І подруги говорили, і я сама розумію, ну що трапиться від того, що я на сайті знайомств вчеплю хлопчика і проведу з ним ніч?

Вихопив мого чоловіка інсульт. Складний. У віці 60 років. Якщо лікарі тут є, то вони зрозуміють, про що йдеться. Це 80% летального результату відразу, що було б найлегше, хоч би як цинічно це звучало. Але з 20%, що залишилися, 18% людей залишаються овочами.

Ми не залишилися овочами, ми увійшли до цих найщасливіших 2%. Чоловік вже ходить з паличкою, може налити чай, відрізати хліб і намазати простий бутерброд. Це насправді перемога. Мізки в нормі, мова у порядку. Я так пишаюся собою, слово честі!

Ніхто не вірив, що у його віці з таким діагнозом можна очухатися. А ми змогли! Але. Адже завжди є це «АЛЕ», яке змушує йти на анонімні сайти, тому що на всіх інших вас знають особисто.

Чоловіку моєму за 60, а ось мені ще й 50 немає. За той час, що я доглядала чоловіка, набрала майже 20 кг. Я завжди була схильна до повноти, але було достатньо дієт та спортзалу. Потім ні часу, ні грошей не стало. Все моє існування було підпорядковане одній меті – підняти чоловіка.

Підняла. Зраділа. На велотренажер сіла, ага. Нині нам ставлять онкологію. Серйозну таку чоловічу онкологію. І знову лікарі, знову ця невизначеність, що вимотує душу. І зовсім дикий колообіг подій. Робочий тиждень – це робочий тиждень, від нього не втекти.

Вихідні – лікарня та аналізи. І я точно знаю, що після всіх процедур чоловік буде напівмертвий. Це – налий мені чаю, протри мені окуляри, поправ мені ковдру, налий водички.

Та навіть не в цьому річ – це все нормально, очікувано. В іншому справа – у мені. Я молода і здорова, і хочу ласки і близькості. Мені вже й сам чоловік натякав, мовляв, я не в образі, головне не кидай.

І подруги говорили, і я сама розумію, ну що трапиться від того, що я на сайті знайомств вчеплю хлопчика і проведу з ним ніч?

Мені не потрібне співчуття, мені не потрібна підтримка. Мені потрібно просто виговоритись. Я не знаю вже що робити.