Кохання без яскравого горіння, але таке спокійне і надійне

Олеся повернулася з роботи о 12-й годині ночі, не відчуваючи рук і ніг, голодна та зла. Скільки разів вона давала собі слово звільнитися з цієї крамниці?

Олеся вже рік працювала у магазині, а умови там були каторжні. З 8-ї ранку до 23 ночі. Присісти не можна, у господаря навколо камери. Надвечір ноги вогнем горять. Якщо сидиш, значить погано працюєш і штраф забезпечений.

Ящики із пляшками теж продавчині самі розвантажують. Перекус по черзі, не більше 15 хвилин. При цьому треба постійно мило посміхатися покупцям, навіть нетверезим та неадекватним.

Дівчата-колеги вважали її терплячою, мало кому вдавалося відпрацювати рік. Кадри не витримували та тікали.

Олеся працювала, бо добре платили, а їй потрібні були гроші. Вона одна виховувала сина Дениса. Терпіла. Куди подітися?

У їхньому Богом забутому містечку нікуди більше податися.

Олеся зовсім забула, що сьогодні приїхала в гості мамина старша сестра, а її тітка Ліля. Тітка не була в них років п’ять.

Мама з сестрою засиділися на кухні за чаєм та за розмовами.

– Красуне ти моя, втомилася бідна, – тітка поцілувала племінницю.

Олесю нагодували, а потім тітка Ліля почала вмовляти племінницю переїхати до неї до Києва.

– У нас таки велике місто. З роботою легше, і чоловіка може собі знайдеш, тобі лише 30 років! Все ще може бути, – переконувала вона Олесю.

– Ні, годі! У мене вже дві невдалі спроби за плечима. Ось у відпустку за два місяці ми до тебе з Дениском приїдемо на тиждень. Зводжу його до театру, до зоопарку, до парку, – відповіла вона тітоньці та вирушила спати.

Тільки заснути, попри втому, Олеся не могла. Розхвилювала її зустріч із тітонькою. Пам’ять послужливо дістала зі своїх схованок спогади, які хотілося забути.

…Олеся закінчила школу та вступила до медичного коледжу у Києві. Жила вона у тітки Лілі, дядько ще був живий. Єдиний їхній син вже одружився і відокремився.

Навчалася Олеся добре, з великим задоволенням. Одного разу їхня група відвідувала Анатомічний музей медичного університету. Там і звела її доля з Євгеном. Він закінчував стоматологічний факультет. Йому з першого погляду сподобалася скромна, гарна дівчина з русявою косою та бездонними синіми очима.

Вони почали зустрічатись. Олесі Женя здавався ідеальним чоловіком: впевнений у собі, ерудований, модно одягнений, дотепний, елегантний.

Зустрічалися вони недовго, трохи більше ніж місяць. А потім він познайомив дівчину з батьками та зробив їй пропозицію. Олеся була на сьомому небі від щастя!

Батьки Євгена організували пишне та багатолюдне весілля. Вони були людьми небідними, обидва медики-стоматологи працювали у своїй стоматологічній клініці.

З Олесиного боку на весіллі була її мама, тітка з дядьком, їхній син із дружиною та подружка з коледжу. Подружка була свідком. Батька в Олесі давно не було, він помер молодим. Мати заміж більше не виходила.

Батьки нареченого купили їм квартиру у центрі міста, меблі у квартиру.
Незабаром Женя закінчив навчання і влився до лав фахівців у татовій клініці. Відразу ж почав добре заробляти, і з кожним місяцем заробітки зростали. Чоловік поміняв стару машину на нову та круту.

Життя молодих було безхмарним. Олесі було 19 років, коли з’явився син Дениска. Коледж вона не закінчила.

А потім… Потім Женя почав затримуватися на роботі, потім пропадати на цілу добу, а то й більше. Найцікавіше, що він знаходив поважні причини. Олеся вірила, чи хотіла вірити?

Якось Олеся гуляла з коляскою, захотіла пити, взяла на руки сина і зайшла до кафе купити пляшку мінералки. Цілком випадково побачила свого чоловіка.

Женя сидів за столом з молодою дівчиною. Вона хотіла підійти до них, але в цей момент чоловік нахилився та поцілував свою супутницю.

– Я успішний у всіх відносинах мужик! Я не можу обійтися без коханки. Друзі мене не зрозуміють. Бути вірним чоловіком – це не престижно. Терпи, – сказав він увечері вдома на своє виправдання.

Олеся терпіла пригоди чоловіка п’ять років. Їй соромно було повертатися до матері такою нещасною та розбитою. Вона сподівалася, що Женя схаменеться.

Але навіть ангельському терпінню приходить кінець.

Олеся повернулася із сином до мами. Повернулась у тому, в чому й пішла. Їхня квартира якимось чином виявилася оформленою на Женіну мати, машина та гараж – на батька.

Тітка радила позиватися, але Олеся не стала цього робити. Вона була впевнена, що вони наймуть хорошого адвоката і їй все одно нічого не дістанеться.

Женя не відмовлявся платити аліменти, і то добре. Щоправда, за її відчуттями аліменти були дуже скромними. Мабуть, татусева бухгалтерія показувала не весь заробіток чоловіка.

– Значить, твоє сімейне життя скінчилося? – гірко зітхнула мати, побачивши схудлу, з синіми колами під очима дочку.

Олеся влаштувала Дениску в дитячий садок і почала працювати в магазині.

Молодість є молодість. Серце вимагає кохання, гормони грають. Через рік вона зустріла своє нове кохання.

Діма, високий, плечистий красень. У нього була своя забігайлівка, яку він гордо іменував “кафе-бар”. У його закладі тусувалася молодь. Працював Діма до третьої години ночі.

– Тепер я знайшла вірного супутника життя, – думала Олеся.

І… жорстоко помилилась. Незабаром їхній медовий місяць закінчився. Щоночі ближче до ранку Діма приходив у несвідомому стані, від нього лунав запах сторонніх жінок. Вже що – що, а цей запах Олеся могла впізнати із тисячі.

Вони з Дімою сварилися та мирилися. Розбігалися і знову сходилися. За два роки вона пішла від нього остаточно.

Розчарована в житті, зі спустошеною душею, вона поставила на собі хрест. Олеся нікуди не ходила, окрім роботи, ні з ким не зустрічалася. І ось сьогодні тітка Ліля розбурхала її старі рани.

…Тітка Ліля погостила та поїхала, але взяла слово з племінниці, що вона неодмінно приїде до неї.

Олеся приїхала до тітоньки з мамою та сином. Тітка влаштувала урочисту зустріч, накрила багатий стіл.

Окрім Олесі з мамою, і тітчиного сина з невісткою, був ще один гість. Невисокий, огрядний чоловік років тридцяти п’яти з великими залисинами, звали його Микола Іванович.

– Він син моєї подруги Маші, царство їй небесне. Працює в адміністрації, до речі, неодружений, – представила його тітка.

Олеся одразу зрозуміла, що тітка Ліля вирішила попрацювати свахою.

Микола Іванович був ввічливою та приємною людиною, весь вечір надавав Олесі знаки уваги, але він їй не сподобався, не її типаж.

Прощаючись, він запросив Олесю завтра в кафе. Олеся погодилася.
Вони посиділи у кафе. Кавалер прийшов із квітами, був галантним та дотепним.

Проводячи її додому, Микола Іванович несподівано зробив Олесі пропозицію,

– Я розумію, що ми знайомі мало, але я бачу, що Ви прекрасна та чарівна жінка. Ви дуже мені подобається. Я готовий полюбити Вас та Вашого сина.

Олеся обіцяла подумати. Він дав їй три дні на роздуми.

– З великого кохання я вже заміж виходила. Що з цього вийшло? – подумала Олеся і погодилася.

Через місяць у них було скромне весілля, на якому були присутні найближчі. Олеся із сином переїхали до Миколи.

Незабаром Микола зв’язався з першим чоловіком Олесі Євгеном. Він переконав його дати йому дозвіл на усиновлення Дениски. Він вважав, що у сім’ї всі мають носити одне прізвище.

На вигляд спокійний, навіть флегматичний Микола виявився енергійною і діловою людиною. Він одразу ж знайшов для Олесі заняття.

Микола оформив документи, орендував приміщення та закупив партію одягу. Олеся стала власницею свого маленького бізнесу і єдиним продавцем свого магазинчика.

– Жінка тільки тоді почувається впевнено, коли вона матеріально незалежна від чоловіка та успішна, – вважав Микола.

Він вирішив, що підприємництво – це саме те, що дасть дружині незалежність, додасть їй упевненості.

І він мав рацію. Із затюканою життям жінку Олеся швидко перетворилася на впевнену та успішну даму.

Через рік роботи вона не орендувала приміщення під магазин, а мала власне.

Микола виявився доброю людиною, дбайливим чоловіком та батьком.
Вони разом вже шість років. У них з’явилася донька.

Олеся тепер бізнесвумен, має три торгові точки. Чоловік у всьому її підтримує та допомагає.

Вона кохана і любить свого чоловіка, який з першого погляду їй не сподобався.

Олеся зрозуміла, що не завжди лише пристрасне кохання приносить щастя.

Її кохання без яскравого горіння, але таке спокійне і надійне…

Ставте вподобайки та пищіть коментарі, що думаєте з цього приводу?