Не дарма ж кажуть, що не пускай козу в город, – вона всю капусту з’їсть…

– Я сьогодні буду пізно, – сказав Ігор дружині.

– Так? А що це за плани? Я думала, ми поїдемо в магазин.

– Я в зал. З’їзди з подружкою.

– Ксюша не може.

– Причепилася ти до неї! Інших подруг немає?

Ніна знизала плечима. Вони з Ксюшею дружили з інституту, тільки Ніна влаштувала свою долю, вискочивши заміж за однокурсника Ігоря, а ось Ксюша й досі була у пошуку.

Але начебто нещодавно знайшла собі чоловіка, про якого дуже мало що знала Ніна. Знайомити їх вона поки не хотіла, мовляв, ще дуже не серйозно. Ніна й не наполягала. Вона була б рада, якби подруга нарешті завела стосунки.

Щоправда, з появою чоловіка Ксенія не мала часу на зустрічі, тому Ніні того вечора довелося йти по магазинах одній.

Але перед цим вона, як хороша дружина і господиня, попрасувала чисту майку для спорту чоловікові, і акуратно поклала її поруч зі шкарпетками, шортами та іншими спортивними речами.

Цього разу Ніна вирішила подбати про чоловіка ще більше: вона вийняла з сумки пляшку для води й, наповнивши її, вирішила покласти у відсік, де лежало приладдя для душу.

Яке ж було її здивування, коли крім мочалки та гелю для душу, у потайній кишені вона знайшла дві одноразові зубні щітки. Одна була рожевою.

– Ігорю, з ким ти ходиш у зал?

– З Валерою.

– Валера це Валерія?

– Ні. Валера – це Валерій, – хмикнув чоловік.

– А як подумати? – Ніна підібгала губи. Раніше вона не була особливо підозрілою, але тепер щось усередині кольнуло.

– Ніно, правда… Ти чого хочеш? – Він подивився на годинник і пішов брати сумку. Але Ніна вчепилася в неї, не бажаючи віддавати. – Я ненавиджу спізнюватися!

– А я ненавиджу, коли мені брешуть!

– Та що ти, зрештою? Тобі на детекторі брехні відповісти, чи що?!

– Без нього обійдемося. Що це таке? – Дружина вийняла з сумки чоловіка пару щіток.

Ігор примружився, подумав і відповів:

– Це зубні щітки.

– Для кого ти їх носиш? Рожеву особливо!

– Я купив їх по акції: «дві дешевше за одну», от і кинув обидві в сумку. Давно збирався міняти свою. А на колір я взагалі не глянув. На мене, так вона не рожева, а бузкова. Раз ти їх знайшла, залиш дома. На фітнесі мені вони не знадобляться.

Чоловік виглядав досить впевненим, і Ніна вирішила, що він каже правду. Зрештою, до фітнес-клубу він і справді ходив займатися – вона бачила результат.

– Гаразд, йди, не запізнюйся.

Про цей безглуздий випадок Ніна розповіла подрузі Ксюші, за першої нагоди.

– Ну, ти б за ним простежила. Не вірю я у такі збіги. Зараз у нього в сумці жіноча щітка, а завтра дитяча паста з’явиться, – сказала Ксенія.

Ніна похитала головою. Не хотілося їй вірити у це. Але все ж таки слова подруги засіли в голові. Ніна вирішила, що поспостерігає за поведінкою чоловіка. І новий «доказ» не змусив себе довго чекати.

Наступного четверга чоловік прийшов із заняття спортом особливо пізно. Від нього пахло хмелем.

– Я щось не зрозуміла, де межа між оздоровленням та напоями?! – Ніна зустріла чоловіка. Вона не спала.

– Валера покликав обмити машину. Я ж написав тобі.

– Так? Щось я не бачила твого повідомлення! А коли я дзвонила, ти слухавку не брав.

– Як не бачила? – Ігор спохмурнів і поліз за телефоном. – О! Воно не переслалося. Мабуть, не було покриття. Зараз зі зв’язком перебої. Ну вибач, люба!

«Любою» Ігор називав дружину вкрай рідко, як і рідко приходив під мухою.

Ніна вирішила, що немає сенсу з’ясовувати з ним нічого в такому стані, і поклала його спати. А сама пішла розбирати сумку. Щоправда, поспати Ігореві не вдалося.

– Що це таке?! – несамовито крикнула Ніна. – Ану, вставай і пояснюйся! Це теж тобі по акції дали, а на колір ти не дивився?

Ігор розліпив очі, але підняти голову від подушки не зміг. Найменше на світі він хотів у той момент лаятися з дружиною і вислуховувати її закиди.

– Кажи! Звідки це в тебе?! – Ніна розмахувала пачкою щомісячних серветок, які потрібні представницям жіночої статі в особливо делікатні дні.

– Що це таке? – Не зрозумів Ігор.

– Це те, що чоловікам не треба через те, що вони чоловіки! – гаркнула Ніна. – Відразу говорю, виправдання, що купив мені, не прокотить. Я такими не користуюсь!

– Та я взагалі не в курсі, чим ти там дірки затикаєш, – відмахнувся чоловік.

– Звідки це в тебе?!

– Я не знаю, – Ігор закрив обличчя руками.

– А я знаю! З аптеки! Ти цілеспрямовано купив їх. Тут навіть чек є!

– Аптека… – пробурмотів чоловік. – Так, я був. Так! Я купив мазь від болю в попереку. Ану намаж. Я щось потяг на тренажері.

– Я зараз тобі намажу! Твою тріщину перцем! Говори, нещасний, навіщо купив? Для кого? Що за баба з’явилася? З ким ти був?

– Ніхто не з’явився. Мазь у сумці?

– Ні! Тільки це!

– Ну то я, значить, переплутав пакети в аптеці! Там ще хтось стояв на сусідній касі.

– Добре. Ходімо.

– Куди? Майже десята. Ніно, дай поспати!

– Ходімо! Мені потрібні докази! Будемо у провізора дізнаватися.

– Зателефонуй туди. Аптека на розі.

Усіма правдами та неправдами Ніна додзвонилася. Але жодної інформації в аптеці їй не надали й камери відмовилися дивитися.

– Якщо ви хочете обміняти товар, то марно не витрачайте часу. Ми не обмінюємо.

Ніна лягла спати та до ранку не заплющила очей.

Вранці Ігор пішов рано, щоб не зустрічатися із дружиною та не слухати звинувачення. А ввечері притяг записку від провізора.

“Ваш чоловік переплутав пакети”.

– Я схожа на дурепу? – Запитала Ніна. Але все ж таки вирішила повірити. Більше чоловік не давав їй приводів і був, як шовковий.

Але та ситуація сиділа всередині й треба було комусь її розповісти. Під руку потрапила Ксюша.

– Кажу тобі, зраджує він! Знайшов бабу і водить тебе за носа. Дивись, у довірливих жінок роги до місяця і назад розгалужуються.

– А як мені його спіймати? Завжди відмовки.

– Так… і справді. Не спійманий, не злодій! – Пробурмотіла Ксюша.
***
Не минуло й двох тижнів, як вона зателефонувала подрузі на емоціях.

– Ніно, ти тільки не зомлій, гаразд?

– Що таке? Тобі зробили пропозицію?

– Ні, швидше за все, тобі… Тобі варто готуватися до розлучення, – заявила Ксенія.

Ніна здивувалася.

– Я бачила твого Ігорка, що виходив із квіткової крамниці “101 Троянда”! Так ось, він тримав великий букет хризантем!

– Але ти мені не сказала, що тобі подарували шикарний букет, отже… Я можу підозрювати, що букет подарували не тобі.

– А кому?

– Тій, кому він зубні щітки купує і вироби жіночої гігієни. Кому пише замість тебе, з ким проводить вечори, поки ти на нього чекаєш з фітнес-клубу!

– А ти впевнена, що то був він?

– Так! Щоправда, я не встигла сфотографувати його. Але він мене побачив і привітався. А ще … – Ксюша перейшла на шепіт, – він сказав, щоб я тобі нічого не говорила! Мовляв, це сюрприз!

– Значить, сюрприз ще попереду!

– Ага. Я бачила його три дні тому! Ті хризантеми давно зав’яли.

Ніна не відповіла. Ні ввечері, ні наступного дня Ігор квітів їй не приніс. Дружина трималася щосили, сподіваючись на краще. Але чаша терпіння переповнилася…

– Ніно, я їду у відрядження, збери мені сумку, будь ласка. Їду на три дні. Тож вихідні без мене…

– Зберу, любий! Зберу! – процідила Ніна і, вийнявши найбільшу валізу, почала туди пхати речі чоловіка, думаючи, що він їде до своєї дамочки.

– А навіщо мені п’ять пар шкарпеток? Я їду на три дні. І штани мені ті не потрібні. Ніно, ти могла б акуратніше класти? Що за агресія до речей?

– Агресія? Та я тебе самого в цю валізу зараз утрамбую! Зрадник! Негідник! – Вона замахнулася на чоловіка його ж сорочкою.

– Ніно… Ти чого? Яка муха тебе вкусила?

– Я? Це ти чого? Завів бабу на боці й тримаєш мене за недолугу!

– Про що ти? Нема в мене нікого! – Ігор усіляко заперечував звинувачення дружини.

– Тебе бачили біля крамниці з квітами! Що? Переплутав, чужий букет взяв? Чи акція була на них? Що ж ти мені додому той букет не приніс? Я б хоч помилувалася, квітів сто років мені ніхто не дарував!

– Хто мене бачив і де? – побілів Ігор.

– Тут! Там! Скрізь! Локшина з моїх вух вкаже шлях! Іди! І додому не повертайся! – вона штовхнула валізу і, скорчившись від болю, впала на диван.

Ігор більше нічого заперечувати не став. Взяв речі й пішов, грюкнувши дверима. А Ніна так і залишилася в засмучених почуттях.

Минув місяць. Ніна дуже страждала.

– Так, правильно, нема чого їм дозволяти на собі кататися! Хай інший голову морочить! – підтакувала Ксюша.

Вона постійно нагадувала Ніні про те, який поганий був у неї чоловік. – Ти коли вже на розлучення подаси? Не надумай його назад пускати!

– Ксюхо, давай про інше поговоримо?

– Про що? Тобі треба зробити це якнайшвидше! Давай прямо зараз разом подамо на розлучення! Не треба дозволяти чоловікові керувати собою!

Того вечора Ніна ледь відбилася від Ксюші. Поведінка подруги була дивною. Замість підтримки, на яку вона чекала, подруга наполегливо розпікала Ігоря, ніби той зробив боляче не Ніні, а їй. У її словах було стільки злості та ненависті, що Ніна навіть подивувалася.

Але вона списала все це на наслідки стресу після розлучення з її черговим залицяльником, що не зробив їй пропозиції.

– Усі вони одного поля ягоди! Нікому не можна довіряти! – бурчала вона, одягаючи чоботи. – До речі, у твоєї мами незабаром день народження. Що даруватимеш?

– Підвіску їй придивилася. І квіти звичайно.

– Хризантеми? – Хмикнула Ксюша.

– Так, вона їх любить. І я любила… – тихо сказала Ніна і замислилась.

У день народження матері вона їхала на таксі і думала про те, що нічого не встигає.

– Прошу вас, зупиніть на розі… Мені треба у квітковий. Так… цей, “101 Троянда” – сказала вона таксисту.

– Буде зроблено. На вас чекати?

– Так.

Ніна забігла у квітковий та обімліла. Стільки троянд вона ніколи не бачила.

– Вам букет чи поштучно? – Усміхнулася продавчиня.

– Мені треба… хризантеми. Жовті, – пробурмотіла Ніна, раптом згадавши, що її чоловік виходив із такого ж магазину з хризантемами.

– У нас у квітковому магазині хризантем взагалі ніколи не було, ми продаємо тільки готові букети з троянд або троянди поштучно, – відповіла вона.

– У вас?

– У всій нашій мережі. Ми ж 101 троянда! Лише троянди. Завжди та скрізь.

– У всіх магазинах? — перепитала Ніна.

– Сто відсотків!

– Дякую! Дякую вам! – Ніна засміялася. Вона купила для мами найдорожчий букет і поїхала вітати.

– Люба матусю, це тобі! – Протягла вона коробочку і троянди.

– Дякую, доню. Як ти?

– Добре.

– Мені дзвонить Ігор, я не знаю, що сказати… Він, мабуть, хоче привітати… – зізналася мама.

– Мамо, будь ласка, поклич його в гості, га? Нехай це буде приводом. Я хочу з ним помиритись. Я була недолугою, він не винний.

– Добре, – посміхнулася мама.

Ігор приїхав із хризантемами. Вони з Ніною спочатку не дивилися один на одного, але потім, коли мати пішла на кухню перевірити чайник, Ніна заговорила першою.

– Як особисте життя?

– Ніяк. Жінкам не довіряю.

– М…

– Підступні та підозрілі. Ти їх любиш, а вони потім тебе б’ють сорочкою.

Ніна засміялася.

– Вибач, Ігорю. Я… мені Ксюша сказала, що бачила тебе з квітами… А я повірила їй.

– Не розумно вірити тій, яка ходила за мною весь п’ятий курс! Та вона спить і бачить, щоб ми розійшлися! – Чоловік стукнув кулаком по столу.

Ніна не відповіла. Вона все зрозуміла, їй все стало ясно.
***
– Ну, що? Подала на розлучення? – Ксенія зателефонувала за кілька днів.

– Ні.

– Чому?!

– Ми знову зійшлися.

– Та ти що? – На тому кінці повисла пауза.

– Так. Ти рада?

– Ні! Ти ж… Я ж…

– Так старалася, та не вийшло?

– Про що ти?

– Ксюшо, своїм життям займися, гаразд? У моє більше не лізь. – Ніна скинула виклик та заблокувала номер подруги.

З того часу Ігоря вона не ревнувала і довіряла йому. А всі сумніви та секрети вона ділила з подушкою. Не дарма ж кажуть, що не пускай козу в город, – вона всю капусту з’їсть….

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!