в якій школі він працює, не знаю чи є у нього дівчина чи ні, тому що звільнилися вони разом, і як хочеться вирвати з душі цю грудку туги і залишити десь на камінчику, нехай тужить без мене.