Коли я познайомилася в Інтернеті зі західним красенем, на той момент моїм відносинам було 7 років, обручки так і не дочекалася наважилася купити квиток на літак до нового кохання. На той момент мене вберіг мій хлопець, зробив таки пропозицію. Через декілька років я дізналася всю правду про того іноземця й дякувала Богу, що тоді не зробила тієї помилки

Мені було 26 років. Був хлопець, 7 років зустрічалися, заміж не кликав. Почала лазити в соц мережах, в групах знайомств.

Знайомилася з різними хлопцями, спілкувалася з фейкових сторінок. Нічого серйозного, просто розважалася. Познайомилася з черговим. Залипнула на нього. Видалила всіх співрозмовників, він 1 залишився.

Спілкувалися багато і довго, скайп, зідзвонювалися, загалом при першій-ліпшій можливості. Відомо, що чоловіки сходу вміють красиво наспівувати деферамби про кохання. Це у них в крові, мій чоловік був у цьому красень, і з іншої західної культури.

Серйозно захопилася їм і всім, що було з ним пов’язано: культура, звичаї, світогляд (до сих пір подобаються). Полюбила його.

Нехай хтось каже, що немає любові в интеренете, я відчула що є. Відчувала, що це взаємно. Хотів, щоб я кинула хлопця і забрати мене до себе.

Я в принципі була готова це зробити. Хотілося б сказати Бог уберіг, так ні, хлопець зупинив мене. Просто забрав паспорт, мало не замкнув під замок. І  зробив пропозицію. Ось так то! Коли мені вже не треба було, він зважився.

Коли почуття вщухли, через місяць я дала згоду. Вийшла заміж. До того чоловіка не охолола, все одно тягнуло. Тривало листування.

Про весілля не відразу зізналася. Він м’яко кажучи був засмучений. Спілкування тривало, спроби вирвати мене з уз шлюбу ще були.

Потім мені виповнилося 30 років,  вирішила що пора народжувати. З тим чоловіком віртуальним обмежила спілкування до мінімуму.

Природно про дитину він нічого не знав. За день до декрету повідомила йому, і попросила більше ніколи не дзвонити, не писати. Хоча сама часто перевіряла пошту, в надії побачити лист.

А потім народила, рутина з дитиною, не до нього було. Через десь пів року зайшла на пошту побачила лист. Типу ну що ти народила? кого? як назвали?

Я за тебе дуже радий і тд тп. Так стали листуватися знову, рідко, ні про що, але все ж.

А забула маленький нюанс! Коли я була вже на сьомому місяці, я випадково натрапила на його (реальну!) сторінку.

Там були фото з його дружиною і дочкою, такі щасливі, посміхалися!) По датам виходило, що він весь час, скільки ми знали одне одного мав, сім’ю, і мав віртуальний роман зі мною.

З’ясувалося, що шлюб був нещасливий, сварки, життя по-різному, мабуть так він себе відволікав (МНОЮ). Був шок! Було боляче, але великого значення вже не мало. Дитина змінює життя на ДО і ПІСЛЯ.

Зараз моїй дівчинці вже рік, я щаслива. Про західного красеня не   згадую, брехливий козел, але як було добре з ним.

Чоловік мій самий правильний на землі, але ніколи не переживала таких сильних емоцій з ним. Напевно тому і закохуються в інтернеті. Це ілюзорний світ. Закохуються в свої ілюзії, а не в людину. Все дуже ідеально, ніж в житті.

Минуло вже 5 років як я познайомилася з західним красенем. Пишемо зрідка одне одному. Так ні про що.

Пробачити я його не змогла. Не розумію про що він думав, коли кликав до себе, і як би розрулював ситуацію. Зламав би мені життя швидше за все, і я пішла б від нього збирати осколки долі. Клянеться, божиться що дійсно любив, дуже сильно і тому не відав що творить.

Нещодавно приїжджав до Києва по роботі. Насамперед подзвонив мені (з чужого номера, на його я б не відповіла). Несподівано вийшло, проговорили більше години. Про почуття не було й мови, але видно що я до сих пір у нього в душі залишилася.

Він у мене теж. Або це фантомне почуття ностальгії за часами, коли мене засмоктало в цей вир почуттів. У будь-якому випадку є що згадати! Я не шкодую, що так вляпалася.

А іншим дівчатам раджу бути обережніше. Навіть якщо хлопець виглядає ідеальним і кристально чистим у відносинах, не кидайтеся в цей вир, поки не переконаєтеся напевно, що він не одружений.