Коли я виходила заміж вдруге, то майбутня свекруха цікавилася у нареченого, яке я маю майно. Я знала про її питання, бо особисто прочитала їх у телефоні чоловіка: “У неї хоч житло є? без житла не одружуйся”

Коли я виходила заміж вдруге, то майбутня свекруха цікавилася у нареченого, яке я маю майно. Я знала про її питання, бо особисто прочитала їх у телефоні чоловіка: “У неї хоч житло є? без житла не одружуйся”. Тоді я не сприймала це серйозно – нам же не зі свекрухою жити. Як я помилилася!

Вона була єдиною людиною, яка не приїхала на виписку з лікарні. Ми й так не надто багато людей покликали – і десяти людей не набралося. Але вона не приїхала, бо не захотіла. Так і пояснила чоловікові телефоном:
– Я могла б, але щось не захотіла. Теж мені, подія – подумаєш.

Таке ставлення було неприємним, але я не взяла це до уваги. Було не до свекрухи і її причіпок – у мене на руках була принцеса, справжнє диво. Я вся поринула у клопіт материнства.
Свекруха відвідала нас лише через 4 місяці.

– Де дитина? – дивилась вона в стіну, роззуваючись.
Я вся напружилась: ось це розмова!
– Наша дочка спить, – відповів чоловік. Він теж був незадоволений поведінкою матері.

Свекруха пройшла у дитячу.
– Ну не знаю, – протягла вона, подивившись на сплячу онучку, – щось подібності не бачу з Владом. Від кого нагуляла?

– Вона ще маленька, – від шоку та образи за себе, чоловіка та доньку в мене затремтів голос. Свекруха на мене глузливо подивилася. Потім вона випила чаю, проінспектувала холодильник. Налаяла мене, побачивши в ньому баночки з дитячою сумішшю. Я не стала мовчати, відповіла їй, що мені лікар заборонив годувати.

– Нормальній матері лікар би так не сказав, – зауважила вона. Чоловіка вдома на той момент вже не було – поїхав по роботі, тому я стиснула зуби та вирішила потерпіти. Не виштовхувати ж її в шию! Свекруха, на щастя, скоро пішла, не забувши зробити мені зауваження за неохайний зовнішній вигляд.

Через місяць вона знову приїхала. Я не хотіла навіть із кімнати виходити, але довелося.
– Теж мені, матуся! – почала вона поливати мене брудом, – іди хоч умийся, дивитись страшно!

Я віддала дочку чоловікові та пішла у ванну. І справді, краще вже тут побути, ніж із ними. Але не минуло й двох хвилин, як пролунав крик, і я побігла назад.

– У сенсі у тебе прописана? Ви зовсім знахабніли? – насупилась на мене свекруха.
А я стояла ні жива ні мертва – у знервованої бабки на руках знаходилася моя дитина! Я навіть зрушити з місця не могла від страху. Раптом ця божевільна впустить доньку!

Чоловік відібрав у неї нашу дівчинку. Свекруха сіла на крісло, де я годувала дочку. Я мовчки дивилася на неї.

– Ти чому такий дурень виріс у мене? – заговорила вона з чоловіком, старанно ігноруючи мене і внучку, що плаче. Малятко злякалося криків. Ми з чоловіком удома розмовляли тихо з моменту повернення з лікарні.
– Мамо, припини! – Чоловік підвищив голос.

Я пішла до іншої кімнати з дочкою на руках. Бідолашна плакала, мене колотило від нервів. З дитячої доносилися крики свекрухи. Я прислухалася: вона звинувачувала мене в жадібності.
– Залишить тебе без копійки! Без квартири! Що ти за дурень такий?

Хвилин через 10 вона пішла, все ще лаючись. Загалом, причиною її криків послужило наше з чоловіком рішення прописати дочку в цій квартирі. Ми всією сім’єю проживали у квартирі чоловіка, а мою здавали. Гроші ці були лише моїми. Чоловік забезпечував нас, а прибуток від здачі я витрачала на себе.

Свекруху такий стан справ не влаштовував. Вона потім писала чоловікові, що йому слід розлучитись зі мною негайно, поки я не відібрала у нього квартиру.
Про мене там було багато всякого: що я ще та… хитра, що дитина не від чоловіка. Наприкінці свекруха сподівалась, що син одумається.

Загалом перший день народження доньки ми відзначали без неї. Запросили друзів, рідних, багато хто прийшов зі своїми малюками. Я рада, що не помилилася хоча б у другому чоловікові. Свекруха не цікавилася ні моїм здоров’ям, ні онучки. Та й не треба!

Щоправда, погано, що дочка зростатиме без бабусі. Принаймні у неї є одна чудова бабуся – моя мама.