Із Сергійком ми осиротіли рано. Синові було всього вісім років, коли пішла з життя моя дружина та його мати

Із Сергійком ми осиротіли рано. Синові було всього вісім років, коли пішла з життя моя дружина та його мати.

Не вдаючись у подробиці, скажу, що ця трагедія залишила на психіці дитини незабутній слід. Тому син, який рано втратив матір, буквально не відпускав мене ні на крок.

Після трагедії я вирішив якийсь час пожити у матері. Я розумів, що Сергію все ж таки потрібне жіноче тепло. Та й на роботі мені було спокійніше, коли я знав, що син удома не один.

Моя мама, яка любила онука всією душею, намагалася зробити для хлопчика все, що той забажає.

Через три роки я зрозумів, що біль від втрати дружини відпустив мене повністю. Так вийшло, що я працював у колективі, де основна частина співробітників була жіночої статті.

Чи треба говорити, що молодий здоровий чоловік не може все життя залишатися самотнім? Так, грішний. Після того, як дружини не стало в мене були жінки, але здебільшого це були випадкові зв’язки.

Однак, познайомившись з Інною, я зрозумів, що хочу провести з цією жінкою все життя. На момент нашого знайомства Інна була у розлученні та дітей не мала. Ми почали зустрічатися і навіть думати про весілля.

Якось я виявив жахливу нетактовність і запитав у своєї коханої про те, чому вона не має дітей.
– Не хочу, от і не маю. Хіба це протизаконно? – трохи роздратовано сказала вона.
– Та ні, я просто запитав, – я був дуже збентежений.

Інна, взяла келих вина до рук та продовжила нашу розмову про дітей.
– Сашко, ось взяти тебе … Давай відверто, добре?
– Так звичайно! – я розумів, що розмова набуває серйозного обороту.

– Скільки ти вже один?
– Декілька років, а що? – глянув я на кохану.
– Просто якби в тебе не було дитини, ти вже давно був би одружений. Розумієш?

Слова, сказані Інною, на кілька секунд поставили мене в незручне становище, і я не знав, що їй відповісти.

– Ні, я знаю, що Сергійко твій син, і ти його шалено любиш. Але буду відвертою, нікому не потрібна чужа дитина. Вибач за грубість.
– Що ти хочеш цим сказати? – я не розумів до чого хилить кохана.

Інна подивилася на мене з відвертою ворожістю.
– Після того, як ми одружимося, Сергій повинен буде знати своє місце. І місце це у бабусі. Він не повинен постійно ходити за тобою, як хвостик.

Я не міг повірити почутому. Адже Інна вимагала від мене того, на що я ніколи не піду!

– Ні! Це мій син, і він житиме з нами! – я дуже намагався не переходити на крик, але в мене це погано виходило.
– Я свої умови озвучила. Тепер вибір за тобою, коханий.

«Коханий» – скільки ж фальшу було у цій фразі! Я завжди був впевнений у тому, що людина, яка кохає, не ставить умови, не змусить зробити такий вибір.

У моєму випадку любов до дитини була настільки сильною, що цей вибір був очевидним. Це мій рідний син, і я його ніколи не кину!

Жінка дивилася на мене так, ніби розуміла, що нашим стосункам прийшов кінець.
– Інно, я тебе дуже кохаю і хочу все життя прожити з тобою. Але й…
– Тобто ти хочеш сказати, що твій син житиме з нами? Попри те, що я проти цього? – перебила мене Інна.

– Ні ти помиляєшся. З цієї самої хвилини жодних нас немає. Я розумію, можливо, ти злишся на мене, але для мене немає іншого виходу, повір.
– Злитися? Ні, це ти схибив. На таких, як ти, не ображаються, – останню фразу Інна сказала з якимось особливим задоволенням.

Біль від розлучення пройшов не скоро. Я довго думав над тим, чому кохання жінки іноді настільки егоїстичне, що ставить чоловіка перед найважчим вибором. Але так і не знайшов відповіді на це запитання.

Заводити нові любовні стосунки я не поспішаю. Я люблячий батько, і це, мабуть, найбільша радість у моєму житті. Я впевнений, що колись знайду сімейне щастя. Справжнє, без умов та вимог.