– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…

– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…

– Миколо, вибач, я спізнюся трохи. Затори на дорогах, – сумно сказала Оксана.

– Нічого страшного, – відповів чоловік. – Не хвилюйся, я почекаю. А ти акуратніше там будь.

Коли дзвінок завершився, Микола подивився у вікно кафе. Він дивився на молоді пари. І думав про своє життя. Тільки нещодавно йому виповнилося шістдесят років. Друзі влаштували для нього розкішне свято, піднявши настрій іменинникові.

Ось тільки того дня він дивився на них і бачив, що вони щасливі у шлюбі, хваляться дітьми й онуками. А Микола був зовсім один. Десять років тому не стало його дружини. Дітей у них не було, тому піклуватися чоловікові не було про кого.

Гріла одна думка, що йому вдалося назбирати непоганий капітал до своїх років. Микола мав великий будинок, машину і пристойний рахунок у банку. Лише відсотків було достатньо, щоб добре жити.

Але доживати свої дні йому хотілося у компанії з коханою жінкою. Тому він і почав приділяти увагу Оксані. Жінка була на десять років молодшою за нього, розлучена, але з тридцятирічним неробою-сином під боком.

Юрко був вітряним та непостійним хлопцем, який не зумів ні роботи знайти, ні освіти здобути.

Однак Оксана була приголомшливою. Вона чудово готувала, виглядала на десять балів і любила дбати про Миколу.

Та й вночі у них все було добре.

Жінка була забезпеченою – своя двокімнатна квартира у центрі міста, машина й дача.

Микола обрав її й тому, що вони не претендували на майно один одного. Це було важливим чинником, адже чоловік не хотів у пенсійному віці сваритись через квадратні метри. Ну, а Юрко може ще подорослішає. Якщо ні, то це не проблеми Миколи.

Тому сьогодні він чекав на приїзд Оксани, стискаючи в руці каблучку.

– Ти вийдеш за мене? – запитав він головне питання через кілька годин.

Оксана розплакалася від надміру почуттів і кивнула.

– Так!

Весілля влаштували через два місяці. Урочистість була не пишною, але гарною. Запросили лише близьких друзів та родичів. А Микола подбав про те, щоб усі гості пішли ситими й задоволеними.

Пізньої ночі, ніжачись у подружньому ліжку, Микола сказав:

– Скоро літо, треба твою дачу підремонтувати. Щоб можна було поїхати туди, відпочити, поніжитися біля озера.

– Так, там дах трохи поганий, та й ремонт у будинку варто зробити.

Микола одразу взявся до справи. Він найняв робітників, закупив матеріал і строго контролював перебіг робіт. Дача змінилася на кілька тижнів.

Старий будиночок було не впізнати.

– Ти в мене такий чудовий! – Оксана поцілувала чоловіка в щоку.

А Микола, несподівано для себе, прямо розцвів…

Трохи згодом він дізнався одну неприємну новину. Виявилося, що Оксана не має постійної роботи й стабільного джерела доходу.

Вони з Юрком жили на заощадження, що залишилися після чоловіка Оксани. Але вони майже вичерпали себе.

Оксана так і не влаштувалась на роботу. А Юрко скакав із одного місця на інше, навіть не встигаючи отримати першу зарплату.

Того вечора жінка трохи винувато подивилася на Миколу з-під пишних вій і сказала:

– Чесно, я не думала, що гроші так швидко закінчаться…

Микола зітхнув, але починати сварку не став.

– Не хвилюйся, Оксано, у мене достатньо грошей, щоб утримувати нас обох. А ось Юркові доведеться знайти собі роботу. Тягнути на собі дорослу дитину я не хочу, – зізнався чоловік.

– Звісно, – Оксана міцно обійняла чоловіка. – Я ним поговорю, не хвилюйся. Я тебе дуже люблю.

– І я тебе, – відповів Микола, хоч у душі оселився сумнів.

Чоловік згадав, що під час ремонту дачі всі витрати були лише його. Оксана навіть не пропонувала взяти участь. І Миколу все влаштовувало – вони були сім’єю. Та й він сам планував відпочивати на цій дачі, тож обурюватися не став.

Але Оксана жодного разу не купила в будинок продукти, побутову хімію чи ще якусь дрібницю. І це трохи напружувало Миколу. Він одружився з жінкою, яка могла себе утримувати. А отримав у результаті щось дивне.

Однак Микола відкинув невеселі думи, зосередившись на сьогоденні. Наступного дня він подався в банк, щоб зробити картку для Оксани. Туди він періодично клав невеликі суми. Цих грошей мало вистачати на продукти та особисті витрати жінки.

Декілька тижнів тема грошей не піднімалася. І Микола подумав, що проблему вирішено. Але одного вечора, після ситної вечері, Оксана сказала:

– Любий, а дай мені тридцять тисяч, га?

Микола здивувався такому проханню. Він мав потрібну суму, але все-таки йому хотілося знати, для чого дружині потрібні гроші. Бо ж у будинок все купувалося з його картки.

– А навіщо тобі?

– Не скажу, – Оксана кокетливо помахала віями. – Це секрет.

– Нічого поганого, я сподіваюся? – усміхнувся Микола, вже дістаючи телефон, щоб зробити переказ.

– Ні, звісно! Не турбуйся.

Дружина міцно поцілувала Миколу, відволікаючи його від будь-яких думок.

І Микола не став розпитувати для чого Оксані потрібна подібна сума.

Він би залишив усе як є, якби ситуація не повторилася через місяць.

– Микольцю, а дай мені тридцять тисяч, га? – знову запитала Оксана.

Микола насупився:

– Для чого?

– Це секрет, – Оксана спробувала повторити трюк із віями.

Але цього разу чоловік не повівся.

– Оксано, навіщо тобі гроші? Вже вдруге!

Жінка насупилась, бачачи, що не змогла відволікти чоловіка.

– Треба мені, навіщо допитуєшся? Ми ж сім’я.

– Саме тому витрати й повинні обговорюватися. Я не можу просто давати тобі гроші. Я маю знати, куди ти їх витрачаєш.

Оксана щось пробурмотіла собі під ніс.

Микола застиг. Він не міг повірити, що він розчув усе правильно.

– Що?!

Тут Оксана гордо підвела голову і голосно промовила:

– Платіж за кредит на квартиру!

– Який кредит на квартиру?! Ти ще одну квартиру купила? Навіщо нам і так житла вистачає?! – Микола не міг скласти всі шматочки пазла.

Оксана зітхнула.

– Ні, я ще розплачуюсь за свою квартиру.

Настала черга Миколи хмуритися.

– В сенсі? Я ж перед весіллям у тебе прямо запитував, чи є борги, чи кредити. Ти сказала, що ні. Я тобі повірив. Але ти, виявляється, мене обманула, га?

– Звичайно, я збрехала. Ти явно не одружився б, якби дізнався про моє становище. Тому я збрехала. Вибач.

– Гаразд, – спробував заспокоїтися Микола. – Яка загальна сума?

– Ще два мільйони.

Микола аж присвиснув.

– Юрко хоч щось платить?

– Ні, звісно! Я не збираюся із сина брати гроші.

– Але й потягти кредит на квартиру ти не можеш. Як тоді бути? – запитав Микола.

Він почав поступово виходити з себе.

– Але в тебе є гроші, коханий, я знаю. Ти ж допоможеш? – жінка посміхнулася.

Але Микола не хотів брати участь у викупі квартири, до якої не мав жодного відношення.

– У мене є інша думка. Ти ж живеш у мене, а Юркові двокімнатна не потрібна. Продай, погаси борг і купи синові меншу.

Він бачив, як обличчя Оксани спохмурніло.

– Я не збираюся продавати свою квартиру! Що, Юрко тепер тулитиметься в одній кімнаті? А якщо він сім’ю заведе? Куди дружину приведе? Де дітей виховуватиме? В однокімнатній?

Микола потер обличчя руками, а потім серйозно звернувся до дружини:

– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо він хоче жити у просторій квартирі, нехай сам за неї й платить. Я ваш кредит на квартиру більше оплачувати не буду.

– І навіщо ти мені тоді потрібний? – злісно сказала жінка.

І тут Микола зрозумів, що Оксана бачила у ньому не коханого чоловіка, а тільки гаманець. Він мав утримувати її і Юрка.
– У мене таке ж питання, але щодо тебе, Оксано?

…Не дивно, що невдовзі Микола з Оксаною розлучилися. Жінка намагалася щось відсудити у колишнього чоловіка, але всі накопичення були зроблені до шлюбу. Оксана не могла на них претендувати.

А Микола собі вирішив – досить з нього весіль.

Тепер, якщо він і зустріне когось, то житимуть без розписуі.

І утримувати повністю свою обраницю він не буде. А заощаджені гроші йому ще знадобляться. Раптом підтягнути здоров’я доведеться. Вік все-таки…