Коли Емма отримала спадок і перевела гроші на рахунок, вона одразу почала думати, як їх витратити

Емма повернулася додому після похорону, але не пішла одразу в кімнату. Втомилася, як собака, прямо в передпокої й присіла на старенький пуфик. Навіть зняти взуття сил не було.

— Ну що, як усе пройшло? — з-за дверей виглянув чоловік.

У руках у нього був бутерброд, із гарним таким шматком ковбаси, нарізаної товстими ломтями. Емма подумала, що якщо Гриша і далі так різатиме ковбасу, то її навіть на три бутерброди не вистачить.

— Та нормально, — сказала вона, але якось невпевнено.

Гриша засунув до рота шматок і пробурмотів з повним ротом:

— Похорон — звісно, не найвеселіший процес.

— Ти навіть не уявляєш, — в очах Емми з’явилася легка мутність. — Тітка Галя залишила мені спадок.

Гриша відірвався від їжі, мало не вдавився.

— А ну, що там за спадок, розповідай.

Емма усміхнулася й похитала головою.

— Будинок вона заповіла сину. Пам’ятаєш Вову, який навіть перед смертю до матері не приїхав?

Гриша хмикнув, напевно, він і справді не думав, що тітка Галя могла залишити щось важливе.

— Тобто ти допомагала їй, а будинок — цьому Вові? — посміхнувся Гриша, закушуючи бутербродом.

— Ага, — кивнула Емма. — А мені дісталися гроші. Всі гроші, що були на її рахунку.

— Гроші? — перепитав Гриша, не приховуючи сумнівів. — Ти, мабуть, жартуєш. Пара тисяч, так?

Емма знову похитала головою.

— Мільйон.

Гриша так сильно закашлявся, що мало не впустив бутерброд. Повернувся до неї ошелешено, ніби почув щось неймовірне.

— Що-о?

— Мільйон, — підтвердила Емма, зовсім не хвилюючись. Вона розстібала чоботи, не дивлячись на чоловіка. — Мільйон і тридцять дві тисячі гривень.

Гриша закашлявся знову, цього разу вже без бутерброда в руках. Стояв із відкритим ротом, його обличчя стало якимось розгубленим. Він не знав, що й думати. Адже вона тільки-но повернулася з похорону, і тут явно не до жартів.

Тітка Галя не була для Емми особливо близькою родичкою. Вона взагалі дізналася про неї лише у п’ятнадцять років, коли мама, не надто багатослівна, згадала, що у них є така родичка в селі. Звали її Галина.

До того Емма не мала жодного уявлення про існування тітки Галі. Виявилося, що мама з нею майже не спілкувалася. Але на похоронах батька своєї тітки Емма з цією жінкою якраз і познайомилася.

Після знайомства вона почала їздити в село до тітки Галі майже кожного літа. І тітка Галя стала для неї справжнім другом. З нею було так легко розмовляти. Емма могла розповісти їй речі, про які ніколи не наважилася б поговорити з мамою.

Коли Емма вийшла заміж, тітка Галя захворіла. У неї почалися проблеми з ногами, і догляд став необхідним.

Емма не могла просто стояти осторонь. Тітка стала для неї рідною людиною, попри те, що в дитинстві вони не були близькі. Допомагати для Емми – було чимось природним.

Гриша, звісно, жартував, мовляв, навіщо тобі це? У неї є син, хай він і дбає. Але Емма, не вагаючись, сідала в потяг і їхала в село. Тітка Галя потребувала допомоги, і Емма не могла дозволити собі відступити.

Навіть коли тітка вже майже не могла ходити, вона все одно не залишала її без уваги, приїжджала три-чотири рази на тиждень, а часом і частіше.

А ось син тітки Галі — той був зовсім іншим. Він був здоровий, але кожного разу запевняв усіх, що «не розуміється в цих справах», що «у нього свої турботи».

Емма ж, незважаючи ні на що, продовжувала доглядати за жінкою, навіть не підозрюючи, що тітка склала заповіт. Коли на похоронах його оголосили, Емма мало не втратила свідомість.

А от син тітки Галі влаштував справжній скандал. Чому йому нічого не дісталося? Чому всі гроші відійшли якійсь родичці? Адже він — єдиний син!

На щастя, інші родичі тітки Галі нагадали йому, що він-то якраз і не поспішав доглядати за матір’ю. Тут його ніби змело. Син замовк, а Емма тільки стояла, ніби в тумані.

Все це здавалося нереальним. Вона навряд чи могла припустити, що їй дістанеться не тільки пам’ять про тітку Галю, а й мільйон. Сума, яка перевертала уявлення про життя.

— Мільйон?! — Гриша повторив слова дружини з якимось захопленням. — Та ти що, Емма, оце так! Великі гроші!

— Так… Тепер зможемо і ремонт зробити, і, може, у відпустку з’їдемо, — Емма намагалася говорити спокійно, але в голосі звучала невпевненість.

Гриша, як завжди, поспішив:

— Зачекай-но, а я думав, що ми машину поміняємо! Я давно мрію про нову.

Емма втомлено зітхнула, знімаючи чоботи:

— Яка машина, Гриша? У нас вже є машина. А от ремонту немає, і відпочинку теж. Ми три роки нікуди не їздили.

Вона пішла до ванної, щоб помити руки, а Гриша наздогнав її, ніби не розуміючи, що справа не в машині.

— Ну подумай, який крутий автомобіль ми зможемо купити, продавши нашу стару й додавши цей мільйон! Це буде просто бомба! — продовжував він, дивлячись на Емму з щирим захватом.

Емма відчула, як у ній наростає втома від цього нескінченного потоку думок чоловіка. Вона зітхнула й, як дитині, спробувала пояснити:

— Гриша, це все забаганка. Машина — це не головне. Я майже на ній не їжджу, та й ти… Всі твої поїздки — тільки на роботу та в магазин. Для цього наша машина цілком підходить.

Гриша зупинився, задумався і на якусь мить замовк. Але було видно, що для нього світ можливих покупок і мрій про нову машину не такий простий, як для Емми.

— Та вона ж ремонту потребує! — Гриша подивився на Емму з таким виразом обличчя, ніби ця ідея була чимось абсолютно нестерпним.

— Але ж не на мільйон, — відмахнулася вона. — Ми якраз усе зробимо, і ще кілька років будемо їздити. А от з таким ремонтом, як зараз, соромно жити. Ти ж розумієш, у нас скоро буде дитина. Як він по цьому лінолеуму повзатиме? Труби теж уже все, їх міняти треба… Ні, Гришо, усі ці гроші я вкладатиму в ремонт.

Він насупився. Гриша взагалі не був прихильником її планів. Йому було байдуже, як вони живуть, аби тільки не влізати в ці проблеми. Хоч гроші й дісталися їй, але він теж був частиною цієї родини. Невже не може мати хоч якусь думку?

Коли Емма отримала спадок і перевела гроші на рахунок, вона одразу почала думати, як їх витратити. В голові закрутилися думки про ремонт: які шпалери клеїти, а може, взагалі пофарбувати стіни?

Плитка, ламінат, нова техніка… Вони з Гришею жили майже як у гуртожитку: пральна машина — з рук, холодильник — від батьків. Ну, телевізор був новий, його Гриша купив собі з премії, щоб зручніше було футбол дивитися.

Емма ходила по магазинах, шукала все необхідне для оновлення. Але Гриша, як завжди, не брав у цьому участі. Він і не намагався зрозуміти, що це для їхнього спільного життя.

Його хвилювала тільки одна думка: нова машина. Емма давно звикла до його дитячої поведінки й не зважала. Надме губи — мине.

Одного ранку Емма прокинулася й помітила, що поруч немає Гриші. Це був вихідний, і вона здивувалася. Куди він пішов?

Спробувала додзвонитися — він не відповідав. Емма сіла на ліжко й, ніби інтуїтивно, відкрила мобільний банк. І тут у неї серце пішло в п’яти: гроші зникли! Вона прокрутила історію операцій — усе переведено на рахунок Гриші.

Емма застигла, не вірячи своїм очам. Це була не помилка, не технічний збій. Він перевів гроші, поки вона спала. Підлість, на яку вона навіть не очікувала.

— Гришо, чорт забирай! — Вона знову набрала його номер, але він не відповів. Тоді, без жодних вагань, написала повідомлення: якщо не повернеш гроші, я подам заяву в поліцію.

Гриша передзвонив миттєво, його голос був наляканим і розгубленим.

— Яка заява?! Ми ж сім’я! — його слова звучали так, ніби він був абсолютно правий.

— І ти вважаєш, що сім’я так робить? Краде гроші?! Де ти? — Емма не могла приховати гніву.

Гриша зізнався, що він в автосалоні. Емма відчула, як усередині неї щось ламається.

— Я чекаю гроші назад, Гришо. І якщо не отримаю, звернуся в поліцію, — спокійно сказала вона, хоча всередині все переверталося.

Він повернув гроші майже одразу. І, стримуючи роздратування, приїхав додому. Емма ще не встигла видихнути, як Гриша, зайшовши у квартиру, знову спробував увімкнути режим «ображеної дитини».

— Я ж казав тобі, ти мене довела, от я і вирішив, що треба взяти гроші. Ти тільки про себе думаєш!

Емма повернулася до нього, і в її очах була твердість, яка раніше їй самій не здавалася властивою.

— Це я тільки про себе? — її голос звучав майже жорстко. — Коли ти купив собі телевізор за премію, ти навіть не запитав, чого хочу я. Ти насміхався над тим, що я доглядала за тіткою, а тепер всі її гроші хочеш витратити на себе. Ні, Гришо, егоїст — це ти. І я дуже шкодую, що не помітила цього раніше.

Гриша був приголомшений. Він думав, що все налагодиться. Запропонував зробити ремонт, допомогти їй. Але ці слова більше не стосувалися Емми. Вона чула їх як порожній звук.

Емма зібрала свої речі й пішла. Наступного дня вона подала заяву на розлучення. Гриша кілька разів намагався повернути її, навіть просив вибачення, але його слова не зачепили Емму.

Вона відчула полегшення, коли поїхала. Вона більше не була на прив’язі чужих мрій і чужих бажань.

А Гриша залишився один. З телевізором, старою машиною й усвідомленням, що, можливо, втратив щось важливе. Але, як завжди, він звинувачував Емму. У його очах винна була вона, бо, виявляється, «не прислухалася до його бажань».

***
Місяць потому Емма сиділа на балконі своєї нової квартири, попиваючи чай, і насолоджувалася тишею. Тут було затишно і спокійно, як вона і мріяла.

На столі перед нею стояла чашка з ароматним чаєм, а у квартирі пахло свіжістю, як після дощу. Згадуючи Гришу, вона не відчувала ні злості, ні жалю.

Вона була вільна. Він, зрештою, був саме тією людиною, яка не могла по-справжньому цінувати те, що мала, поки не втратила.

Якось, прогулюючись вулицею, вона зустріла подругу з роботи, Наташу, яка зраділа, побачивши Емму.

— Емма, як ти? — Наташа підійшла з усмішкою, але в її очах був інтерес. — Ти ж, здається… поїхала?

— Поїхала, — відповіла Емма, поглянувши на подругу. — І не пошкодувала. Знаєш, я навіть не думала, що це буде так легко.

Наташа присіла поруч, злегка підібгавши ноги.

— Ти ніби розцвіла, — зауважила вона. — Просто інша стала.

Емма усміхнулася й зітхнула.

— Ти знаєш, я весь час думала, що маю щось комусь доводити. А насправді я весь цей час будувала життя не для себе е, а щоб догодити Гриші.

— Так завжди буває, — Наташа посміхнулася з розумінням. — Ми всі шукаємо підтвердження своєму вибору. Але ти молодець, що зрозуміла.

Емма насупилася, і її погляд трохи згас.

— Так, я думала, що все буде, як у фільмах. Я старалася, я вірила. А в підсумку все виявилося зовсім не так.

Наташа мовчала, розуміючи, що Емма справді пройшла через важке випробування.

— А що з ним? — Наташа задумалася, але не відразу продовжила. — Він же не здався?

Емма кілька тижнів тому поїхала до батьків на дачу. Гриша дзвонив, писав, намагався переконати її повернутися.

Навіть у телефонних розмовах, де він благав її, було щось невпевнене, як у маленької дитини, яка боїться, що її знову не почують.

– Він не здався, — тихо відповіла Емма. — Але я не можу повернутися, навіть якщо він зміниться. Я теж маю змінитися. Я хочу, щоб усе було по-справжньому. Щоб він не прикидався кимось іншим, а став людиною, здатною думати не тільки про себе.

Наташа мовчки кивнула, приймаючи її слова. Жінка, яка справді пережила це, не може залишитися такою, як була. Емма відчула, як нарешті внутрішньо звільнилася.

— Ти це зробила. Ти пішла від того, хто не розуміє твого вибору, — сказала Наташа, погладивши подругу по руці. — Ти сильна.

Емма усміхнулася й зробила ще один ковток чаю.

— Не знаю, сильна я чи ні. Але тепер я можу бути собою. І для мене це найважливіше.

Ставте вподобайки та пищіть коментарі, що думаєте з цього приводу?