-Коли вже вони переїдуть, – гнівалася свекруха

Незважаючи на свій вік, Оксана Петрівна була жінкою ще досить міцною та бадьорою.

Вона намагалася підтримувати форму. Вранці робила гімнастику. Давно відмовилася від кави та чаю, замінивши їх звичайною питною водою. Готувала корисну їжу – нежирне м’ясо, овочі на пару…

Вихідні проводили на свіжому повітрі. Влітку – на дачі. Взимку здійснювала з приятелькою тривалі лижні прогулянки зимовим лісом.

-Твоїй мамі більше п’ятдесяти не даси, – з повагою говорила Олена Сергію.

Свекруха рано овдовіла. Добре, що тоді була улюблена робота. Одразу після інституту влаштувалася у лікарню, де все життя й пропрацювала.

Син досить дорослий, старшокласник. Матері по дому допоможе, та й їй не так самотньо після того, як не стало чоловіка.

Коли Сергій зустрів Олену, то зрозумів, що це не просто захоплення. Таких, як вона, він не зустрічав. Але із пропозицією все затягував.

А якось зізнався обраниці:

-Справа у мамі. Як залишити її одну? Окрім сина, та нікого немає.

Олена думала, що наречений просто не впевнений у своїх почуттях до неї.

-Не бачу проблеми, – сказала вона.

-Спершу можемо пожити у твоєї мами. Якщо вона сама проти не буде.

Оксана Петрівна легко погодилася.

-Все одно цілими днями на роботі. Квартира повністю у вашому розпорядженні.

Говорячи ці слова, вона душею не кривила. Хіба знала, що невістка так дратуватиме її?

Оленка виявилася ідеальною господаркою. І поводилася, відповідно, по-господарськи.

Залізла без дозволу на антресолі. Сказала чоловіку віднести на смітник поїдені міллю речі.

-Навіщо ж аж так різко? – невдоволено підібгала губи свекруха, повернувшись із роботи.

-Достатньо було винести речі на балкон, прогріти на сонечку як слід.

-Вибачте, це я Сергія попросила, – пролепетала Олена.

Найменше на світі їй хотілося сварки з матір’ю коханого.

А свекруха вже пройшла на кухню і сердито загриміла кришками каструль.

-Окрім відбивних та пюре, я так розумію, ти нічого не готувала…

-Мамо, ти ж їла раніше пюре, – Сергій став на захист молодої дружини.

-Тільки коли сама готувала. Напевно, Олена туди масло вершкове додала. А з маслом я не їм. І відбивні для мене надто важка їжа. Що ж, доведеться самій до плити ставати. Цілий день на ногах, знала б, з вечора обід приготувала…

Олена застигла від здивування.

Її дратував не тільки порядок, ретельно наведений невісткою. Дратував її дзвінкий сміх, коли Сергійко щось ніжно шепотів їй на вушко.

Тихі кроки під час ходьби. Оксана Петрівна лякалася, коли Олена нечутно входила в кімнату, чи на кухню і вона не одразу помічала її появу.

-Це все тому, що в тебе немає мужика, – сказала Оксані Петрівні якось подруга Зоя під час чергової прогулянки лісом.

-Але до появи Олени у нас із Сергієм усе було нормально. Ми ніколи не сварилися, добре з ним ладнали…

Оксана Петрівна зупинилась. Дістала телефон.

-За весь день жодного дзвінка. Виїхали з друзями на дачу шашлики смажити і зникли.

-Ще ранок, – засміялася Зоя. – Дай молодим відпочити, розслабитись, поспілкуватися. Вони також працюють, втомлюються.

-А я? Мало мені роботи, так встигай, стеж, щоб усе гаразд було. Тепер ще й удома казна-що робиться… Олена скрізь свій ніс пхає. Щось викине, а я потім знайти не можу. То до Сергія пристане. Ні на мить від нього не відходить. А той і радий, дурненькй.

-Значить, люблять один одного. Ти, як мати, за сина радіти маєш.

Просто з іншими невістками не стикалася. Одній моїй знайомій така дісталася, що довелося до сестри в інше місто втекти.

Невістка збиралася її в будинок для людей похилого віку оформити, чоловіка почала підбурювати. Мати в тебе, мовляв, зовсім вже, одну її вдома залишати страшно.

А той повірив, вуха розвісив. Жінка підслухала їхню розмову.

Дочекалася, коли дітлахи з дому підуть, і бігом на вокзал. Сіла на найближчий поїзд. Сестрі вже в дорозі зателефонувала.
Так мовляв, і так. Зустрічай, їду до тебе притулок на старості років шукати. А ти кажеш, твоя прибирає й готує не так.

-Ну, зі мною такий номер би не пройшов. Швидше б діти з дому втекли аніж я, – категорично заявила Оксана Петрівна.

Замислилась. А чи так вже необхідне їхнє спільне проживання? Спочатку син переживав матір залишити одну. Ось і привів до них жінку.

Але Оксана Петрівна старою себе не відчувала. Ніякого нагляду не потребувала. Отже, треба поговорити з Сергієм. Але так, щоби сина не образити.

Тоді настане кінець її поганого настрою та роздратування.

Поговорити із сином швидко не вдалося. Нав’язлива Оленка, весь час крутилася під ногами.

-Коли вже вони переїдуть, – гнівалася свекруха.

А невістка по-своєму зрозуміла поганий настрій Оксани Петрівни.

-Ви не заслабли? Щось на роботі сталося? – співчутливо запитала та.

-Все добре, – холодно відповіла жінка, намагаючись надати обличчю привітного виразу.

Сергій одного вона застала ввечері, коли Олена пішла в душ.

-Мені здається, молодій сім’ї краще жити окремо. Ви дорослі, самодостатні люди. У самих незабаром діти підуть. А я вже стара, щоб чути дитячі голоси ночами. Ви, мабуть, і самі хотіли б переїхати. Переживаєте мене залишати саму. Але за це можете не турбуватися, я впораюся. Будемо бачитися на вихідні.

-Мамо, яка ж ти стара? – запротестував син. – Ти в мене наймолодша і найкрасивіша з усіх мам! А про дітей… Ти, часом, не віщунка?

Оксана Петрівна зрозуміла – зараз вона почує щось важливе. Навіть здогадалася, що саме.

-Який термін? – діловито спитала вона.

-Шість тижнів, – Сергій аж сяяв. – Ми з Оленою хотіли поки що не афішувати. Не хочемо наврочити.

-Що ж, ваше право. Вітаю, – сухо сказала мати.

-А щодо квартири подумайте. Не відкладайте у довгий ящик. Поки щось потрібне знайдете… Можливо, ремонт потрібно буде зробити. З грошима допоможу.

-Так, у нас є, ми з весілля відкладали, все не витрачали.

-Навіщо витрачати, коли можна жити на всьому готовому, – подумала про себе мати.

Квартиру знайшли за тиждень. Приїхав друг Сергія, допоміг речі тягати.

Залишившись одна, Оксана Петрівна відразу затіяла генеральне прибирання. Знайдену під столом шпильку Олени, її шарфик, забутий на вішалці – все господиня відправила у відро для сміття.

Не тільки невістці чужі речі викидати. Тепер і її черга настала.

Пізно ввечері, втомившись, жінка присіла на диван. Обвела поглядом виблискуючу чистотою квартиру, і посміхнулася.

Хто сказав, що самотність це погано? Для неї дуже корисно. Ніхто більше не миготить перед очима, не чути сміху Оленочки.