Картина “безхатько з красивими собаками на повідку” викликала розчулення у перехожих.

В аптеці біля віконця стояв неохайний чоловік і тремтячими руками збирав копійки з тарілки, яку в нього не взяли. І нікому не було до нього діла, всі хотіли, щоб він швидше звідси вийшов. Усі кидалися і закривали носа руками…

Сьогодні Вітя, так звали цього безхатько, як зазвичай прокинувся у своєму підвалі і йому дуже хотілося їсти. Він знав, що зазвичай люди перед роботою викидають сміття і він попрямував до свого “магазину”.

– Оооо! – вигукнув він. – Так, ми сьогодні шикуємо!

Він відкрив пакет і побачив трьох сліпих щенят. Зовсім ще малюки та видно, що тільки з’явилися на світ.

Вони практично не пищали. Він узяв пакет і поніс до себе у підвал. Поклав на імпровізоване ліжко і сів поруч.

– Що ж мені з вами робити? Горе ви моє! – погладив, і взявши на руки, притис їх до себе.

Півдня Вітя думав, що з цим робити. Чим годувати? Адже вони ще малі і його їжа їм не підійде.

Вийшов надвір і побачив двірника. Все розповів йому, і той порадив дитяче харчування. Вітя згадав свою молодість.

Як колись годував із пляшечки свого сина. І понеслися спогади…

Красуня дружина, син Андрійко… Потім ця пожежа… А далі… Почав шукати розради на дні пляшки…

Вітя пройшовся всіма сміттєвими баками, назбирав алюмінієвих банок і відніс до приймання. З парою купюр та жменею копійок він зайшов до аптеки. Дочекавшись своєї черги він вивалив вміст на тарілочку і сказав:

– Можна мені дитяче харчування та пару піпеток?

Продавець подивилася на нього і, порахувавши, відповіла:

– У Вас не вистачає 50 гривень

– Що зовсім – зовсім ніяк? – засмучено спитав він.

Та лише знизала плечима і Вітя, опустивши голову, пішов до виходу.

– Стривай! – пролунав голос із черги. Молодий чоловік підійшов до нього:

– Скільки їх у тебе?

– Що скільки? – перепитав Вітя

– Цуценята, кошенята? – Запитав чоловік

– Цуценята! – здивовано відповів Вітя.

– Почекай секунду! – Чоловік підійшов до віконця і через деякий час приніс дві пачки дорогого харчування, дві пляшечки та упаковку піпеток і віддав Віті.

Вітя був дуже задоволений таким поворотом і весь час дякував чоловікові. Потім вийшов на вулицю і дійшовши до кута будівлі, його хтось обсмикнув.

Він повернувся і побачив того самого чоловіка.

– Слухай! – сказав чоловік – До речі, мене Денис звуть. Давай домовимося. Щосуботи я чекатиму тебе тут і купуватиму їжу та ліки твоїм цуценятам, але в мене є одна умова. Щоразу приходячи сюди ти повинен приносити з собою цуценят. Якщо ти згоден, то домовилися?

– Домовилися! – Сказав Вітя і вони потиснули один одному руки.

Щосуботи вони зустрічалися. Денис купував ліки, їжу для цуценят та для Віті. Денис завжди звертав увагу на те, що цуценята завжди були чистими і завжди ситими.

Кожен з них мав нашийник і повідець. За кілька місяців цуценята чудово розуміли команди. І картина “безхатько з красивими собаками на повідку” викликала розчулення у перехожих.

Цієї суботи вони знову зустрілися. І Денис з порожніми руками викликав у Віті подив. Вони привіталися і Денис сказав:

– Я багато років шукав людину, яка буде відповідально ставитися до своєї справи. І я її знайшов. Вікторе, як ти дивишся на те, щоб працювати в моєму господарстві? Почекай, не відповідай! За цей час, що ми з тобою знайомі, я побудував для тебе і твоїх цуценят невеликий будиночок.

Так у Віті завдяки своїй людяності з’явився шанс на нормальне життя, яким він скористатися!

– Вітя! Там зараз сіно привезуть, ти перевір, будь ласка, щоб якісне було.

– Добре, шеф! Зроблю! Ти ж мене знаєш …

Вітя став відповідальним помічником своєму шефу, на вірним господарем своїм песикам!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі!