Інна зрозуміла, що їй не подобається ревнувати! Що це почуття для неї вкрай не приємне! І вона знала, що ніколи не буде з чоловіком, який викликатиме у неї це почуття

Інна ніколи не вважала себе ревнивою людиною. Для неї ревнощі не були показником кохання. Скоріше, показником недовіри та невпевненості у собі.

Тому вона навіть і подумати не могла, що колись ревнуватиме свого чоловіка.

З Артуром Інна познайомилася на роботі. Він був водієм, а Інна працювала в офісі. Тому, до певної пори вони навіть і не перетиналися.

А якось, коли Інна вийшла надвір подихати свіжим весняним повітрям, провітрити голову, якраз під’їхав Артур.

Вони розмовляли, і Інні одразу сподобався цей чоловік. Артур і справді був досить привабливим: мужнє, трохи суворе обличчя, гарна постать, високий. Він ніби зійшов з обкладинок книг про кохання.

Артур запропонував Інні випити каву після роботи, і вона погодилася. Так і почався їхній роман.

Через пів року вони з’їхалися, і Інна розраховувала, що пропозиція руки та серця не за горами.

Інна захоплювалася Артуром. А ще чомусь дуже пишалася тим, що такий шикарний чоловік поряд із нею.

Їй навіть подобалося, як дивляться на Артура інші жінки, як заздрять їй подружки. Вона й не думала його ревнувати, адже на сто відсотків була впевнена у його вірності.

Але ця впевненість незабаром похитнулася. Вперше Інна відчула ті самі ревнощі на корпоративі. Перед новим роком усі співробітники були запрошені в ресторан. Там був банкет, програма, багато різних страв та напоїв.

Народу було багато. Деякі співробітники навіть один одного не знали, адже компанія була досить велика.

Артур з Інною прийшли разом. Ні для кого не було секретом, що у них стосунки.

І спочатку все йшло добре. Але поступово гості стали гуртуватися, почали збиратися в компанії, спілкуватися один з одним.

Інна навіть не помітила, коли зник Артур. А потім вона його побачила.

Він розмовляв із якоюсь дівчиною, начебто, з відділу кадрів. Вона мило посміхалася йому, чіпала його за плечі, а він анітрохи не чинив опір.

Навпаки, і сам часом торкався її, як дуже близької людини. Збоку здавалося, що це якась закохана парочка милується.

Звичайно, Інні це не сподобалося. Одна справа, спілкуватися в компанії й чисто по-дружньому, інша – усамітнитися з якоюсь дамою, яка так тиснеться до тебе.

Інна підійшла до цієї парочки, та втрутилася у їх розмову. Дівчина одразу зробила крок назад, але по її обличчю було видно, що вона зовсім не рада, що Інна приєдналася до них.

Власне, через хвилину вона вже пішла, сказавши, що хотіла б ще з кимось поговорити.

– Це що було? – спитав Артур, як тільки та пані пішла.

– Це ти в мене питаєш? – обурилася Інна. – Ти фліртував з якоюсь дівчиною, а тепер мені ще щось пред’являєш?!

– Не вигадуй, – скривився Артур. – Ні з ким я не фліртував! Досить уже вигадувати те, чого немає!

– Я все чудово бачила!

– І що ти там бачила? Ти поводишся, як істеричка! – Випалив Артур, а потім просто відійшов від неї.

Цілий вечір вона не знаходила собі місця. Все думала, можливо, вона й справді все придумала, що ревнощі зробили свою справу. А вона повелася якось не правильно, коли влізла в їхню розмову.

До слова, Артур більше ні з ким із жінок не спілкувався, принаймні наодинці.

Інна та Артур помирилися. Жінка пообіцяла собі, що більше жодних сцен. Адже ревнощі лише псують їхні стосунки, та сварять їх. А вона повинна довіряти своєму чоловікові.

Якийсь час так і було, поки Інна не побачила повідомлення Артуру від якоїсь жінки.

Вони тоді на його телефоні дивилися фільм. Вдома відключили світло, зайнятися не було чим, тому вони вирішили подивитися кіно, благо мобільний інтернет працював.

І в цей момент надійшло повідомлення:
«Привіт! Як справи? Чим сьогодні займався?”

– Хто така Олена? – спитала Інна, відчуваючи, як усередині знову з’являється те саме почуття.

– Знайома, – відповів Артур, скидаючи повідомлення.

– А чому знайома цікавиться, чим ти займався сьогодні? Тобі не здається, що повідомлення надто особисте?

– Не здається! Ти знову за своє?

Інна проігнорувала останню фразу. Дуже дивно, коли не вільному чоловікові пише якась жінка.

– Тоді дай прочитати ваше листування, – промовила Інна.

– З чого це раптом? Ще ти будеш мої повідомлення читати!

Інні стало боляче та прикро. Адже, якщо Артуру нема чого приховувати, то він показав би листування, хоча б для того, щоб заспокоїти її. Але він, здавалося, не збирався цього робити.

– Що це за знайома, Артуре? І чому ви взагалі листуєтеся!

Артур схопився, а потім кинув телефон до Інни.

– Он, читай, істеричка! Нічого такого там немає, ми просто спілкуємось. Ми навіть особисто не знайомі!

Інна похолола. Це навіть, мабуть, ще гірше. Якби то була якась давня подруга, вона б ще зрозуміла. А тут просто якась жінка, з якою Артур, як з’ясувалося, листується постійно.

Правда, в повідомленнях нічого такого і справді не було, хоча, може, частину їх Артур просто видалив. І все-таки це було листування.

Майже щодня вони спілкувалися, Артур багато чого розповідав цій Олені, сам же давав їй якісь поради, говорив компліменти. І це Інні було дуже не приємно.

– Я не хочу, щоб ти з нею більше спілкувався. Це не нормально, Артуре!

– Що там не нормального? Ти все прочитала, переконалася, що між нами нічого немає! І знову починаєш сварку на рівному місці!

– Як тоді на корпоративі, бо тобі здалося, що ми з колегою надто близько стоїмо. І зараз робиш те саме, помітивши, що я листуюся з жінкою. До того ж просто по-дружньому! Нічого в цьому немає, і закінчувати все це я не збираюся!

Інна мовчала. Артур же прийняв це мовчання за згоду, і сів назад на диван, почуваючи себе переможцем у цій суперечці.

Насправді все було інакше. Інна просто вирішила провчити Артура. Повернути його слова проти нього.

Через день, коли Інна та Артур зустрілися в їдальні на роботі, Інна вирішила, що час діяти.

Вона привітала Артура, а до зали у цей момент увійшов її колега Денис. З Денисом Інна добре спілкувалася, тому нічого дивного, що вона вирішила до нього підійти, не було.

Але цього разу Інна підійшла трохи ближче за звичайне, а під час розмови кілька разів торкнулася свого колеги, посміхаючись йому. І це все на очах в Артура.

Весь обід Артур сидів злий. Інна кілька разів безневинно поцікавилася, що сталося, але він мовчав. А от удома видав, що вона його зганьбила! Що вона фліртувала із колегою!

– Не вигадуй, – пирхнула вона. – Нічого такого не було. Ми просто розмовляли. Давай без істерик.

– Істерик?! Та як ти смієш?

Інна посміхнулася.

– Але ж я не робила нічого такого, ти сам нещодавно саме так мило розмовляв зі своєю колегою!

– Зрозуміло, – хмикнув Артур. – Вирішила помститися?

– Ні, просто зрозуміла, що нічого поганого у такому спілкуванні немає. І мені не зрозуміло, чому ти так реагуєш з огляду на те, що ти сам мені це доводив.

Артур не став продовжувати суперечки. Просто пішов у кімнату, продовжуючи ображатись. А Інна посміхнулася. Так йому й треба.

Але це був лише початок. Якби Артур зрозумів, що не мав рації, Інна не стала б нічого більше робити. Але він не зрозумів, бо наступного вечора Інна побачила, що він знову листується з цією Оленою.

До того ж робить це досить відкрито, ніби знущаючись. Усміхається, читаючи її повідомлення, відповідає їй миттєво.

Помста не змусила чекати. Наступного дня Інна написала своєму однокласнику, з яким у шкільні часи добре спілкувалася.

Вона знала, що він розлучений, дякувати соцмережам, бо писати одруженій людині не стала б. Все ж таки їй не хотілося нікого підставляти.

Однокласник відповів майже одразу. І Інна почала з ним листуватися. Нічого такого, дружнє спілкування, щоправда, на межі з фліртом. Як, власне, і в Артура з тією самою Оленою.

Увечері Інна спеціально поклала телефон на диван, щоб Артур помітив повідомлення, коли воно прийде. І він помітив.

– Що за Ігор тобі пише?

– А, – Інна махнула рукою, – так, однокласник.

– І що йому треба?

– Та нічого, просто спілкуємось.

– Не зрозумів. Чому ви спілкуєтеся?

– Не знаю, так сталося, – посміхнулася Інна. – Але не хвилюйся, нічого такого. Можу навіть листування показати. Просто мені подобається з ним листуватися.

– Це не одне й те саме! – зло промовив Артур. – Я спілкуюся з людиною, з якою навіть особисто не знайомий!

– А я з колишнім однокласником, якого давно не бачила. Він навіть зараз тимчасово в іншому місті мешкає. Отже, це одне й те саме.

– І якщо тобі можна, і ти вважаєш, що в цьому нічого немає, то я теж можу спілкуватися з іншими чоловіками. На різні теми.

– Тобі не можна! – відрізав Артур.

– Це ще чому?

– Бо я так сказав!

– Який аргумент! – засміялася Інна. – А я хочу, і продовжуватиму переписуватись!

– Гаразд, твоя взяла: я не буду спілкуватися з Оленою, якщо тебе це так зачіпає!

– Добре, а я не буду спілкуватися з Ігорем, якщо тебе це так зачіпає, – посміхнулася Інна.

Але вже в той момент стосункам Інни та Артура настав кінець. Якийсь час вони ще намагалися врятувати те світле почуття, яке, здавалося, колись було між ними.

Але не вийшло. Інна просто не змогла більше довіряти чоловікові після того, що сталося. Та й він став поводитись інакше.

Інна ж зрозуміла, що їй не подобається ревнувати. Що це почуття для неї вкрай не приємне. І вона знала, що ніколи не буде з людиною, яка викликатиме у неї це почуття.

Тому що Артур не має рації: вона не ревнива істеричка. І вона з радістю довірятиме чоловікові, якщо він цю довіру виправдовуватиме.

А ви що скажете з цього приводу? Як на вашу думку, в такій поведінці чоловіка немає нічого страшного? Вона допустима у відносинах?

Пишіть свої міркування в коментарях, ставте вподобайки.