– Інго, це погана ідея! Дуже погана, я сказала б! Мені не подобаються діти, я не вмію з ними поводитися!

– Інго, це погана ідея! Дуже погана, я сказала б! Мені не подобаються діти, я не вмію з ними поводитися! – Олена старанно відмахувалася від немовляти, яке тримала на руках подруга, і зі сміхом намагалася вкласти на руки дівчині.

– Та припини! Дивись, яка вона прикольна! До речі, посидь з нею годинку. Ось пляшечка. Якщо Артем повернеться з роботи раніше, нагодуй його вечерею. Загалом, освоюйся! – Останні слова Інга вимовила вже на сходах. Олена їх не почула.

Інга та Олена познайомилися на першому курсі навчання в університеті. Їх поселили в одну кімнату в гуртожитку, і їм якось одразу вдалося порозумітися.

Інга була симпатичною, ефектною і ніколи не відчувала нестачі уваги протилежної статі. Олена ж була сірою мишкою, якій було складно навіть парою слів із хлопцями обмовитися.

Інга постійно намагалася влаштувати особисте життя подруги, але більшість чоловіків не дивилися на Олену, коли поряд була Інга. Скільки б не організувала Інга подвійних побачень, жоден хлопець не зацікавився Оленою.

Так було і з Артемом. Він буквально на першому побаченні закохався в Інгу. Вона виявилася взаємною, і незабаром вони почали зустрічатися.

Але цього разу серце Олени теж не залишилося байдужим. Зазвичай вона була така ж байдужа до хлопців, як вони до неї. Але раптом система дала збій, і дівчина вперше в житті закохалася.

Поки подруга будувала стосунки з Артемом, Олена страждала, мучилася та змушувала себе забути хлопця.

За рік молодята зіграли весілля. Ще через рік з’явилася маленька Надя, яку Артем сильно любив, а Інга ставилася до дівчинки досить прохолодно. Вона не стала годувати доньку грудьми, щоб не псувати фігуру, не хотіла проводити з дитиною час, весь час намагаючись втекти від неї.

Інга розчарувалася в чоловіку, оскільки він видався їй позбавленим амбіцій, нудним і надто правильним. Вона не нагулялася і відчайдушно хотіла втекти з дому, коли доводилося сидіти з донькою і готувати вечерю чоловіку.

І тоді Інга почала запрошувати до себе Олену, щоби було не так нудно самій. А незабаром вигадала чудовий план, який зробив би всіх його учасників набагато щасливішим.

Однак вона не врахувала, що люди – не байдужі ляльки, і можуть бути не згодні з відведеною їм роллю.

На одній із вечірок, куди Інга тікала, поки Олена сиділа з малюком, молода мама познайомилася з чоловіком, який був набагато заможнішим за чоловіка.

До цього часу вона вже зрозуміла, що її почуття до Артема були помилкою, а виходити заміж за жебрака було верхом недалекоглядності. У молодій сім’ї все частіше стали траплятися скандали, після яких Інга, грюкнувши дверима, тікала з дому і вирушала до клубу або до свого нового залицяльника.

Олена часто ставала мимовільним свідком сварок подруги та її чоловіка. У такі моменти їй хотілося непомітно зникнути чи розчинитись, щоб не чути, як Інга ображає Артема.

Зазвичай після того, як йшла Інга, Олена теж намагалася піти, але Артем завжди просив залишитися.

– Олено, ти вибач, що прошу, але не могла б ти побути з Надійкою? Вона до тебе більше, ніж до матері тягнеться. А в мене просто немає сили ще й на дочку. Будь ласка!

Невдовзі Олена почала приходити чи не щодня. Деколи вона ловила себе на думці, що мріє бути в цьому будинку не просто гостею, а частиною сім’ї.

Якось прийшовши на прохання Інги раніше, Олена застала подругу за збиранням речей.

– Привіт. Кудись їдете? У відпустку? До батьків? Надійка їде з вами? – Олена завалила подругу запитаннями, хоч бачила, що та кидає у валізу лише свої речі.

– Ні, ні та ще раз, ні! Я не у відпустку, не до батьків! Я їду у нове життя! А Надійка залишається вдома. Оленка, я така щаслива, ти не уявляєш! Мій Стас покликав мене жити до себе! Уявляєш! У його величезний заміський будинок.

– Я не зрозуміла, як це покликав? А як же Артем? Надя? Ти вирішила розлучитися? А дитина із ким залишиться? – Олена знову завалила подругу питаннями, але Інга зупинила потік одним глузливим поглядом.

– З цим невдахою я розлучуся. А дитину йому залишу – я її ніколи не хотіла, це він мене вмовив. Якщо хочеш, можеш продовжувати ходити до них, допомагатимеш Артему з дитиною. А взагалі, можеш за нього навіть вийти заміж, я не проти!

– Ти мені ніби шубу з панського плеча віддаєш! – Мабуть, Олена відповіла надто емоційно, але Інга не помітила. Зібравши речі, вона пішла, не зазирнувши до доньки та не обернувшись.

Вона пішла, навіть не подумавши, що й Олена піде чи не захоче після цього допомагати подрузі… Їй було байдуже.

Повернувшись додому ввечері, Артем дізнався, що тепер він вільний. Однак звістка його зовсім не втішила.

– Олено, ти можеш пожити у нас кілька днів? За Надійкою нагляд потрібний, а в мене зараз земля з-під ніг іде. Не зможу я один із дитиною! Я повідомлю батькам, вони приїдуть і заберуть Надю, але зараз мені дуже потрібна твоя допомога.

Дівчина погодилася, хоча розуміла: чинити так не слід. Це неправильно.
Декілька днів Артем був сам не свій, частенько приходив додому не тверезий. Олена чула, як він скандалив і розмовляв з Інгою не отримуючи відповіді на свої запитання.

Якось він весь вечір намагався додзвонитися до неї, в результаті розбив телефон об стіну.

Через тиждень він почав потроху приходити до тями. А ще за кілька днів приїхала його мати та забрала онуку до себе. Олена повернулася додому і нарешті зайнялася своїм життям.

Не сказати, що вона була рада: звичка бути ланкою в чужому житті стала замінювати її особисте життя, і, випавши з ланцюжка, Олени зрозуміла, що впадає в депресію.

Кілька місяців Олена не бачила Артема і не знала, що відбувається в їхніх з Інгою стосунках. Вона страждала, не маючи нагоди бачити Надю, до якої прив’язалася, як до рідної, і коханого чоловіка, який був чужим…

Хоча Олена розуміла, що їй давно настав час його забути.

Коли туга поступово почала вщухати, до її дверей подзвонили. На порозі стояв Артем із Надійкою на руках.

– Ну що, приймаєш гостей? А ми сьогодні стали самостійними! Нас з Інгою розлучили, а на Надю вона написала відмовну. Тепер я і тато, і мама для доньки,- сказав він.

У його голосі не було жалю, скоріше глузування з долі.
– Вітаю вас! – Тільки й змогла видавити з себе Олена. – Проходьте.

– Ми ненадовго. Прийшли покликати тебе до нас. – Одразу почав із головного Артем.

– У гості? Я постараюсь завтра заглянути. – Олена намагалася не дивитись на хлопця, інакше побачила б у його погляді все те, що не могли сказати слова.

– Ні. Ми приїхали по тебе. За справжньою, хоч і не біологічною мамою… – слова давалися йому нелегко. – Ти так довго була в тіні Інги, що я не помічав ні тебе, ні твої почуття. З її боку було жорстоко постійно кликати тебе до нас. Але я не кращий – просив тебе пожити в нас, бачити мої переживання. За минулі місяці я багато чого зрозумів. По-перше, я цілком зможу виховати доньку без Інги. Наші стосунки давно залишило кохання, і я навіть радий. Але дочці потрібна мати, крім тебе на цю роль ніхто не підійде. По-друге, я зрозумів, чого і кого мені не вистачало весь цей час.

– І кого ж?

– Тебе. Без тебе наш дім став порожнім. І якщо ти все ще мене кохаєш, тебе не лякає наявність дитини, то я буду щасливий запропонувати тобі стати моєю дівчиною. Поки що дівчиною. А потім, коли ми обоє будемо готові, я одружуся з тобою, і ми проживемо з тобою все життя! Я точно знаю, що буде так: мені потрібно було пройти через випробування, щоб навчитися бачити сьогодення.

Олена слухала і не вірила своїм вухам. Навіть у найсміливіших своїх фантазіях не могла вона придумати такого.

– Я згодна! — просто відповіла вона, обіймаючи коханого чоловіка та Надійку, двох людей, які були для неї найважливішим у світі.