– Костя потрапив в халепу, треба його рятувати, – плакала мати, та вимагала дочку взяти кредит

Мама подзвонила Насті посеред робочого дня.

– Насте, горе у нас, біда велика.

– Що трапилося?

– Костя потрапив у халепу, треба його рятувати, – мало не плакала мама.

– Мамо, поясни нормально, що трапилося. Він живий?

– Живий … Поки що… – сказала мама і голосно схлипнула.

Настя встала з-за столу й вийшла в кімнату відпочинку. Мама розповідала та плакала. Але вже за десять хвилин Настя зрозуміла, в чому річ.

Її молодший брат, Костянтин, вкотре потрапив у неприємну історію. Він працював на складі, де зберігалися компоненти до комп’ютерної техніки, і начальство, виявивши нестачу, звинуватило в усьому його:

– Поки тебе не було, у нас нічого не зникало, – сказав шеф. – Крім того, ми переглянули записи камери спостереження та побачили, що чужа газель, якої у нас тут бути не повинно, виїжджала з території саме на твою зміну. Тож тиждень тобі – або товар повертай, або вісімсот тисяч на бочку.

– А де нам вісімсот тисяч взяти, доню? – продовжувала плакати мама.

– Стривай, заспокойся. Я після роботи до тебе заїду, поговоримо. Скажи Кості, щоб теж прийшов. Потрібно подробиці з’ясувати, – сказала Настя.

Вона продовжила працювати, але постійно відволікалася і думала, що сталося з братом.

Закінчивши роботу, Настя зателефонувала чоловікові – попередила його, що поїде до мами, та попросила забрати з дитячого садка сина.

Коли вона увійшла до квартири матері, Костя був уже там. Він сидів на кухні, згорбившись і дивлячись у підлогу.

– Ну, розповідай, ​​що там у тебе трапилось, – сказала Настя.

Вислухавши брата, вона поцікавилася:

– А чому вони тільки до тебе мають претензії? Адже вас у зміні четверо. Можливо, це хтось інший все організував.

– А шеф сказав, що він не розбиратиметься: раз я старший зміни – мені й відповідь тримати. Знайду, хто товару ноги приробив, – чудово. Не знайду – з мене стягнуть.

– А до поліції зверталися? – Запитала сестра.

– Ти що! Яка поліція? Вони навіть, якщо й нічого не знайдуть, заведуть кримінальну справу. Тоді я буду пропажу відшкодувати, і термін, не дай Боже, отримаю! – вигукнув Костянтин. – Краще по-тихому гроші віддати.

– Цікаво міркуєш! – Усміхнулася Настя. – Ти товар вивозив?

– Ні.

– А чому тоді ти маєш платити? Хай самі шукають злодія. І взагалі, може, ніякої недостачі й немає, просто з тебе гроші потягнути захотіли. Сам напиши заяву в поліцію, – порадила сестра.

– Скажеш теж. Як я напишу? Склад не мій. У поліції мені скажуть, щоб господар приходив про крадіжку заявляти, – відповів Костянтин.

– А ти не на крадіжку заяву подай, а про шантаж і здирство, – сказала Настя. – Вперше бачу таке: у них товару на вісімсот тисяч потягли, а вони не хочуть у поліцію заявляти. Щось тут не так!

– Гаразд, теж мені – Еркюль Пуаро, – зупинила її мати. -Ти не про це думай, а про те, де вісімсот тисяч до кінця тижня позичити.

– Ну, тут я вам навряд чи допоможу, у мене таких грошей немає і найближчим часом не передбачається, – відповіла дочка.

– А якщо взяти кредит? – Запитала мама.

– Кості з його кредитною історією жоден банк ні гривні не дасть, – посміхнулася Настя. – Згадай, йому торік навіть кредит на холодильник не схвалили, довелося оформляти на Віку. Ви його виплатили?

– Ні, ще рік лишився.

– Настя, а може, ви з Олексієм на себе оформите? – Запропонувала мама.

– Не думаю, що Льоша погодиться. Ми щойно за машину розплатилися. Знов у це ярмо влазити не будемо. Тим більше, що я вважаю, що безглуздо піддаватися на шантаж, особливо, якщо Костя нічого не брав і його просто вирішили розвести на гроші.

– Тобто тобі байдуже, що твоєму братові загрожують? – обурилася мама.

– Ні, мені не байдуже. Я вам запропонувала рішення, але вас воно не влаштовує, ви вирішили, що він має платити. Нехай шукає гроші.

– Якщо не хочеш брати кредит, може, ви продасте свою машину? А Костя потім вам усе поверне, – попросила мати.

– А чому за дурість Кості маємо розплачуватися ми? У них із Вікою є і квартира, і машина. Нехай свою продають та платять, якщо так вирішили, – обурилася Настя.

– Так квартиру на батька Віки оформлено, а машину вона ще до весілля купила, – пояснила мама.

– Зрозуміло, значить, рятувати рідного чоловіка та батька своєї дитини Віка відмовляється? Я правильно зрозуміла?

Костянтин опустив голову.

– Все зрозуміло. Досить переливати з пустого в порожнє. В поліцію треба звертатися. Я пішла.

Повернувшись додому, Настя розповіла всю цю історію чоловікові.

– Якась темна справа, – погодився Олексій із дружиною. – І заяви писати не хочуть, і свою машину продавати не бажають, натомість розраховують на чужому горбі в рай потрапити. Сподіваюся, ти пояснила Кості, що цього разу йому доведеться самому викручуватись?

– Звичайно.

– Після того, як він нам двісті тисяч, які ми їм на ремонт позичили, два роки по чайній ложці віддавав, я йому жодної гривні не дам. І тим більше не продаватиму машину, щоб покрити його міфічні борги, – сказав Олексій.

– Йому пропонували нормальну роботу за фахом – виконробом на будівництві, але йому, бачите, ліньки щодня на роботу ходити. А в охороні два через два – спи-відпочивай!

Мама ще кілька разів дзвонила Насті – намагалася вмовити її допомогти братові, розповідала, що до них додому приходили двоє чоловіків, щоб нагадати про борг, який виріс ще на сто тисяч.

Але Настя сказала, що її чоловік проти продажу автомобіля.

А за тиждень вона дізналася, що мама виставила на продаж дачу. Продала швидко і дешево, бо дуже поспішала – борг зріс уже до мільйона. Гроші виплатили. Костянтин зі складу звільнився і знову шукав роботу.

Через деякий час після цієї історії Настя зустрілася в крамниці з Вікою.

– Як ви тепер без дачі будете? – Запитала Настя. Жаль – таке місце було гарне. Ви ж щоліта в матері на дачі жили.

– А мені вже байдуже, – відповіла Віка. – Я подала заяву на розлучення, поки Костя ще не наробив боргів. Сподіваюся, що нас на першому засіданні розведуть.

-Так він пішов з цього складу, чого ти боїшся? – Здивувалася Настя.

– Вони й тобі цю казку про злодійство на складі розповіли? – Усміхнулася Віка. – Він все вигадав! Жодної недостачі там не було. Костя ці гроші програв. Хіба ти не знала?

– Як програв? Де?

– Там, де усі програють. Я йому одразу, коли він вперше з’явився додому щасливий і приніс виграні сто п’ятдесят тисяч, сказала, щоб він більше не смів грати, що ці гроші – приманка для жадібних дівчаток.

– Але ж він мене не послухав. Спершу, то вигравав, то програвав, а два місяці тому програв майже п’ятсот тисяч за один вечір. Решта – відсотки.

– А мама знала? – Запитала вражена Настя.

– Спочатку не знала, але потім Костя їй розповів – треба було десь гроші дістати, – відповіла Віка.

– Жах який! А що ж ти мені не подзвонила?

– Я думала, що ви з Олексієм у курсі.

– Ну, мама! – обурилася Настя. – Знала, що Костя ніколи нам цих грошей не поверне, та все-таки просила за нього. Слухай, а навіщо він тоді зі складу звільнився?

– Та не звільнився він! Всю їх зміну в один день звідти поперли. Начальство приїхало з перевіркою, а вони усі четверо сплять і навіть сигналізація не ввімкнена. Ось їх того ж дня й розрахували.

Коли Настя розповіла все це чоловікові, вони подумали й вирішили на якийсь час обмежити спілкування і з матір’ю, і з Костею.

Дізнавшись про це, мама на Настю образилась і висловила дочці:

– Не соромно тобі? У скрутну хвилину від брата відмовилася!

– Мамо, ти не мене сором, а краще Костю на роботу ганяй, а то він від неробства ще якусь дурість зробить, і тоді доведеться тебе рятувати, – сказала Настя, – або квартиру тобі продавати, бо більше ж нічого.

– Отоді я подивлюся, як ти заспіваєш! На нас можеш не розраховувати, хоч ображайся, хоч ні.

Мати, звісно, образилася і припинила спілкуватися з дочкою. Справами Костянтина Настя теж не переймалася. Менше знаєш – краще спиш…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.