Кохання по розрахунку…

Сьогодні у Варі день спогадів. Шість років… Здається, ціла вічність пролягла між тією наївною дівчиною, закоханою в Мишка до безумства, і нинішньою впевненою в собі успішною жінкою, яка знає, що таке зрада.

…Варвара цінувала будинок та затишок. Ще спокій. Вона взагалі була інтровертом. Мишко ж, навпаки, вважав за краще гучну музику, клуби, адреналін і увагу – бажано від усіх і відразу.

– Мишко, ти знову збираєшся на цю… тусовку? – спитала вона якось увечері, спостерігаючи, як він захоплено крутиться перед величезним дзеркалом у передпокої, намагаючись укласти непокірне пасмо волосся.

Мишко неохоче відірвався від вивчення свого відображення, невдоволено скривився.

– Так, а що мені вдома робити? Я ж без нормального відпочинку та спілкування з друзями чахну… Ти ж знаєш мене.

– Зі мною побудь.

– Ходімо тоді на, як ти кажеш, цю тусовку. Ось тобі й спільний вечір.

– Ні, я від гучної музики втомлююся швидко.

– А мені гучна музика щоп’ятниці потрібна, як повітря.

– Я знаю. Тільки, будь ласка, будь обережний. І намагайся не переборщити з напоями. Минулого разу ти повернувся під ранок… в абсолютно несамовитому стані.

– Не трясись так, мамо. Я ж не маленький, сам знаю міру, – усміхнувся Мишко, хапаючи зі столика ключі від своєї гордості та предмета заздрощів усіх друзів – найшикарнішого БМВ, подарованого дядьком, у якого завжди водилися гроші.

Варвара так не любила, коли він йшов на вечірки… Вона намагалася ходити з ним, але була там, як дерев’яна ложка серед порцелянового сервізу. Що було на руку іншим.

Саме на цих вечірках навколо Мишка кружляла Ліля. Ліля, здавалося, зналася на всіх тонкощах спокуси. У порівнянні з тьмяним стилем Варі, Ліля була просто фонтаном фарб та емоцій.

Того дня Ліля діяла за заздалегідь відпрацьованою схемою, як досвідчений гравець у шахи. Вона знала, що Мишко обов’язково буде на вечірці у їхнього спільного друга, Дениса.

Вона заздалегідь вивчила всі його слабкі місця – любов до підвищеної уваги, надмірну гордість за свій автомобіль, та явну слабкість до компліментів.

Коли Мишко, злегка запізнившись, нарешті з’явився в клубі, Ліля вже була напоготові, займала стратегічно вигідну позицію біля бару, потягуючи коктейль і вдаючи, що захоплено базікає з подругою.

Вона “випадково” зіткнулася з ним біля стійки.

– Ой, Мишко, яка несподівана зустріч! Не думала, що заглянеш сюди… Я така рада тебе бачити! – прощебетала вона. – Ти сьогодні, як завжди, чарівний.

Мишко, задоволений таким компліментом, розплився в гордовитій посмішці. Він не міг не визнати, що Ліля – справді ефектна дівчина.

– Лілю, привіт! Ти сьогодні просто сяєш! – відповів він аналогічним компліментом.

Ліля посміхнулася до себе.

“Спрацювало. Перший хід зроблено”, – подумала вона.

Цілий вечір вона не відходила від Мишка ні на крок. Вона сміялася з його, часто, не найдотепніших жартів, захоплювалася його “сумнівними” танцювальними здібностями й непомітно підливала йому в келих міцненького.

Мишко, що захмелів від випитого та компліментів, поступово втрачав пильність і контроль над собою.

– Мишко, мені здається, тут надто галасливо. Ходімо ненадовго надвір, трохи подихаємо свіжим повітрям, – прошепотіла Ліля.

Вони вийшли на ґанок клубу, де прохолодне нічне повітря дуже приємно освіжало. А потім… швидкоплинний порив, правильна стратегія та салон його авто.

Вранці Мишко прокинувся з жахливим головним болем і болісним почуттям нестерпної провини. Поруч із ним безтурботно спала Ліля, абсолютно задоволена собою.

Він дивився на неї й не міг зрозуміти, як усе це могло статися. Як він, кохаючи Варю, міг так низько опуститися? І як вони взагалі з машини перебралися до готелю?

Мишко, намагаючись не розбудити Лілю, вислизнув із номера. От чесно, він хотів у всьому зізнатися Варі. Але не зміг.

Минуло кілька тривожних тижнів. Весь цей час Мишко боявся, що Варя дізнається правду, боявся, оглядався, не міг думати ні про що інше, і, коли трохи прийшов до тями, Ліля раптово подзвонила і приголомшила його разючою новиною:

– Мишко, привіт. У мене для тебе новина … Я в положенні.

В положенні? Від нього? Що тепер робити? Як йому вчинити?

– Ти… ти впевнена? Ти не помиляєшся? – пробурмотів він, сподіваючись, що зараз прокинеться.

– Абсолютно. Я була у лікаря, здала усі необхідні аналізи. Все підтвердилося. Я чекаю на дитину, Мишко.

Ліля зробила невелику, багатозначну паузу, а потім додала з загадковою ноткою в голосі:

– І ще, Мишко, у мене є ще одна новина. Мій дід, відомий академік, світило науки, дуже хоче з тобою познайомитись.

– Він чув про тебе і, гадаю, зможе допомогти тобі з твоєю науковою кар’єрою. Він може відкрити перед тобою нові обрії.

Майнула корислива думка:

– А це ж мій шанс. Шанс вирватися вперед, зробити кар’єру, та й Ліля куди привабливіша за Варвару. Що я втрачаю? – Але відразу обсмикнув себе, засоромившись своїх меркантильних міркувань.

– Я не знаю, Лілю… Я ж з Варею.

– Варею? Та кинь ти її! Що вона може тобі дати? Що вона має? А я – твоє майбутнє. У тебе буде дитина, успішна кар’єра, підтримка впливового діда.

– Ти ж цього хочеш, правда? Не бреши собі. Та й що на тебе чекає, коли Варя про все дізнається? Вона так і так тебе покине.

У Лілі теж були корисливі міркування. Мишко симпатичний, тямущий, забезпечений, це по машині помітно.

Мишко мовчав, трясся від внутрішніх сперечань. Але так, Ліля вірно помітила. Варвара все одно про все дізнається.

Він пішов до своєї дівчини й зізнався, що Ліля при надії, та що він не може залишити дитину без батька. Він навіть спробував переконати себе, що в глибині душі радий цій випадковості, адже Ліля – онука впливового академіка, а Варя – лише дівчина з простої, нічим не примітної родини.

Варя утримувати його не намагалася.

– Я розумію, Мишко, – сказала вона, дивлячись в одну точку. – Якщо Ліля в положенні, і ти вважаєш, що це правильно, то заради майбутньої дитини ти маєш одружитися з Лілею. Я не заважатиму тобі.

На тому й розлучилися.

Коли ввечері до Варі прийшла Ніка, її найкраща подруга, щоб хоч якось розвіяти її сумні думки, вона була не такою вже й спокійною:

– Ти що? Як ти могла його просто відпустити? Ти мала боротися за нього! Ти мала показати йому, що він втрачає!

Але Варя все бачила інакше.

– А що б це змінило? Якщо він більше не кохає мене, якщо хоче бути з іншою – я не зможу його утримати силою. Та й дитина… Вона не винен ні в чому. Вона має рости у повноцінній сім’ї, з батьком та матір’ю.

– А ти? Ти хоч трохи подумала про себе?

– Я не одна. У мене є ти, мої батьки. Я не пропаду. І… – Вона затнулася, не знаючи, чи варто говорити їй всю правду.

– І що? Не нуди, розповідай! – Наполягала Ніка.

– Я… я теж в положенні.

Ніка відкрила рот від подиву і кілька секунд не могла вимовити жодного слова.

– Що? Ти чекаєш на малюка? І ти мовчала? Ти приховувала це від мене? Та начхати, що від мене приховувала!

– Чому ти йому не зізналася? Тобто, тій дитині потрібний батько, а твоїй – не потрібний? Ти мала сказати йому! Він мав дізнатися про це!

– Навіщо? Щоб він одружився з обома? Тож у нас це законодавством не передбачено. Ні, дякую. Я сама впораюсь. Мої батьки допоможуть мені. Та й… – вона зам’ялася. – Насправді, мої батьки не такі прості, як здається.

– Що ти маєш на увазі?

– Вони завжди хотіли, щоб я сама всього досягла в житті, своєю працею, та і я ніколи не афішувала їхній стан. Але на закінчення інституту вони збираються подарувати мені трикімнатну квартиру.

– І вони обіцяли допомогти мені з влаштуванням на роботу. Тож я не пропаду, не хвилюйся. Я хотіла спробувати заробити на все сама, але вони таки хочуть допомогти, та й онукові чи онуці напевно зрадіють, я поки що їм не говорила, але впевнена в цьому.

Подружка тільки свиснула.

– Ну й справи, Варко, – сказала вона, – Мишко навіть не в курсі, яке тепленьке містечко щойно пропустив.

– Зав’язуй із цим, – відповіла Варя. – Я не хочу, щоб він зі мною був ні через дитину, ні через гроші моїх батьків.

Пройшло довгих шість років.

Мишко та Ліля жили, як кішка з собакою. Їхній шлюб, побудований на брехні, був приречений із самого початку, і рано чи пізно він мав звалитися.

Ліля, що й не дивно, виявилася далеко не ідеальною дружиною. А мрії Мишка про легку кар’єру так і не справдилися.

Академік, так і не встигнувши допомогти з просуванням у науці, покинув цей світ від серцевого нападу незабаром після їхнього весілля.

А всі гроші від щедрого дядька несподівано закінчилися, бо дядька посадили за ґрати за великі фінансові махінації.

У результаті ніхто з них не отримав жодної реальної вигоди від цього нещасливого шлюбу.

Сьогодні вони не поділили машину. Вранці Ліля поїхала на ній на роботу, а мала залишити цю можливість для Мишка.

– Знаєш що, Лілю? Я б нізащо в житті не залишився з тобою, якби не твоє цікаве положення, та втрата дитини! Я б давно пішов від тебе до Варвари!

Ліля у відповідь вибухнула істеричним сміхом.

– Цікаве положення? Яка ще дитина? Та не було ніякої дитини, Мишко. Я вже думала, ти давно зрозумів. Я все вигадала! Щоб утримати тебе. А потім збрехала тобі про те, що втратила дитину. Усе. Завіса.

– Навіть я від тебе такого не чекав. Яка ж ти…

– А ти хто? Святий? Ти що, забув? Ти одружився зі мною через мого діда-академіка і наївно сподівався на “дармову” кар’єру. Ти такий же брехун і лицемір, як і я!

Сварка тривала до пізньої ночі. Вже нічого, окрім розчарування, їх не пов’язувало.

Життя Михайла перетворилося на нескінченну чорну смугу. Він терпіти не міг свою нудну, ненависну роботу, свою брехливу і меркантильну дружину, свою машину, куплену на залишок грошей від БМВ, яку довелося продати, щоб закрити кредитні картки.

І ось, через шість років, на довгоочікуваній зустрічі випускників університету, яку він спочатку хотів проігнорувати, але потім все ж таки вирішив відвідати, сподіваючись хоч трохи розвіятися, він випадково побачив Варю.

Вона стояла в просторому холі університету, оточена своїми колишніми однокурсниками, і дзвінко сміялася, і виглядала при цьому просто приголомшливо. Куди тільки поділася та несмілива студентка?

Він нерішуче підійшов до неї й коротко привітався, відчуваючи, як у нього пересихає в горлі.

– Варя… Привіт. Як ти?

– Доброго дня, Мишко. Все добре, дякую. А як ти? Як життя?

– Та так… Живу потихеньку… Ти… ти маєш дуже добрий вигляд. Просто чудовий.

– Дякую, – відповіла Варя.

У цей момент до них підійшов старий приятель Льоша, який навчався з ними на потоці.

– Мишко, привіт. Оце зустріч! Давно не бачились! Варю, як завжди, ти прекрасна та чарівна. Слухай, Мишко, а ти знаєш, що у Варі зараз все просто чудово?

– Батьки у неї пристойні гроші мають, та і її з дитиною, кажуть, не обділили. До речі, Варю, як справи на роботі? Як син?

Варя щось почала розповідати про маркетинг, але Мишко вже не слухав.

Дитина? У Варі є дитина? Невже він чогось не знає?

– Ти маєш дитину? Це правда?

Варя спокійно кивнула у відповідь.

– Так, у мене є син. Його звуть Максим.

Невже…

– Це… це мій син? – Запитав Мишко.

– Ні, Мишко. До мого сина ти не маєш жодного відношення. Я одружена.

Після свята Варю відвіз якийсь симпатичний джентльмен на білому коні. Тобто машині. Її чоловік.

А Мишко дістався свого похмурого будинку.

– Де ти прохолоджувався? На зустрічі випускників? І мені не сказав!

– Я хотів хоча б один вечір побути без тебе!

– Будь ласка. У тебе буде багато таких вечорів, бо я подаю на розлучення!

На цю заяву благовірної він ніяк не відреагував, хоча в душі й зрадів – годі цього фарсу.

Ніякий шлюб по розрахунку не замінить справжнього кохання, які б золоті гори вам не обіцяли… Я маю рацію?

Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.