– Катя вдома! Начхати їй на твої безглузді поради! – надійшло повідомлення від мами. Ну, раз начхати, то нехай і далі живе з мамою і не скаржиться

– Катя вдома! Начхати їй на твої безглузді поради! – надійшло повідомлення від мами.
Ну, раз начхати, то нехай і далі живе з мамою і не скаржиться.

Молодшій сестрі двадцять п’ять років. Вона працює продавцем-консультантом у магазині косметики. Живе із мамою. Скаржиться, але живе!

Мама чіпляється, мама командує, мамі гроші потрібні, вітчим знову пив, серед ночі пісні співав — скарг у Каті багато.

– З’їжджай! – радила я сестрі. — Я у вісімнадцять років з’їхала і жодного разу про це не пошкодувала. Одній важко, але лише перший час. Навіть не важко – незвично! Зате, як класно жити без командирів!

А командирів завжди було двоє — мама та вітчим. За ідеєю, всім кермує мама, але коли її немає вдома, вітчим робить із себе великого боса.

У Каті завжди був мільйон відмовок: треба допомагати виплачувати борги за квартиру; треба допомагати робити ремонт; треба готувати та прибирати, поки мама йде на добу; як кинути маму, вона ж збожеволіє наодинці з вітчимом.

В мене чоловік, діти, іпотека, зайвих грошей немає. Тимчасово ми живемо від зарплатні до зарплатні. Можливості допомагати комусь, жодної. До себе Катю забрати теж нема куди: квартира двокімнатна, куди Катю? До дітей?

Після чергового бешкету вітчима сестра винайняла маленьку однокімнатну квартиру. Подзвонила, та з гордістю про це сказала.

Я привітала Катю, викроїла грошики, купила їй подарунок на честь новосілля. Двадцять п’ять років — на мій погляд, давно настав час у самостійне плавання. Тим більше, що робота є!

Два місяці сестра прожила окремо від мами, винаймаючи житло. На початку третього місяця зателефонувала мені, та попросила десять тисяч на оплату оренди.

Мовляв, не розрахувала витрати, грошей вже нема! В мене також немає! Самостійне життя на те й самостійне, щоби планувати витрати, думати про завтрашній день.

– Я тебе послухала, з’їхала і що? – звинуватила мене Катя. — Сиджу одна, грошей нема, господарка три дні дала, потім виселення! Дякую, сестро, за мудрі поради!

Я реально не могла допомогти Каті. Для нас десять тисяч – це половина іпотечного платежу. На ці гроші можна дітей з ніг до голови одягнути.

За два дні отримала від мами повідомлення, що Катя повернулася додому! Мабуть, там сестрі краще. Найкраще розв’язувати проблеми мами, а не свої власні.

Краще піклуватися про вітчима, який абсолютно безрукий у побутовому плані. Краще не мати особистого життя!

У мами є умови, поки хтось живе під маминим дахом, він повинен ночувати вдома. Чхати хотіла — добре! Нехай чхає, її життя! Чи мала я допомогти сестрі з оплатою житла, чи вчинила правильно?