– Йому двадцять років, а він у мене сидить на шиї, я втомилася! Ви ще… Навіщо йому дали гроші? – наїхала на нас свекруха

– Йому двадцять років, а він у мене сидить на шиї, я втомилася! Ви ще… Навіщо йому дали гроші? – наїхала на нас свекруха.

Ми з чоловіком живемо окремо, у нас дитина, своє житло, іпотека. Мама чоловіка – своєрідна людина, тому я волію триматися від неї, якомога далі!

У чоловіка є молодший брат, він навчається, живе з матір’ю. Йому нещодавно виповнилося двадцять років.

Півтора року тому, коли брат чоловіка вступив до інституту, у нього з матір’ю почалися сварки через роботу.

Дівер знайшов роботу, а свекрусі це не сподобалося. Вона наполягала, щоб молодший син займався лише навчанням! Він так і вчинив, від роботи відмовився.

Місяця не минуло, свекруха почала знову страждати: ось вона майже пенсіонерка, годує дорослого мужика, як їй важко!

Про мого чоловіка згадала, що у двадцять років він жив окремо, та самостійно себе утримував. А чоловік пам’ятає, як тоді вислуховував від матері, що зобов’язаний повернутися додому.

Дівер не витримав, знову влаштувався на підробіток. Свекруха перевзулася знову: синові вчитися треба, а не працювати, зарплата у неї нормальна, на двох вистачить!

Син має перестати ганятися за копійками, та думати про майбутнє. Але, цього разу, він зі звільненням не став поспішати.

Майже пів року протримався. Влітку знайшов роботу на повний день, непогано заробив, гроші матері віддавав.

Восени дівер залишився без роботи. Свекруха кілька днів тішилася, що тепер усі сили йтиму на навчання, а потім знову завела свою шарманку з приводу дорослого мужика на її шиї!

Дівер розлютився, та сказав матері, що як тільки відучиться, то працюватиме і все до копійки, що було на нього витрачено, поверне їй.

Свекруха стала менше пиляти сина, але навколишнім все одно продовжувала скаржитися.

Був у чоловікового брата день народження, виповнилося хлопцеві двадцять років. Чоловікові він сказав, що хотів би зробити татуювання.

Ми з чоловіком подумали, та гроші йому виділили. Там невелике татуювання, тож не дуже дороге, лише кілька тисяч гривень.

Гроші ми йому подарували, до салону він сходив сам. Подарували гроші, а не дали! Є ж різниця?

Свекруха побачила татуювання, дізналася, звідки гроші на нього, і знову її понесло: вона сина годує і напуває, а він гроші на нісенітницю витратив!

Краще б матері ці тисячі віддав, а якщо так хочеться татуювання, то можна на нього заробити!

І добре б свекруха тільки молодшому синові мозок виносила, вона і нам вирішила нерви помотати!

– Могли б порадитись, — добила нас свекруха після наїзду.

Йому що, три роки, щоби радитися з його мамою з приводу подарунка? Людині двадцять років, він вже два роки, як одружитися може!

Хіба ми з чоловіком винні, що дівер живе у матері? Хіба ми з чоловіком змушуємо свекруху утримувати дівера? Хіба ми забороняємо дівереві працювати?

Це всі питання, які дівер і свекруха вирішують, але ніяк не можуть вирішити між собою. Ми тут яким боком?

Все це ми з чоловіком дружненько його матері висловили! Чоловік ще попросив не вплутувати нас у їхні стосунки. За що отримав звинувачення у черствості та пофігізмі.

За її словами, начхати чоловікові на матір, яка надривається, заради того, щоб молодшенький здобув освіту! Начхати чоловікові на брата, який зіпсував своє тіло!

Я не знаю, як дівер з нею живе! Натомість розумію чоловіка, який у вісімнадцять років пішов із дому. Свекруха просто нестерпна, їй неможливо догодити!

Брат уже чоловікові каже, що майже готовий послати вищу освіту під три чорти, знайти роботу і з’їхати, якомога далі! Думаю так і буде! Хоча…

Може, цього свекруха й домагається, хто її знає! А ви що скажете про таке ставлення матері до дорослого сина?