Без сумніву, найвища цінність – життя! Але для нації також важлива її історія. Українці ж той народ, хто готовий життя віддати аби зберегти свою історію та культуру.
Так на Чернігівщині жителька села Веприк Любов Арсентіївна під час окупації врятувала музей Фундації академіка Петра Тронька, який опинився практично бездоглядним.
Доля склалася так, що директор і засновник ще у середині лютого поїхали у відрядження, залишивши доглядати за музеєм місцеву родину. Так коли Веприк разом із навколишніми Новим Биковом і Новою Басанню виявилися окупованими сім’я не витримала напруги, постійної артилерійської канонади, і виїхала у тилову Черкаську область.
Так музей-садиба залишився без доглядачів. Його могли будь-якої хвилини розтягти, понищити російські окупанти або мародери.
Так на щастя визвалася допомогти Любов Арсентіївна. Жінка все життя прожила у Веприку, працювала у колгоспі, лікарні та школі, а серед односельців має авторитет мудрої і щирої людини. Звичайно саме такій людині судилося врятувати історичну будівлю та пам’ятки культури.
Ризикуючи своєю безпекою, Любов Арсентіївна оберігала будинок музею та його експонати, ночувала тут, щоранку обходила садибу, піклувалася про систему безпеки, огорожу, клумби, садок, підтримувала температурний режим і чистоту у приміщенні музею.
Любов Арсентіївна приклад щирої українки з активною громадською позицією, яка викликає захоплення та глибоку повагу!
І знов розквітли маки на садибі музею. Тепер їх плекає Любов Арсентіївна.
Мені 55. Ця історія трапилася багато років тому, але вона дотепер лежить тяжким тягарем на…
Синку мій рідненький – прошепотіла мати. Хвороба повільно забирала її життя. Прошу тебе, не кидай…
Мама з принципу подала на мене до суду, бо вважає заповіт бабусі неправильним, за яким…
Ми з мамою посварилися через бабусину квартиру. Точніше, через мамину позицію щодо цієї квартири. Вона…
Господи, як же я терпіти не можу матусю Віті! І винен у цьому він сам.…
Це ж треба було колишньому чоловіку здогадатися через сім років притягтись, як ні чого наче…