– Іринко, припиняй на мене тиснути! Я все ще кохаю Яну, тож і йду до неї, – розвів руками чоловік, і гидко посміхнувся

– Тільки дарма у відпустку пішов, – з прикрістю пробурчав сорокасемирічний Владислав, докірливо дивлячись на дружину.

– Хто ж знав, що мені її не дадуть, – нарікала Ірина, якій було незручно перед чоловіком за те, що вона попросила взяти на цей час відпустку, а саму її в останній момент не відпустили.

– У вас компанія взагалі ненадійна, не варто було й планувати, – пробурчав чоловік. – Що я тепер робитиму два тижні вдома? Один ремонт я не зроблю.

– Займи себе чимось, – знизала плечима жінка, – книги читай, подивися серіал або посидь, на крайній випадок, у соціальних мережах.

– У соціальних мережах? Що мені там робити? Погортати новини? – посміхнувся у відповідь Владислав.

– Можна знайти знайомих, та дізнатися про те, як вони живуть, – запропонувала чоловікові Ірина.

– Я там навіть не зареєстрований, та і як користуватись теж не знаю, – невдоволено покривив губи чоловік.

– Я тобі все покажу, – пообіцяла жінка і половину вечора присвятила тому, щоб показати чоловікові, як треба реєструватися.

Владислав дуже погано орієнтувався в інтернеті, тож Ірині довелося з ним помучитися.

Однак першу ніч чоловік провів за комп’ютером, а вранці повідомив дружину, що знайшов дуже багато знайомих.

– Я навіть тих, котрих і забув, знайшов! – з натхненням промовив Владислав. – Виявляється, багато однокласників у місті залишилися, а я їх і не бачу. Ось як дивно!

– Ну так, – Ірина не придумала, що відповісти чоловікові, але була задоволена тим, що він знайшов чим себе зайняти.

– Сьогодні зустрітися запропонували, – у порозі повідомив жінці чоловік.

– Хто?

– Однокласники. Я ввечері повернуся пізно, підемо в кафешку, – ввів її в курс справи Владислав.

– А ти казав, що зайнятися не буде чим, – усміхнулася Ірина і, цмокнувши чоловіка в щоку, вийшла з квартири.

Коли ввечері жінка повернулася додому, чоловіка не було, проте він не з’явився ні за годину, ні за дві, ні за три.

Тоді Ірина стала наполегливо дзвонити до Владислава, але він не тільки не взяв слухавку, а й не передзвонив пізніше.

Жінка сильно переживала і не спала майже цілу ніч. Вона прислухалася до кроків на сходах і бігала до вікна, коли чула ревіння автомобіля.

Близько шостої ранку рипнули вхідні двері, і Ірина кулею вискочила зі спальні.

– Чому ти слухавку не береш? – обурено закричала жінка. – Дихни! Ти ніякий?

– Я в поліції на допиті? – гаркнув на дружину Владислав. – Так, трохи випив із друзями.

– Ти ж ходив до однокласників, – схрестила руки на грудях Ірина. – Чи не лише до них? – Додала вона, відчувши від чоловіка запах жіночих парфумів.

– Ну там взагалі-то й однокласниці були, – розвів руками чоловік. – Спала б та й усе…

– Відповісти мені було складно? – спохмурніла дружина, продовжуючи свій допит.

– Я був зайнятий! Не влаштовуй паніку на рівному місці! – роздратовано відповів Владислав, і пішов спати.

За дві години Ірина поїхала на роботу. Цілий день чоловік їй не писав і не відповідав на повідомлення та дзвінки, і жінка вирішила, що він на неї образився.

Однак, коли вона повернулася з роботи додому, то чоловіка знову не виявила. Його і слід застиг.

Ірина знову почала дзвонити йому, але не додзвонилася. Не знаючи, що робити, жінка полізла в комп’ютер, щоб почитати листування чоловіка з однокласниками, й тим самим з’ясувати, чи збирався він із ними сьогодні зустрітися.

На щастя Ірини, пароля на комп’ютері не було, а сам Владислав не вийшов з облікового запису, тому коли вона відкрила діалоги, то перший же кинувся їй у вічі.

Листування велося з жінкою, яка була на два роки молодшою ​​за Владислава. Вона кокетувала з чоловіком Ірини, та згадувала про те, як їм було добре раніше, так само вона скаржилася на те, що зробила велику помилку, вийшовши заміж за іншого.

Жінку кинуло в холодний піт, коли вона зрозуміла, що загадкова незнайомка – колишня її чоловіка. Ірина одразу ж згадала, що Владислав розповідав їй про те, як у нього зірвалося весілля.

Тоді жінка не надала цьому значення, а зараз зрозуміла, що колишня, як і раніше, щось означає для чоловіка.

Схвильована Ірина кілька разів перечитала листування Владислава з Яною і зрозуміла, що минулу ніч він провів з нею.

Жінці захотілося плакати, коли вона зрозуміла, що чоловік, якому вона вірила двадцять п’ять років, зрадив її за одну зустріч.

Ірина плакала до глибокої ночі, але за цей час Владислав їй так і не передзвонив. Вранці вона теж не дочекалася його повернення, і пішла на роботу із заплаканими очима.

Повернувшись із роботи, Ірина зрозуміла, що у квартирі хтось є. Однак, крім помітного голосу Владислава, вона вловила дзвінкий жіночий.

Не роззувшись, жінка залетіла в зал і застала там чоловіка та його колишню даму. Владислав та Яна мило розмовляли та хихикали, поки він пакував свої речі у валізу.

– Геть звідси! Скатертиною дорога! – тремтячим від люті голосом, прокричала Ірина.

– Квартира взагалі-то і моя теж, – посміхнувся Владислав. – Доведеться все ділити порівну. Давай я  заберу собі машину, а ти мою частку?

– Забирай машину! – рикнула розгнівана жінка. – Бачити тебе більше не хочу! Зрадник! Діти відвернуться від тебе, коли дізнаються, який ти…

– Іринко, припиняй на мене тиснути! Я все ще кохаю Яну, тож і йду до неї, – розвів руками Владислав, і гидко посміхнувся.

– Не називай мене так! Я тобі ніяка не Іринка, а Ірина Станіславівна! – їдко промовила Ірина.

Чоловік похитав головою і, взявши валізу, подався до виходу. Слідом за ним поспішала Яна. Ірина, мимоволі, із заздрістю зазначила, що жінка для свого віку досить добре збереглася.

Через пів хвилини грюкнули вхідні двері, і дружина зрозуміла, що чоловік з колишньою пішли.

Ірина від розпачу та образи гірко заридала. Їй хотілося вивернути себе навиворіт, тільки щоб неприємний душевний біль пішов.

Для цього вона навіть спустошила пляшку червоного. Легше не стало, але Ірина твердо для себе вирішила, що чоловік ніколи не вимолить її прощення.

За два тижні Владислав несподівано прийшов у квартиру. Дружина вирішила, що він забув якісь речі, але виявилося, що чоловік прийшов перепрошувати.

Виявилося, що проживши чотирнадцять днів разом, Владислав зрозумів, що Яна зовсім йому не підходить.

– Вона неакуратна, не застеляє ліжко, не вміє готувати. Поняття не маю, як чоловік із нею стільки років жив, – похмуро промовив чоловік. – Вибач мені?

– Ні, – коротко відповіла Ірина, і вказала чоловікові на двері. – Я подала на розлучення.

– Я не дам його, і не сподівайся! – владно заявив Владислав. – Невже ти не можеш зрозуміти мене, та увійти в моє становище?

– Ні, я не можу, і не стану! Я б так ніколи не зробила, – відрізала у відповідь жінка. – Влад, я все вирішила. Іди до кого завгодно, але тільки не до мене!

Роздратований чоловік грюкнув дверима і пішов. Однак він став щодня допікати Ірину, вимолюючи прощення, то погрожуючи їй.

Через пів року Владиславу все одно довелося дати розлучення колишній дружині, та відпустити її. Бо те, що так зухвало було розірвано, не вдалося ні чим склеїти!

Дуже образливо було Ірині визнавати, що чоловік так легко забув все гарне, що було між ними, та пішов на поводі своїх спогадів, та бажань!

Вона все могла пробачити своєму благовірному, – окрім зради! Як ви вважаєте, вона мала дати шанс своєму чоловіку? Чи слушно вчинила, подавши на розлучення?