Життя – дивна штука. Коли мені було 17, я шалено закохалася в хлопця, до нього я ніколи не мала серйозних відносин. Все складалося дуже швидко: в 18 вийшла заміж і народила.
Щасливої сім’ї у нас не вийшло, будучи на 6 місяці вагітності, я зрозуміла, у що вляпалася.
Протягом 3 років, які ми прожили, я регулярно знаходила його листування з іншими дівчатами, незрозумілі дзвінки вечорами.
Я страшенно ревнувала, і ревнощі зводила з розуму. Ми дуже часто сварилися, в більшості випадків через ревнощі і через те, що він не працював. У підсумку мені самій довелося влаштуватися на роботу, щоб годувати сім’ю і оплачувати навчання.
Так тривало рік. Кожен раз, як починався скандал, він міг піти на пару днів, а потім з’явитися, як ні в чому не бувало. Далі гірше: почалися дуже галасні сварки, до цього він теж собі це дозволяв, але не так часто.
Найцікавіше, як потім з’ясувалося, я не дарма ревнувала – він мені зраджував, а найсмішніше – намагався якось виправдатися.
Було спочатку дуже важко, нервові зриви, але з часом біль став стихати. Я дуже довгий час перебувала в депресії.
Потім випадково познайомилася з його другом, стали регулярно спілкуватися бачитися. Він називав мене своєю сестрою, витягнув з депресії. Нам було так добре, дуже багато розмовляли, розуміли одне одного з півслова.
Через пару місяців я зрозуміла, що люблю його. Ми поговорили, він сказав, що ми не можемо бути разом, але причину не назвав, хоча сам сказав, що у нього є до мене почуття. Проте, ми продовжували зустрічатися, при цьому обніматися, цілуватися в результаті була близькість.
Після якої він став мене уникати і ігнорувати. Мене це просто вбило. Так важко без нього, вже 2 місяці пройшло, а я не знаю, що робити. Як я до нього тільки не підходила – марно. Я не можу без нього і що робити далі, не знаю.
Життя – дивне і сама незрозуміла в чому річ. Може, мені судилося страждати і бути однією? Хоча начебто всього 22, а вже так розчарувалася в чоловіках.
