І знов розквітли маки: українка з Чернігівщини врятувала музей під час окупації

Без сумніву, найвища цінність – життя! Але для нації також важлива її історія. Українці ж той народ, хто готовий життя віддати аби зберегти свою історію та культуру.

Так на Чернігівщині жителька села Веприк Любов Арсентіївна під час окупації врятувала музей Фундації академіка Петра Тронька, який опинився практично бездоглядним.

Доля склалася так, що директор і засновник ще у середині лютого поїхали у відрядження, залишивши доглядати за музеєм місцеву родину. Так коли Веприк разом із навколишніми Новим Биковом і Новою Басанню виявилися окупованими сім’я не витримала напруги, постійної артилерійської канонади, і виїхала у тилову Черкаську область.

Так музей-садиба залишився без доглядачів. Його могли будь-якої хвилини розтягти, понищити російські окупанти або мародери.

Так на щастя визвалася допомогти Любов Арсентіївна. Жінка все життя прожила у Веприку, працювала у колгоспі, лікарні та школі, а серед односельців має авторитет мудрої і щирої людини. Звичайно саме такій людині судилося врятувати історичну будівлю та пам’ятки культури.

Ризикуючи своєю безпекою, Любов Арсентіївна оберігала будинок музею та його експонати, ночувала тут, щоранку обходила садибу, піклувалася про систему безпеки, огорожу, клумби, садок, підтримувала температурний режим і чистоту у приміщенні музею.

Любов Арсентіївна приклад щирої українки з активною громадською позицією, яка викликає захоплення та глибоку повагу!

І знов розквітли маки на садибі музею. Тепер їх плекає Любов Арсентіївна.

Related Post

Моя мама виправдовує дівчат, яким я не подобаюся: «Вони ж не собачого роду-племені, на кістки не зазіхають»Моя мама виправдовує дівчат, яким я не подобаюся: «Вони ж не собачого роду-племені, на кістки не зазіхають»

Уявіть собі довготелесу фігуру з нескладними кінцівками, з прозорою шкірою, через яку сині жили видно, і немає ніякого натяку на біцепси. Ні, зі здоров’ям у мене, слава Богу, все гаразд.

Якось затримавшись на чергуванні, я не встигла на останній автобус, який ішов з райцентру до нашого села. Довелося йти на шосейну дорогу, ловити попутку. Зізнаюся було страшнувато, але що було робити, потрібно якось добиратися додому. Я вже вирішувала, що робити далі, чи не повернутися назад в лікарню і переночувати там, як побачила трьох молодиків. Мені стало страшно, коли вони попрямували до менеЯкось затримавшись на чергуванні, я не встигла на останній автобус, який ішов з райцентру до нашого села. Довелося йти на шосейну дорогу, ловити попутку. Зізнаюся було страшнувато, але що було робити, потрібно якось добиратися додому. Я вже вирішувала, що робити далі, чи не повернутися назад в лікарню і переночувати там, як побачила трьох молодиків. Мені стало страшно, коли вони попрямували до мене

Якось пізно восени затримавшись на чергуванні, я не встигла на останній автобус, який ішов з райцентру до нашого села. Довелося йти на шосейну дорогу, ловити попутку. Зізнаюся було страшнувато, але

Після новорічного корпоративу колега підвіз до дому. На прощання мило пококетували, пожартували і розійшлися. Це побачив чоловікПісля новорічного корпоративу колега підвіз до дому. На прощання мило пококетували, пожартували і розійшлися. Це побачив чоловік

Пишу свою сповідь вже від безсилля та безвиході. Сім’я валитись на очах, ніякі вчинки та слова не допомагають. З маленької, здавалося б, дрібниці, виросла справжнісінька буря гігантських розмірів. Провиною всьому