Життя – дивна штука. Коли мені було 17, я шалено закохалася в хлопця, до нього я ніколи не мала серйозних відносин. Все складалося дуже швидко: в 18 вийшла заміж і народила.
Щасливої сім’ї у нас не вийшло, будучи на 6 місяці вагітності, я зрозуміла, у що вляпалася.
Протягом 3 років, які ми прожили, я регулярно знаходила його листування з іншими дівчатами, незрозумілі дзвінки вечорами.
Я страшенно ревнувала, і ревнощі зводила з розуму. Ми дуже часто сварилися, в більшості випадків через ревнощі і через те, що він не працював. У підсумку мені самій довелося влаштуватися на роботу, щоб годувати сім’ю і оплачувати навчання.
Так тривало рік. Кожен раз, як починався скандал, він міг піти на пару днів, а потім з’явитися, як ні в чому не бувало. Далі гірше: почалися дуже галасні сварки, до цього він теж собі це дозволяв, але не так часто.
Найцікавіше, як потім з’ясувалося, я не дарма ревнувала – він мені зраджував, а найсмішніше – намагався якось виправдатися.
Було спочатку дуже важко, нервові зриви, але з часом біль став стихати. Я дуже довгий час перебувала в депресії.
Потім випадково познайомилася з його другом, стали регулярно спілкуватися бачитися. Він називав мене своєю сестрою, витягнув з депресії. Нам було так добре, дуже багато розмовляли, розуміли одне одного з півслова.
Через пару місяців я зрозуміла, що люблю його. Ми поговорили, він сказав, що ми не можемо бути разом, але причину не назвав, хоча сам сказав, що у нього є до мене почуття. Проте, ми продовжували зустрічатися, при цьому обніматися, цілуватися в результаті була близькість.
Після якої він став мене уникати і ігнорувати. Мене це просто вбило. Так важко без нього, вже 2 місяці пройшло, а я не знаю, що робити. Як я до нього тільки не підходила – марно. Я не можу без нього і що робити далі, не знаю.
Життя – дивне і сама незрозуміла в чому річ. Може, мені судилося страждати і бути однією? Хоча начебто всього 22, а вже так розчарувалася в чоловіках.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…