– І що ти тут влаштувала через кота! Чоловік залишився голодним. Треба ж! Кіт! Це пустощі! Про майбутню дитину думати треба! Про чоловіка, – волала свекруха

Наталя повернулася з роботи. Останній місяць перед декретною відпусткою. Носити великі пакети із продуктами було вже важко, а чоловік цього не визнавав.

– Ти ж не штангу підіймаєш. Носити малюка – не хвороба! Невеликий пакет можна дотягнути. Усі справляються.

– Усім чоловіки допомагають!

– Не кажи нісенітниці. Моя мати одна тягла всю сім’ю, нас троє дітей було. Батько жодної сумки з продуктами не приніс додому. Це повинна робити жінка.

– Жінка зберігає вогнища, вона відповідає за порядок, затишок, виховання дітей. Все має бути чисто та смачно. А чоловік здобувач, гроші в будинок приносить.

– Здобувач? Ти в яку хату гроші приносиш? Я всі продукти купую тільки на свої, а ти витрачаєш зарплату на своє его!

– Куди?

– Туди.

Наталя пішла на кухню готувати вечерю. Щось було не так, і вона швидко це зрозуміла. Розпакувавши пакет із кормом, вона нахилилася до миски Фелікса, але не знайшла її. Кота теж не було, хоч він завжди приходив додому до цього часу.

– Мишко, а де Фелікс? Де все?

– Який ще Фелікс? А кіт! Слухай сюди. Мама приїжджала. У твоєму положенні шкідливо доглядати котів. Щось там вона розповідала, я не особливо зрозумів. Не можна кота, та й дитина маленька буде, мало що.

– Де кіт?

– Мама відвезла його, а миски викинула. Вона його влаштує, не переживай. Знайде господарів. Що з ним буде, це ж кіт. І величезна вигода – не треба корм купувати, вовну прибирати. І під ногами не заважає. Зайвий рот.

– Вигода величезна, економія, годувати не треба? І прибирати не треба? Величезне полегшення? А ти хоч щось із цього робив?

– Я кота не заводив.

– Ось саме! Кіт тут жив ще до тебе.

Наталя вийшла, обійшла довкола хати, Фелікса ніде не було. Значить, свекруха його відвезла. Прилаштує? Навряд, не така вона. Викинути дорогою може.

Наталя засмутилася, кіт дістався їй разом зі спадщиною, з будинком, де вони зараз мешкають. Бабуся підібрала його незадовго до свого відходу.

Кличку вибрала з реклами, і почала годувати таким самим кормом. Іншого просто у їхньому магазині не було.

Та й схожий він був на того кота з пакета, такий же чорний із білою мордочкою, білими лапками та хитрим поглядом.

Три роки вони мешкають у будинку, коту близько п’яти років. Жаль, пам’ять про бабусю, та й просто живу і вже дуже улюблену істоту.

– Наташка, що ти соплі розпустила? Це лише кіт. Мати правильно зробила. Від нього лише хвороби, а ти в положенні.

– Усім не шкідливо, а тут мама вирішила! Якщо вона не розуміє, то треба було спитати. Це не її кіт! Не їй вирішувати.

– Я вважаю, так само як мати. Вона ж для тебе старається. Розвела на порожньому місці істерику. Вечеря буде?

– На столі.

– Це все? Макарони та котлета? А салат? А соус?

– Все! А кіт сьогодні взагалі голодний!

– Знову? Через кота я голодуватиму?

– А ти купи продукти та принеси їх додому. Де твої гроші, здобувач?

– Іди та заспокойся!

Наталя знайшла світлини Фелікса, розмістила оголошення. Писати почали одразу, але все не те. Всі захоплювалися красою котика, співчували й хотіли швидше знайти.

Нарешті надійшло повідомлення, що його бачили. Це виявилося дорогою, де їхала свекруха, дачне селище. Тільки кота там уже не було. Більше повідомлень не писали.
***
Вранці знову приїхала свекруха.

– І що ти тут влаштувала через кота! Чоловік залишився голодним. Треба ж! Кіт! Це пустощі! Про майбутню дитину думати треба! Про чоловіка.

– Вечеря була.

– Була, але не якісна. Хіба для чоловіка це порція? Він гроші в будинок несе, а ти йому дитячу порцію під ніс сунеш.

– Це ще й багато, на ті гроші, що він у сім’ю приносить.

– Багато! Що ти розумієш? Годувати треба чоловіка нормально. Багато! А скільки “не багато”?

– Якщо судити, скільки цей здобувач приносить додому грошей, то ось так, – Наталя поставила на стіл порожню тарілку.

– Чому порожня тарілка?

– У тарілці рівно стільки, скільки він приносить у будинок. Нуль грошей, – нуль продуктів. І він ще сміє говорити про зайвий рот кота! До речі, де кіт?

– Ти повинна, ти дружина! Не буде ж він голодний!

– А кіт, десь блукає голодний!

– То це все через цього блохастого? Це в тебе гормони, скоро все пройде. А Мишко не повинен страждати.

– А знаєте що! Щоб Мишко не страждав, самі дивіться за ним. За одягом, за харчуванням. Сенсу від нього не більше, ніж від кота.

– Кіт дякує своєю ласкою, а ваш Мишко тільки вимагає і дорікає. А ви в моїй хаті не господиня, щоб виганяти Фелікса!

– Ось як? Михайле, збирайся. Поїдеш зі мною. Хай подумає гарненько. Прибіжить, куди вона подінеться, ти ж батько.

– Мамо, може не варто? Я залишусь.

– Їдьмо! – кричала свекруха.

‐ Сам вирішуй, – спокійно сказала Наталя.

Михайло кидався між двох жінок. Він дивився на матір, потім опустивши очі на Наталю, знову на матір. Від напруги його кинуло в піт. Дружина в положенні, а мати – це мати, її не вибирають.

Наталя мовчки налила собі чай, чоловікові та свекрусі навіть не запропонувала. Вона вже не слухала їхньої суперечки, читала нові повідомлення про кота. Все було не те.

Двері грюкнули. Наталя подивилася у вікно. Свекруха, розмахуючи руками, майже бігла до своєї машини, за нею дрібними кроками, оглядаючись, йшов Михайло з великою сумкою.

Він сподівався, що дружина зупинить його, але дарма сподівався. Вони поїхали. Наталя навіть не засмутилася.

Кіт прийшов за три дні. Зляканий, брудний та голодний. Довелося його відмивати, він не чинив опір. Їв і спав. З хати вибігав за своєю нуждою і знову повертався.

– Ніхто тебе не чіпатиме більше. Їм дорога сюди зачинена. – Наталя гладила кота, а він ласкаво муркотів.

Михайло приїхав за два тижні.

– Подумала? Фелікс? Знайшла? – Кіт шипів і вигинав спину. – Забери його.

– Він тут господар!

– Господар я, а він повинен знати своє місце. Я повернувся, мати там зовсім берега поплутала. Мої гроші вимагає. Годувати відмовилася.

Наталя засміялася.

– Я нічого смішного не говорю. Накривай господиня стіл. Зголоднів я.

– Ти обрав матір, туди і йди. Я подам на аліменти, утримуватимеш дитину і мене. Не хотів жити, як нормальна сім’я, живи з мамою, а мені плати.

– Платити? Я ж повернувся!

– А мені такий здобувач не потрібен. Ти пішов з мамою, а я виявила, що вигода від цього величезна. Як ти казав? “Не треба корм купувати, шерсть прибирати й під ногами не заважаєш”. Так і ти.

– Я тобі не кіт!

– Просто ти так казав. Переведи ситуацію на себе. Мені зараз не треба тобі їжу купувати, одяг прати й під ногами не заважаєш, а головне – не доводиш мене своїми претензіями. Толку від тебе не більше, ніж від кота.

– Наташа, але я ж повернувся додому!

– Додому повернувся кіт, а ти шукаєш зиск. До мами!
***
Здобувач пішов. Наталя подала на розлучення, на аліменти. Багато наслухалася гидот від свекрухи, але в будинок її не пускала.

Вона й сама боялася заходити, бо Фелікс шипів. Тож сенсу від кота було більше, ніж від колишнього чоловіка. І де її очі були, як одружувалася…

Чи слушно вчинила Наталя? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!