Колишній чоловік мене звинуватив, що я налаштувала доньку проти нього! Але, як виявилося, він сам до цього причетний – за язиком потрібно слідкувати

Так сталося, що мені довелося виїхати по роботі на цілий рік. Закордонне стажування мало стати супер поштовхом до подальшої кар’єри, і воно ним стало!

Сумнівів, їхати чи ні, не було, попри те, що зі мною жила моя неповнолітня дочка. Мені з колишнім чоловіком вдалося домовитися, бо він прислухався до моїх розумних аргументів: мій фінансовий добробут – великі можливості для нашої дочки! Взяти, хоча б ту ж освіту!

З донькою я спілкувалася щовечора: дзвінки, відео, повідомлення. Брала участь у шкільному житті, у міру своїх сил.

Наприклад, дочка скидала мені фото виконаного домашнього завдання, я перевіряла, та виправляла, якщо було потрібно.

Ще я повертала колишньому чоловікові його аліменти, й сама, за своєю ініціативою, переказувала гроші на утримання доньки.

Оскільки житло мені надав роботодавець, а на їжу йшло не так багато грошей, то вдалося сплатити доньці відпустку. Колишній чоловік з нею з’їздив, але платив сам за себе. Моя квартира була зачинена, мама зрідка ходила, перевіряла.

Особливо сумувати було ніколи. Отримувала знання, набиралася досвіду. Жити одній протягом такого довгого часу було непросто, але всі, включно з дочкою, знали, навіщо це потрібно.

Нарешті я повернулася до рідного міста. Відразу ж пішла на підвищення, із зарплатою втричі більшою. Моя мама до мого приїзду підготувалася: в моїй квартирі прибралася, їжі купила.

Доньку я забрала одразу, як приїхала. Дорогою з вокзалу, насамперед за нею заїхала. Поки дочка збиралася, між мною та колишнім чоловіком відбулася цікава розмова.

– Скажи спасибі, що дочку у тебе не відсудив, – ніби жартома сказав він. – Ми вже думали, що ти не повернешся, хотіли через суд визначати місце її проживання. Якщо що, дочка в мене залишилася б із радістю.

– Ми це хто?

– Ми це ми! Повернулась, молодець. Але мені шкода, що повернулася, бо я до доньки звик.

Додому з донькою ми їхали обійнявшись. Я скучила, вона скучила.

Перші кілька місяців після мого повернення дочка не хотіла їздити до батька, говорила, що за ним не встигла скучити, а мене їй не вистачало, тому вона хотіла побути зі мною. Я акуратно розпитала її про те, що я, нібито, не повернуся.

– Тато казав, що ти не повернешся, але я вірила, що ти не кинеш мене, – сказала дочка.

Мене таке зло взяло! З моменту розлучення і до відрядження, минуло три з половиною роки, весь цей час дочка жила зі мною.

Колишній чоловік переказував півтори-дві тисячі гривень на місяць, іноді тижнями не з’являвся! Одного разу навіть забув про її день народження! А тут я поїхала лише на рік!

Рік, лише рік дочка прожила з батьком, який, так само їй батько, як і я – мати! Щомісяця він отримував від мене по п’ять тисяч гривень на доньку.

Не так, як платив він, а втричі більше, і це без судів. Я займалася навчанням доньки, через маму передавала їй подарунки на свята, переказувала гроші на покупки. За фактом все, що було куплено для доньки за рік моєї відсутності, куплено на мої гроші.

І що робив колишній чоловік? Замість того, щоб просто бути люблячим батьком, він вів розмови про те, що я покинула дочку, і треба йти до суду. Я була на зв’язку щодня! Ми з дочкою рахували дні до мого повернення!

Я повернулася, і все повернулося на круги свої. Продовжувала отримувати аліменти півтори-дві тисячі. То була чверть його зарплати? Не вірю!

Якось він подзвонив мені, та запитав, чи отримала я аліменти. Відповіла ствердно. І тут він заявив, що аліменти треба скасувати, бо він же мені допоміг, тому я йому винна!

Прожити рік із дочкою – це допомога мені? Не батьківський обов’язок, а допомога мені? Ні, спочатку я відчувала подяку, поки не знала, що він дочці нашіптує, що я її покинула. Як тільки дізналася, подяку, як корова язиком злизала!

За що вдячність? За мало не покалічену психіку дитини? Він рік прожив під одним дахом із нашою дочкою, він отримував аліменти, що дорівнювали, як він стверджує, його місячному заробітку.

Жінки роками живуть із куди скромнішою участю колишніх чоловіків і щось не ходять, не вимагають ні від кого подяки за те, що живуть та виховують своїх дітей.

Як не дивно, але своїми розмовами про те, що я покинула дочку, колишній чоловік зробив гірше лише собі. Дочка не змогла його пробачити.

Вона не відразу зрозуміла, що стало не так у її ставленні до батька. Щоб розібратися, сходили до психолога, там розібралися. Причину визначили, а працювати над усуненням цієї проблеми донька відмовилася.

Істерик від колишнього чоловіка було багато. У них, бачите, цілий рік все було чудово, але варто мені було повернутися, як я на порожньому місці налаштувала дочку проти батька.

Про цей рік, я чую вже кілька років. Сміялася, питала, де його поклони за те, що дочка роками живе зі мною? Це інше. Я ж матір! Я повинна! А він герой, бо цілий рік доньку виховував! Йому медаль і шана до кінця віку!

Зрештою, колишній чоловік змирився з тим, що стосунки з дочкою зіпсовані. Зрідка дзвонить і тільки.

Ми з донькою живемо удвох, мама часто до нас у гості зазирає. Фінансово ми не потребуємо. Але, зрозуміло, це моя заслуга, а колишній теж старається.

Аліменти він платить останній рік, аж дві з половиною тисячі на місяць. Дочка хоче стати стоматологом, готується до іспитів, старанно, та за допомогою репетиторів, вивчає профільні предмети.

У нас все добре, стосунки між нами – навіть краще не уявити! І колишній чоловік був би бажаним гостем у нашій оселі, якби сам своїми руками все не зіпсував! Як ви вважаєте, батько мав себе так поводити? Чи я перегинаю палицю?