– Іди працюй! Прикрилася тут своїм декретом, – сказав мені чоловік, коли я попросила грошей на одяг

– Що тобі купити? Куртку?

– Так, Мишко, настав час поміняти. Стара вже зовсім непристойна.

Я чекала хоча б кивка чи короткого «гаразд», але реакція чоловіка на моє прохання видалася мені не зовсім адекватною. Він склав руки на грудях і примружився.

– Непристойна? – він ніби насміхався з мене. – Навіщо тобі взагалі куртка, якщо ти не ходиш на роботу? Вдома сидиш із дитиною.

Мої щоки спалахнули. Таку зневагу я чула не вперше, але щоразу вона боляче шкрябала по живому.

– Мишко, ну ти що, зовсім, чи що? – Сказала я поки спокійно. – Якщо я не ходжу на роботу, то це не означає, що я зовсім не виходжу з дому. Ми з Арсеном і в поліклініку ходимо, і в магазин, і просто погуляти.

– Ну, так і ходи в старій куртці! – перебив він. – Тобі навіщо красуватися на дитячому майданчику? Там такі ж декретниці, як і ти, ходять.

Ось це було вже занадто.

– Так, я не зрозуміла, – мій голос став різким. – А що це за натяки зараз були? Тобто, якщо я в декреті, то мені нічого не потрібно?

– Даша, я орю допізна, від втоми з ніг валюсь, приходжу додому, а ти мені тут же свої проблеми вивалюєш: «Арсеній сьогодні поїв, потім сходив в туалет, потім знову поїв. Потім ми поспали». Супер! Не життя, а казка!

– Припини! Думаєш, це так легко? Ти спробуй сам із маленьким посидіти бодай один день! Спробуй не спати ночами, бо зубки ріжуться!

– Та й взагалі, декретну відпустку не просто так вигадали. Ти знаєш, скільки організм після появи малюка відновлюється?

– Скільки? Десять років? – посміхнувся він. – У Микити дружина за місяць уже на роботу вийшла. Так що годі мені тут заливати про те, як організм жіночий відновлюється. Це все відмовки!

– Його дружина грудьми не годує, – відрізала я. – Ось і вийшла на роботу. Тим більше, що у них свекруха з малюком сидить. А твоя мати погодиться з Арсенієм сидіти?

– А чого одразу моя мама? А твоя мати на що?

– Моя, по-перше, хворіє, а по-друге, вона далеко живе. Нам що, накажеш, Арсенія їй на пів року віддавати, а потім лише у відпустці забирати?

– Ой, та в тебе на все є відповіді! – Мишко махнув рукою. – Краще визнай, що не хочеш працювати… Суцільні відмовки.

– Та ну тебе! – Я різко відвернулася. – Не хочу тобі нічого доводити! Не треба мені від тебе нічого. Ходитиму у своїх старих речах, поки зовсім на лахміття не перетворяться. А сусіди хай пальцем на мене показують, хай сміються. Вони знають, хто мій чоловік.

– Ой, гаразд, завелася. Дам тобі грошей. Свою покупку відкладу.

– Свою? Ти хотів щось собі купити?

– Гаразд… Проїхали. Потім якось.

– Говори вже, коли почав.

– Човен я собі хотів. Гарний, надувний.

Я слухала його і не вірила своїм вухам.

– Човен?! Який човен? Зима на носі!

– А ти спробуй таку річ у сезон купити. Ціни втричі зростуть. Потрібно брати, поки знижка є.

У цей момент вся моя образа повернулася та помножилася. Він хотів купити човен! Моя нова куртка – це, значить, марнотратство. А його човен, на якому він кататиме не тверезих друзів, – це, бачите, мрія.

– Човен, кажеш? – процідила я крізь зуби. – Ну, купуй свій човен. Мрія ж. А я у своїй старій куртці похожу. Не вперше.

Мишко кивнув, розвернувся і вийшов зі спальні, залишивши мене одну з новими, гіркими думками.

Він сказав, що не хочу працювати? Я йому доведу.

З цією думкою я взяла телефон. Запит «Робота видалено» було вже набрано. Мені здавалося, що це цілий новий світ, про який я зовсім нічого не знаю. І я вирішила пірнути в нього з головою, поки в душі горів цей вогонь обурення.

Я сиділа до глибокої ночі, поки Арсен спав, а Мишко хропів у сусідній кімнаті. Вивчила, які види дистанційної роботи зараз потрібні на ринку, і зрозуміла, що далеко не все мені підходить.

Зрештою зупинилася на одному варіанті – контент-менеджер. Навіть знайшла курси, які обіцяли всьому навчити з нуля.

Але … Ось невдача. Курси, звичайно, не безплатні. Сума не астрономічна, але відчутна. Я розуміла, що доведеться знову просити у чоловіка гроші.
***
Наступного дня набралася хоробрості та все розповіла чоловікові.

– Ти що, з глузду з’їхала? – відповів мені він, мало не проливши гарячий чай.

– Ти ж хочеш, щоб я працювала в декреті? Сам учора мені про це казав. Ну ось, я знайшла варіант!

Мишко відставив кухоль.

– Варіант? – його брови поповзли вгору. – Що це за «варіант»? Чергова нісенітниця з інтернету, де тобі золоті гори пообіцяють, а за фактом – гроші на вітер? Контент-менеджер, Дашо? Ти сама розумієш, що це за професія? Це ж не серйозно!

– Чому не серйозно? Це дуже потрібна професія зараз! І люди на цьому десятки тисяч заробляють, Мишко!

– Десятки тисяч? – Чоловік нервово засміявся. – Ну, звичайно! А ще тебе навчать, як за два дні стати мільйонеркою, мабуть? Даша, це ж лохотрон! Викинути реальні гроші на якусь нісенітницю? Коли ми й так кожну гривню рахуємо!

– Це не нісенітниця! Це інвестиція у мене! Я не хочу сидіти в тебе на шиї! Ти ж сам мене нещодавно дорікав цим!

– Ну то займися чимось іншим! – Він почав ходити по кухні. – Чимось реальнішим… І взагалі, коли ти збираєшся цим займатися? З Арсенієм? Він же не дає і на п’ять хвилин відійти!

– Я знайду час! Коли він спить, коли ти ввечері вдома! Це ж онлайн-курси, гнучкий графік! Я просто хочу спробувати, Мишко! Дай мені шанс!

– Та що ти несеш, Дашо?! Хто тобі сказав, що ти зможеш із маленькою дитиною щось заробити? Це ж несерйозно! Ти просто викинеш ці гроші даремно!

– Чому ти в мене не віриш? Якщо не вийде, я більше ніколи про це не заїкнуся, чесно! Просто дай спробувати! Будь ласка!

Мишко важко зітхнув. Він постояв ще кілька секунд, весь напружений, а потім різко дістав телефон з кишені.

– Та бог із тобою! – психанув він, нервово тикаючи пальцями по екрану. – Тільки щоб потім я не чув жодних скарг, що ти втомилася, або, що це була помилка!!

На телефон надійшло повідомлення про зарахування коштів. То була перемога!

У результаті я таки вивчилася на контент-менеджера. Було не просто. Доводилося буквально вигризати кожну хвилину. Я вела кілька каналів.

Гроші, звісно, ​​не великі. Не такі великі, як я очікувала. Все-таки у мене ще маленька дитина, і вона вимагала багато часу. Але на новий одяг, щоб у чоловіка не просити, точно вистачало. Та й взагалі, багато на що вистачало, якщо чесно.

Навіть відклала, хочу чоловікові сюрприз зробити на день народження. Човен я йому замовила. Надувний, гарний.

Ось, ніби й погано лаятися. Можна багато образливого один одному наговорити. А наша сварка через куртку для мене корисною виявилася.

Якби не посварилися, я б так і сиділа в декреті без діла, відчуваючи себе марною та залежною. А тепер мені ніхто не пред’явить, що я в чоловіка на шиї сиджу. Як кажуть, – не було б щастя, та нещастя допомогло…

А ви як вважаєте, повинна дружина працювати в декреті? Пишіть свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!