– Ксеня, бабцю свою я скоро в богодільню відправлю, вона все одно майже нічого не розуміє, а ти до мене тоді переїжджай! – вмовляв Роман свою нову подружку

Яка різниця, де доживати?

– Ксеня, бабцю свою я скоро в богодільню відправлю, вона все одно майже нічого не розуміє, а ти до мене тоді переїжджай! – вмовляв Роман свою нову подружку.

– Та ти що, Ромо, це ж твоя бабуся? Який ще будинок для людей похилого віку? – жахнулася Ксеня. – І взагалі, що означає – переїжджай? Ми з тобою тільки нещодавно зустрічатися почали.

– Ну гаразд, не в богодільню, а в пансіонат, там говорять кращі умови, – збрехав Роман Ксенії.

Взагалі дівчина якась йому дивна попалося. Гуляли, у кафе кілька разів водив, потім у гості привів. Так вона ще й відмовилася у нього однокімнатній залишитися. Мабуть, тому, що за шафою бабця спить, крехтить періодично і води просить.

Взагалі-то Ромка не поганий, він навпаки її доглядав, але бабуся вже явно не при собі. Це ж вона скільки ще лежатиме?

Ромка просто не хотів зізнатися, що розгублений і ображений. У нього, крім бабусі, нікого немає, а вона його кидає! Його бабуся одна ростила, він це добре пам’ятає.

Мати залишила його і втекла, він її й не знає. А з бабусею вони жили добре, душа в душу, вона його любила, та й Роман її любив, як без неї.

А тепер вона явно вже не в собі, з їхньої поліклініки приходили та натякали – не мучся, хлопче, це старість, нічим ти їй не допоможеш.

Твоя бабуся вже не розуміє нічого. І тебе не впізнає, тож не варто на неї своє молоде життя витрачати. Їй явно все одно, де доживати, це ж видно!

І Роман упокорився, а куди йому подітися.

Це він перед Ксенею намагається триматися і грубувато говорити. Бо ні до чого мужику шмарклі розпускати. Кожному настане свій час, бабуся пожила стільки, що не кожному ще стільки й відпущено – умовляв себе Роман.

Дивно, що Ксеня проти, щоб він бабусю до притулку відвіз, іншим дівчатам було б начхати. Отож святоша попалася йому, добренька і наївна, чи бачите рано їй до нього переїжджати, бач, яка недоторка.

– А ти взагалі навіщо до мене в гості йти погодилася? Чай пити? – пожартував Роман, він зрозумів її настрій, а шкода, Ксеня йому подобалася. Щось у ній є таке, чого в інших немає.

– Ну, ти ж сказав, що бабуся вдома, я думала, ти нас хочеш познайомити? – пояснила Ксеня.

– Все зрозуміло з тобою, – кивнув Роман, – а може, ти хоч на вихідні зі мною на бабусину дачу поїдеш, га? Відпочинемо на свіжому повітрі? – Роман мило посміхнувся.

– Ні, Ромо, ти вибач, я у вихідні працюю – моя зміна, – Ксеня так на нього поглянула, що Роман раптом подумав – може, вона з ним грає, собі ціну набиває? Ну що ж, гаразд, подивимося, хто кого!

– А я поїду, друзів своїх покличу, м’яса посмажимо, відпочинемо, – все ще намагався заманити Ксеню Роман.

– А бабуся твоя що, одна залишиться? – спокійно спитала Ксеня, і Роман раптом відчув себе сволотою.

– Думаєш, ти найдобріша, так? – Він зняв з гачка біля дзеркала запасний ключ. – Ну давай тоді, заїдь і перевір, як бабуся, а мені це все набридло!

Роман демонстративно сунув ключ Ксені у сумочку. Вона зневажливо пирхнула і пішла, не сказавши більше жодного слова.

Але ключик не вийняла – про себе відзначив Роман. Значить, є надія, чимось він цю крижинку зачепив! Бабусю, мабуть, пошкодувала, та краще б вона Ромку пошкодувала.

А до бабусі він завжди сусідку тітку Машу кличе, він теж працює, і бабусю одну Рома намагався ніколи не залишати. Чорт забирай, навіть сльози виступили, добре Ксеня не бачить, та що тепер поробиш, видно, віджила бабуся своє. А йому про себе треба подумати.

Друзі вважають, що Ромка крутий, на байку ганяє, та й робота у нього цікава, на тему – ремонт мототехніки. А що в нього на душі, хіба комусь цікаво, та й не зрозуміють, сміятися будуть, що про бабусю Рома переживає.

Роман зайшов до сусідки – попросив за бабусею наглянути та засунув їй у кишеню гроші.

Тітка Маша, як завжди, стала відмовлятися, пхати купюру назад,

– Та кинь це, Ромко, адже я тебе і Тетяну Андріївну вже скільки років знаю, зайду я, не треба мені нічого!

Але Роман мовчки закрив її пальці в кулачок.

– Тьотю Машо, я на дачу зганяю? У холодильнику бульйон курячий, я бабусі зварив, а я, може, на пару днів, гаразд? – І він так тужливо на неї подивився, що тітка Маша відразу погодилася.

– Та їдь, Ромо, їдь, я за нею наглядаю, та й погодую, чого вже там, – і пішла до себе, тихо бурмотячи собі під ніс, – Ех, неприкаяний, все життя з бабусею прожив, без батька, без матері, та й сам не одружився, бабуся тягар, ех, життя.

Роман підхопив куртку, сумку, шолом, вийшов надвір, сів на свій улюблений мотоцикл і погнав на дачу. Ніяких друзів, нікого він не хотів бачити.

Ксеня у вихідні працювала, вона медсестра у відділенні екстреної хірургії. Вранці було тихо, вона вже думала, що зміна буде легкою. Але надвечір привезли відразу кілька важких.

– Ксеня, друга операційна, давай швидше, вантажівка зім’яла мотоцикліста, загалом, хлопець сильно розбився, не знаю, чи виживе! – Крикнула їй старша медсестра.

Ксеня побачила, що хлопця вже везуть та поспішила за каталкою. Переклали, під’єднали апаратуру, все чітко, хірурги вже почали працювати.

Ксеня хірургу по команді подає інструменти та раптом… вона подумала, що помилилась. Не може бути, невже й справді це Роман? Невже це він? Руки у Ксені затремтіли, і тут же вона почула:

– Ксеня, швидко тампони, Ксеня, не спи, шиємо, хлопець зовсім поганий, давай ворушись!

Сильний удар у бік, і Романові здалося, що він провалився в темряву. Він летів і летів, наче в безодні. І нема за що вхопитися, крім темряви навколо нічого, зовсім нічого…

Але ось раптом над ним засяяло яскраве сонце, та навіть не одне, а три, чи навіть більше. Роман марить.

А потім він почув неприємний голос,

– Цей хлопець зовсім поганий, йому не допомогти, пізно. Він не реагує, видно мозок його сильно постраждав. Якщо в нього рідних немає, передаємо його до хоспісу.

Роман очманів від цих слів. Він хотів розплющити очі та дати в морду тому, хто це говорив, але не зміг. Голосу в нього теж не було, він навіть завити не зміг від жаху, та невже це все, він ще нічого не встиг! Він ніби замкнений у своєму тілі, ніхто не зрозумів, що він ще живий, а його тіло не слухається і знак він подати не може, ну ось і все!

Операція тривала довго, Ксеня страшенно втомилася, кілька разів здавалося, що Рома не виживе, але він виявився міцним хлопцем. Його відвезли до реанімації та стали в його речах шукати телефон, може, близьких його вдасться знайти.

Але телефону не було, мабуть, вилетів кудись. За правами водія знайшли його адресу – Костін Роман Валерійович. Проживає з Костиною Тетяною Андріївною якогось давнього року народження.

– Я його знаю, – не витримала Ксеня. – У нього нікого немає, крім бабусі, але вона лежача і з пам’яттю у неї погано. Загалом, я спробую їй повідомити, але не знаю, чи зрозуміє вона?

– Ну, давай, Ксеня, тоді хлопець за тобою, – одразу полегшено зітхнула старша медсестра.

І Ксеня, одразу ж після зміни, поїхала до квартири Романа, адже у неї в сумочці був ключ.

– Це хто це тут у квартиру Романа лізе? – Не встигла Ксеня відчинити двері, як вона сама відчинилася – за нею стояла міцна жінка у віці та підозріло дивилася на Ксеню.

– Мені Роман дав ключ, я хотіла його бабусю провідати, – відразу знайшлася Ксеня.

– Ага, зрозуміла, та бабуся, поки тебе чекала б, вже б давно на той світ відійшла! Рома мене завжди просить, от і цього разу сам він на дачу поїхав, обіцяв повернутися, та немає його поки що. Загуляв видно, скільки ж можна молодому хлопцеві за бабкою ходити? – Тітка Маша руки в боки напирала на Ксеню.

– Ось ключ, він біля дзеркала висів на гачку, Рома сам мені його дав, – Ксеня на долоні простягла їй ключ. – Просто… Рома на мотоциклі розбився, він зараз у реанімації після операції лежить. На мою зміну привезли, я медсестра.

– Та ти що, доню! – Тітка Маша аж в обличчі змінилася. – І сильно розбився? Жити буде?

– Буде, у нас хірурги хороші, зібрали його по частинах, але поки він у себе не прийшов. Якщо ви з його бабусею, то я в лікарню до Роми повернуся, можна?

– Їдь, звичайно, дочко, а я з Тетяною Андріївною залишуся, моторошно як – Ромка розбився, що ж тепер буде?

Роман приходив до тями повільно, та й не хотілося йому так жити – у хоспісі. Страшно.

Він раптом відчув, що хтось тримає його за руку, і розплющив очі. Все розпливалося, але на мить йому здалося, що то Ксеня, і він розплющив очі ширше.

– Ромо, прокинувся, дякувати богу! Ну, тепер ти на поправку підеш, адже в тебе на подив все обійшлося, головне ходити будеш, а решта заживе! – радісно казала Ксеня.

Роман спробував говорити, язик погано слухався, але він зміг вимовити:

– Я правда в хоспісі?

– Що за нісенітниця, тобі, мабуть, здалося, який хоспіс? Ти на поправку йдеш, скоро бігатимеш. А бабусю ми з тіткою Машею разом доглядаємо. Так що все буде гаразд, зрозумів?

Роман мовчки стиснув її руку, боявся, що від слабкості можуть сльози на очі навернутись, адже саме бабуся Ромці в дитинстві ці слова говорила – все буде гаразд! І ці слова завжди збувалися.

Після Романа Ксеня повернулася до Тетяни Андріївни, відпустила тітку Машу відпочивати. Бабуся здається спала, очі її були прикриті, але Ксені здалося, що вона не спить.

І вона, сама не знає навіщо, почала розповідати про себе, про свою роботу і про те, що їй дуже подобається Ромка. Він вилікується і Ксеня буде поруч із ним. Він такий… добрий, а хоче здаватися суворим, він смішний та милий.

Ксеня довго говорила, і раптом Тетяна Андріївна розплющила очі:

– Дякую, дитинко! Тільки не йди, не йди від нього!
– Ви розмовляєте? – Ксеня зраділа. – Хочете чай, Тетяно Андріївно?

– Дуже хочу, а ти розповідай ще, ти мене своїми розповідями до життя повернула, – вдячно прошепотіла Тетяна Андріївна.

Ромка провів у лікарні три тижні, Ксеня йому поки що не стала нічого про бабусю розповідати. Вона попросила прийти до Тетяни Андріївни знайомого лікаря з терапії. Тетяні Андріївні прокапали вітаміни й ще щось, і вона просто ожила!

Терапевт сміявся:

– Людина сильніша, ніж думають, іноді не вистачає найпростішого, якихось вітамінів, і лежача встає!

І він мав рацію – до приїзду онука бабуся сиділа у кріслі.

– Бабуся, вибач, хочеш лай мене, я не розумів, а потім зрозумів. Сам мало не потрапив у хоспіс, мало не попрощався з життям, якби не Ксеня! – Роман незграбно опустився перед бабусею на коліно і притулився щокою до її руки. – Пробач, ба, я думав, що ти… я неправильно думав!

– Що ти перед бабусею навколішки став, перед нареченою краще ставай, – засміялася бабуся.

– Не знаю, чи погодиться вона стати моєю нареченою, хоча, ти ж, Ксеня, обіцяла мені, що до весілля у мене все загоїться? Я майже здоровий, значить, весілля не за горами, що скажеш, Ксеня? – погляд у Роми благав її.

– Ну, я подумаю, не поспішай, Ромо, – Ксеня не відповіла, але очі її казали, що вона згодна.

– Як не поспішай? А про бабусю забули? Нема чого тягнути, мій Рома знайшов собі чудову дівчину, він дуже гарний, ти не пошкодуєш, Ксеня, погоджуйся! Я хоч порадію за вас і поживу трохи, може, й до правнуків доживу, – попросила Тетяна Андріївна.

Ксеня та Роман незабаром одружилися. Обміняли дві однокімнатні на трикімнатну, у бабусі тепер своя кімната. І вона дуже сподівається дожити на правнуків. І пожити ще трошки, адже коли поряд люди, які люблять можна жити, а не доживати.