Колишня дружина мого нареченого вирішила влаштувати своє особисте життя і тепер вважає, що ми зобов’язані забирати їхнього сина до себе кожних вихідних

Ще кілька років тому я була впевнена, що немає нічого поганого в тому, щоб зустрічатися з чоловіком, який має дітей від першого шлюбу. Зараз я дотримуюсь трохи іншої думки.

Мені 27 років, моєму обранцю Олексію 32 роки. Він розлучився із дружиною приблизно три роки тому, у них є шестирічний син.

Цієї зими Олексій зробив мені пропозицію, у нас у відносинах все було добре, але зараз мені здається, що все летить коту під хвіст. Хотіла написати, що все через його дитину, але провини хлопчика в цьому немає. Швидше, у всьому виною поведінка його матері.

Я познайомилася з Олексієм, коли його вже розлучили. Він розповів, що з дружиною у них сильно зіпсувалися стосунки, зовсім не стало порозуміння, тому вони все обговорили та вирішили, що їм варто розлучитися.

Я особливо не вдавалась в їхні сімейні справи, знаю лише, що Олексій іноді забирав сина погуляти на вихідні, раз на місяць перераховував колишній дружині аліменти, іноді дарував дитині іграшки, купував якісь необхідні речі.

Звичайно, спочатку він не знайомив мене зі своїм сином. Та і я сама, щиро кажучи, не поспішала. Так склалося, що в моїй сім’ї та в моєму оточенні ні в кого не було дітей і я просто не знала, як мені поводитися з дитиною свого чоловіка.

На початку наших стосунків Олексій жив на орендованій квартирі разом зі своїм другом. Оскільки у мене є своє житло, згодом я запропонувала йому переїхати до мене. З того моменту ми й почали жити разом.

У побуті у нас все теж складалося чудово, за час спільного життя ми стали тільки ближчими, поки колишня дружина Олексія не почала сідати нам на голову. Якось у неї трапилася якась непередбачена ситуація і вона слізно попросила Олексія забрати сина до себе з ночівлею.

Він пояснив, що тепер живе разом зі мною і зможе це зробити лише в тому випадку, якщо я не проти. Я, звичайно, не відмовила. Тоді я й познайомилася із шестирічним Павлом.

Згодом ситуація почала повторюватися знову і знову. Колишня Олексія все частіше почала залишати у нас Пашу, що мені вже, чесно кажучи, не дуже подобалося.

– Тут вже нічого не вдієш, – сказала мені моя мама, коли я поскаржилася їй – у твого чоловіка є дитина і він теж повинен брати участь у його вихованні.

Я це все чудово розумію, але ж це не моя дитина. Так, він милий хлопчик, але для мене це все ж таки чужа дитина. Тим більше ми поки ще навіть не одружені, бюджет у нас роздільний, живемо в моїй квартирі, а дитина Олексія буває у нас все частіше.

До того ж нещодавно Олексій мені сказав, що його колишня дружина тепер хоче, щоб хлопчик був у нас кожні вихідні. Чи бачите, їй теж потрібно налагоджувати особисте життя. Та нехай налагоджує, але я тут до чого?

Ніхто з бабусь та дідусів теж не хоче сидіти з дитиною кожні вихідні, у когось із них робота, у когось дача. Виходить, що до дитини нікому не має діла. А мені теж хочеться на вихідних зайти у свою квартиру і провести час зі своєю коханою людиною, тільки чомусь це ніхто до уваги не бере.

– Ти знаєш, я не перешкоджаю вашому спілкуванню з сином, але, може, ти проводитимеш з ним час не тільки у нас вдома, а десь в іншому місці? Мене не влаштовує, що кожних вихідних я не можу нормально відпочити, а змушена стежити за чужою дитиною – сказала я Олексію, коли мої нерви вже просто були на межі.

То була наша перша велика сварка, після якої Олексій пішов ночувати до своїх батьків. Вранці мені зателефонувала його мати та в нас з нею відбулася розмова.

– Якщо ти вирішила пов’язати своє життя з моїм сином, то ти маєш упокоритися з тим, що тепер це і твоя дитина теж – заявила вона.

Я нічого не маю проти хлопчика, але я любитиму свою дитину, яку народжу сама. Те, що я у стосунках із чоловіком, у якого є дитина, ще не робить мене матір’ю його дітям.

Так, я не проти іноді проводити час з Павлом, але ж не кожних вихідних. Спочатку Олексій був згоден зі мною, намагався якось розмежовувати спілкування зі мною та зі своїм сином, але тепер у нас постійні сварки та конфлікти на цьому ґрунті.

Я не хочу втрачати через цю ситуацію кохану людину, але й прийти до якогось компромісу ми поки що не можемо. Подруги, у яких я питаю поради, лише розводять руками. Ніхто з них у таких ситуаціях не був і порадити нічого не може. Що скажете, як вчинити в цій ситуації?