Краща подруга чоловіка…

Вранці чоловік поїхав на роботу, але за годину несподівано повернувся. Він улетів у квартиру, кинув сумку на підлогу і побіг у вітальню.

Відірвавшись від годування Іванка, я повернула голову і витріщилася на порожній передпокій.

– Ти щось забув? – вслухаюся в звуки, схожі на гупання ящиків комода.

– Галька попросила грошей у борг! – Відповів чоловік, продовжуючи шукати заначку.

– У тебе?

– Так. А в кого ще їй просити? – Він, захекавшись, вийшов з кімнати, став посеред передпокою, перерахував гроші і ошелешеним поглядом подивився на нас з Іванком.

– Ти такий змилений, – помітила я бурульки замість чубчика.

– Біг. Біг, як тільки міг, – усміхнувся Сашко, захлинаючись повітрям. – Гаразд. Поїхав. Бо в мене нарада незабаром. Начальство приїде, а мене нема на місці.

– Бувай, – з сумом у голосі відповіла я.

Двері зачинилися. Стало так сумно, що наш малюк, мабуть, отримав мій негативний імпульс і почав вередувати.

– Ванюшо, їж пюре, трішки залишилося …

А сама сиджу перед сином і думаю:

– Як мені набридла ця подруга чоловіка! До чортиків набридла …

***

Ми з Сашком одружені  два роки. Нашому синочку Іванку шість місяців, начебто в нас будинок – повна чаша, але все одно мені чогось не вистачає. І я чудово розумію  чого.

Мені не вистачає такого ж ставлення до мене, як він ставиться до своєї Галі: трепетно, завжди поспішає на допомогу. Галя та Сашко – найкращі друзі з дитинства.

Вони виросли разом, раніше жили на одному поверсі, доки Галя не переїхала на сусідню вулицю, святкували дні народження сім’ями – їхні батьки не те щоб друзі, але добре спілкуються. Галя для нього – все!

На нашому весіллі я була, як би м’якше сказати, осторонь. На танцполі запалювали вони, друзі дитинства. На всі конкурси Сашко тягнув її – найкращу подругу.

Лопнути кульку із заплющеними очима виделкою, надкусити яблуко, що висить на мотузку, витягнути щасливий квиток з лототрону, –  хто поїде кататися на катері ввечері – безплатно.

Звісно, пощастило Галині. Вона вийняла папірець, розгорнула, а там одне тільки слово «вітаємо». Я дивилася на них і думала: що я тут роблю? Це їм треба було одружитися, а мені, мабуть, шукати собі іншу партію.

Коли Сашко захворів на жовтя ницю, Галя щодня носила йому передачі. Звичайно, мені було заборонено підходити до ізолятора, хоча можна було поспілкуватися з чоловіком через вікно, але свекруха наполягла, щоб я берегла себе і не наближалася «до будівлі, напханої жахливою заразою».

Хоча Галя і до мене приходила, відвідувала, приносила фрукти, соки, але мені було неприємно на неї дивитися, знаючи, що вона має якийсь нав’язливий вплив на мого улюбленого Сашка.

Мабуть, Галя прочитала мої думки і припинила заходити. А мені було начхати, бо я її не просила купувати для мене продукти. Народ ила я, коли Сашко ще лежав у лікарні.

Він не зміг мене зустріти, приїхали мої батьки, свекри, та ця. Так-так, ця, яка, як мені тоді здалося, мітить у члени моєї сім’ї.

За два тижні Сашка виписали. Свекруха поїхала за ним, а там уже… подруга. Усі разом зібралися у нас.

– Та не хвилюйся ти так, – свекруха допомагала мені на кухні, – вони ж друзі. Якби любили один одного, то не ти б зараз салати різала, а вона.

Марина Павлівна трохи заспокоїла мене тоді. Але після того, як я почула нічну розмову чоловіка з Галею, відразу зрозуміла – там не просто дружба, а справжнісіньке кохання.

Не чекаючи ранку, я влаштувала скандал.

– Мені по роботі подзвонили, а ти з концертами проти ночі, – злився Сашко, лягаючи в ліжко. – У тебе що,  депресія? Не пізно?

– Немає жодної депресії! – Кричала я, стоячи перед чоловіком, що прийняв горизонтальне положення. – Ти з цією Галькою мені зраджуєш!

– Коли б я встиг? То на роботі, то у лікарні місяць провалявся. Слухай, мені рано вставати. А якщо тобі закортіло посваритися, то знайди хорошого психолога.

– Щось ти мені останнім часом не подобаєшся! – Ти сказав їй, що готовий зустріти з вокзалу та відвезти хоч на край світу! Що це за люб’язності між друзями? У тебе є дружина, чуєш? Дружина!

Відвернувшись, Сашко замовк. Я стояла, як обпльована. З одного боку, стало соромно за свою істерику, з іншого – мене трясло від його слів та подружки.

Подібних ситуацій було багато, коли Сашко летів на усіх парах до своєї подруги і запрошував до нас у будинок. Сядуть перед телевізором, хильнуть пінного з горішками, поржуть, а потім Сашко йде її провожати. Пішки. Повернеться години за три, хоча йти всього хвилин двадцять.

Нещодавно поговорили із Мариною Павлівною. Цього разу вона якось недобре подивилася на мене і відповіла:

– У тебе щось не так із психікою. Ревнуєш на порожньому місці. Я Галю з пелюшок знаю. Вона ніколи собі не дозволила б зайвого. Займайся онуком, собою, побутом, але дружбу між моїм сином та його подругою не ламай.

Та я, таки, розлучилася з Сашком. Його нічні дзвінки доконали мене, довели до нервового зриву. Він упирається, чути не хоче, навіть не виправдовується, а говорить одне й те саме:

– Лікуй нерви.

Після того, як він узяв наші накопичення та відвіз своїй подрузі, я залишила Ваню на свекруху і пішла до Галини. Вона працює вдома, пиляє нігті, як кажуть між собою дівчата.

Я подзвонила у двері, у неї саме була клієнтка. Я не стала церемонитися, а відразу, з порога, вивалила на неї весь той бруд, який скупчився в моїй душі. Не забула ткнути й на гроші, які вона попросила у мого чоловіка.

– Які гроші? – зблідла Галя, стоячи переді мною. – Навіщо вони мені, коли я сама непогано заробляю?

Слово за слово, і ми з Галею усамітнилися на кухні. Вона попросила клієнтку зачекати десять хвилин, щоб розібратися зі мною. Ми зачинилися, сіли за стіл, і Галя розповіла мені таке, що я трохи зі стільця не впала.

– Напевно, я повинна була раніше відкрити тобі очі, але яке я маю право лізти у вашу родину? – Вона говорила рівним, спокійним тоном, а я слухала.

Уважно слухала, намагаючись охолонути і не накинутися на неї з кулаками.

– Не варто ревнувати Сашка до мене. Я нічого не відчуваю до нього. Він для мене, як брат, розумієш? Мій старший брат трагічно пішов із життя, коли мені було десять.

Тоді ми з Сашком і стали найкращими друзями, але спочатку він був другом мого брата Назара. Саша мене заспокоював, щодня приходив у гості, приносив шоколадку і слухав моє нестямне виття. Я й досі сумую за Назаром.

І тут я заплакала. Чужа втрата пробралася аж до ребер, і мені стало важко дихати.

– Пробач мені, – ледь вимовила я, відчуваючи за собою провину.

– Це ти мене вибач, але… Сашко ніколи не дзвонив мені вночі, не підвозив кудись, не зустрічав і не давав у борг…

Грім серед ясного неба! Галя виклала всю правду про нього. Сашко – бабій.

Минуло вже три роки. Я знову вийшла заміж, рік тому і Галя знайшла сім’ю. Тепер вона не Сашка, а моя найкраща подруга.

Не дарма ж кажуть, що шляхи Господні не звідані…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!