І яка, зрештою, різниця. Адже це зовсім не проблема, якщо ти зовні величезний папуга ара, а в душі, ти маленьке мамине кошеня

Вона знайшла його недалеко від будинку. Смішний, їсть грудочку. Без пір’я майже. Так, легкий пушок на спинці та кілька маленьких пір’їнок на крилах.

По дзьобу було зрозуміло, що це папуга. Вона не змогла пройти повз. І довго. Дуже довго ходила біля свого будинку і біля всіх сусідніх у пошуках господарів, але…

Але нічого не знайшла. Чи то, господарі вирішили відмовитися, чи він був занесений сюди вітром з віддалених районів, до яких вона не дісталася.
Маля вже ледве пищало. І жінка зрозуміла.

Або вона припиняє пошуки та займеться його порятунком, або він не виживе. Вибір був простий, і вона обрала.

Вдома вона годувала його кашкою, розведеною на молочку. З пляшечки із соскою. Малюк наївшись, попросився на підлогу. Де й наробив невеличку купку. Вона сприйняла це нормально. Оскільки кошенят у неї перебувало достатньо, але.

Кішка Буня була обурена такою неповагою до її квартири. Що й вирішила висловити прямо в дзьоб дивній і голій істоті.

Істота помітивши кішку, що наближається. Замість того, щоб втекти та сховатись. Радісно пискнуло і кинувшись до Буні, пригорнулося до її теплого живота.

— Оце так. – Здивувалася жінка.

Буня здивувалася ще більше. Секунд тридцять вона намагалася позбутися настирливого приставання голого створіння, але, позбутися не вдалося. Пташеня мчало за кішкою на лапках, що роз’їжджалися, і відчайдушно кричало.

Загнавши Буню у куток. Він притулився до неї та задрімав.

Перші кілька днів кішка намагалася відбитися та сховатись. Що їй не вдавалося й вона вирішила махнути на цю справу хвостом.

Важко зітхнувши, Буня дозволила пташеняті прилаштуватися до неї. Що він і зробив із задоволенням, видаючи гортанні звуки, що віддалено нагадували муркотіння.

Увечері цього дня. Жінка після роботи застала таку картину. Пташеня спало під Буніним животом, а та облизувала його.

— Схоже, ти знайшла собі кошеня.

Пожартувала жінка. Кішка подивилася на неї й замуркотіла.

-Або він знайшов собі маму.

Так воно й пішло. Жінка годувала “дитину”, а потім пташеня йшло у повне розпорядження своєї котячої мами, яка навчала його всім домашнім премудростям і невдовзі…

Невдовзі малюк, що злегка оперився. Став справжнім кошеням. Він муркотів, нявкав, шипів, їв і пив з миски та ходив по своїх особистих справах у коробку з пісочком.

Буня була суворою мамою і кричала на нього щоразу, коли він не встигав добігти до пісочка.

Поступово стало зрозуміло, що нам долею було уготовано стати сім’єю величезного папуги “ара”.

Папуга гадки не мав навіщо йому крила, ні, можливо, колись, дуже давно. Коли коти ще вміли літати, він просто опинився б у зграї перелітних котів, але зараз. Нині це виглядало досить дивно.

Коли жінка намагалася посадити папугу на паличку, спеціально зроблену для нього і на висоті людського зросту. Він починав страшенно хвилюватись і відчайдушно кричати.

Він бив крилами та репетував доти, доки його не опускали руками на підлогу. Де той негайно заспокоювався і мчав до своєї котячої мами.

Це досить кумедно виглядало. Величезний папуга зі страшним дзьобом і розмахом крил трохи менше метра. З муркотінням притискався до маленької кішки.

Перебирав її шерстинки та бурмотів щось таке лагідне та ніжне. Що сама жінка та її подруги розчулювалися і пускали сльозу.

Загалом так – папуга категорично відмовлявся визнавати себе птахом. Він вважав себе котом та вів відповідний спосіб життя.

Тулився до тих, що прийшли в гості, нявкав, муркотів, ліз на коліна і вимагав почухати животик.

Чим викликав охи, ахи, подив, сміх та загальну увагу.

Особливо всі дивувалися, коли спостерігали як він забирався в коробку з пісочком, рив ямку, робив свої справи, а потім. Загрібав усе це.

Ну, все так і тривало б. Але Буня захворіла. Тяжко. Ниркова недостатність. Її довго лікували та лікарі запропонували приспати, щоб вона так не мучилася. Жінка категорично відмовилася.

Вона боялася навіть уявити собі, що трапиться, якщо вона одного разу не принесе додому з клініки маму-кішку. Боня завжди чекав на них і страшенно хвилювався. Він обіймав крилами свою матусю і шепотів їй на вухо щось лагідне.

Напевно, саме це підтримувало її. Примушувало горіти крихітці життя в її схудлому тільці.

Ніч, коли жінка зрозуміла, що Буня йде, була найстрашнішою у житті. Вона спробувала закрити Боню в іншій кімнаті, щоб він цього не бачив, але той. Так сильно кричав і бився головою у двері. Що довелося їх відкрити.

Він пройшов до своєї мами. Улігся на неї та накрив своїми величезними крилами.

Жінка сиділа над ними та гірко плакала. Вона не помітила, як заснула.

А прокинувшись вранці та намагаючись придушити напад жаху. Подивилася на своїх вихованців.

Боня був без пір’я. Його розкішне яскраво-зелене вбрання, яке захоплювало всіх гостей опало. Як листя з осіннього дерева. Хвоста також не було. Тепер це була зовсім гола істота.

Чимось віддалено нагадує того самого пташеня, але значно більшого розміру.

Заливаючись сльозами, вона відсунула Боню з Буні. І вирішила забрати її, але Буня дивилася на неї своїм незадоволеним поглядом і тяглася передніми лапками до свого голого пташеняти – кошеняти.

Жінка від несподіванки випустила Боню з рук і той негайно скористався цим. Гола істота забралася знову на кішку.

Боня тремтів. Йому було холодно.

Жінка увімкнула тепловентилятор і направила на парочку. Сказати, що вона була здивована. Значить нічого не сказати. Вона взагалі не розуміла, що сталося.

Річ у тім, що Буня явно йшла на поправку. Що було незрозуміло.
Боня теж почав обростати пір’ям. Через деякий час, коли Буня почала знову їсти та бігати, як і раніше, а Боня, знову перетворився на ара-красеня.

Жінка посадила їх в одну переноску і повезла до ветеринара на обстеження.

Коли переноску було поставлено на стіл для огляду. Першим замість кішки вибрався величезний ара. У лікаря впав з рук стаканчик з кавою і відвисла щелепа.

-Це що?! – Здивувався він і вирішив пояснити дивній відвідувачці, що він не оглядає папуг, але слідом за Бонею, з переноски вибралася Буня і потерлася об свого пташеня.

Ветеринар сів на стілець і протер окуляри.

– Тридцять років. — сказав він. -Тридцять років практики, але ніколи, я ніколи такого не бачив і не чув. Це щось унікальне.

-Лікарю – Попросила жінка. -Ви не могли б обстежити Буню? Вона явно пішла на одужання.

Лікар з жалем подивився на жінку.

Тисячі разів йому доводилося ухвалювати вирок і бачити жах в очах господарів тварин. Він розумів її стан і безпідставну надію, але нічим не міг допомогти.

Діагноз Буні був остаточним та безповоротним і виходу не було.
Він спробував пояснити жінці, що це лише питання часу, але тут Буня та Боня зістрибнули на підлогу і почали бігати один за одним. І лікар зацікавився.

-Ну, ну…

Сказав він, беручи Буню на руки, чим викликав невдоволення Боні та спробу вкусити за штанину. Жінка відтягла папугу, Боня нервував, і тримала його на руках, а лікар з величезним подивом оглядав Буню. Потім він зробив рентгенівський знімок та аналіз крові.

-Ні. – Говорив він. – Цього просто не може бути. Адже у мене все записано, і є результати минулих аналізів.

Але факт залишався фактом. Буня була здорова.

Назад жінка їхала, наче на крилах летіла. Її душа співала. Вдома вона влаштувала свято. Для себе, Буні та Боні.

Вони їли, а потім лежали поряд і вона. Гладила своїх улюблених Буню та Боню, а ті мружились і муркотіли. Ну, як і належить кішкам.

І яка, зрештою, різниця. Адже це зовсім не проблема, якщо ти зовні величезний папуга ара, а в душі, ти маленьке мамине кошеня.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!