— Куди це ти збираєшся? У будинку справ повно! А ще город, кури, качки! Варя! – кричала Наталя Петрівна. – Ми ж родина! А я не можу сама це все тягнути!

– Додому йди! Я там з тобою розмовлятиму! – невдоволено кинув Максим. – Бракувало ще перехожих розважати скандалом!

— Ну, і, будь ласка! – Фиркнула Варя. – Теж мені!

— Варя, не доводь до гріха! – пригрозив Максим. – Вдома розмовлятимемо!

– Ой-ой-ой! Грізний який! – Вона відкинула косу за спину і попрямувала у бік будинку.

Максим почекав, щоб Варя відійшла трохи далі, а сам дістав телефон і сказав у мікрофон:

– Так, додому пішла! Зустрінь її там гарненько! Лякайте, пригрозіть! Самі знаєте, обговорювали! І на балконі її закрийте, що норов зменшився! Я скоро буду!

Максим прибрав телефон у кишеню і зібрався вже зайти в магазин, щоб відзначити виховання дружини, але його притримав за руку зовсім незнайома людина.

— Вибачте, що я так безцеремонно! – бентежачись, усміхнувся чоловік. – А от із вами дівчина була…

– Моя дружина, а що? – насупившись, спитав Максим.

– Ні, нічого! Скажіть, будь ласка, а вашу дружину випадково не Варварою Мельниковою звуть?

— Варварою, — кивнув Максим. – І так, до весілля була Мельникова. А в чому, власне, справа?

— І по батькові Сергіївна?

– Так! – роздратовано відповів Максим. – Звідки ви знаєте мою дружину?

– Вибачте, а народилася вона в дев’яносто третьому?

Максим прикинув і відповів:

– Так. А чого стільки запитань і звідки ви знаєте Варю? – Максим напружився.

Варя в їхнє селище приїхала лише три роки тому. А раніше про неї ніхто нічого не чув. А сама вона казала, що втекла від батьків, бо вони хотіли її насильно видати заміж.

Тому незнайома людина в не найбільшому селищі, де про Вару й не чули, раптом сипле подробицями.

— Ой, вибачте, я ж не особисто з нею знайомий! – червоніючи, промовив чоловік. – Я її, певною мірою, шанувальник!

— Слухай, шанувальнику, я тобі зараз ребра перерахую, а потім парочку вийму для профілактики стрункості фігури! – З явною загрозою промовив Максим. – Що це за розмови про шанувальника? Ти вирішив дружину у мене відбити?

– Ой, ні! Ви мене зовсім неправильно зрозуміли! – Чоловік замахав руками. – Я не в тому сенсі шанувальник! Я, шанувальник її таланту!

— У Варі, начебто, не має особливих талантів, — розгубився Максим.

— Ну, знаєте, отримати довічну дискваліфікацію у вісімнадцять років за Муай Та й за зайву жорстокість, тут потрібний великий талант! – вигукнув чоловік. – Шкода, що після кількох виграних приватних турнірів вона перестала виступати! Спостерігати за нею на рингу було одне задоволення!

Максим тремтячими руками намагався дістати телефон із кишені. Той зрадливо випав кутом на асфальт і розлетівся. Коли Максим у дикому поспіху зібрав його, вмикатися той не захотів.

Максим побіг додому! І бурмотів собі під ніс:

— Господи, аби встигнути!

Коли у селищі з’явилася нова мешканка, Максим одразу звернув на неї увагу. А хто б не звернув? Молода, спортивна, цікава, весела. Так ще в селищну школу влаштувалася вчителькою фізкультури молодших класів.

Усі одразу припустили, що це студентка з розподілу, яка відпрацює та поїде. А виявилося, що дівчині двадцять п’ять років і вона приїхала назовсім.

Потім почали чекати, що вона за собою перевезе родину, але виявилося, що дівчина одна.

— Щось тут нечисте! Молода та цікава, а приїхала до нас! Присягтись можу, що за нею криється якась страшна таємниця! – пліткували жінки.

– Які таємниці в наш час? – Відмахувалася інша. – Ми ж тобі не Мадридський двір! Швидше за все, обпеклася на мужику і приїхала душевні рани лікувати!

— Або з батьками щось не поділила та втекла! Таке теж буває, я бачила по телевізору!

Максим придивлявся до дівчини, але підходити не поспішав.

— А чорт її знає, що вона має за історію за душею? Зрозумілішою стане, тоді й подивимося.

Робота в школі – це не лише важка праця та нескінченна втома. Це ще й засідання в учительській, де душу виливають усі й завжди.

За пів року з Варі витягли її щиру історію.

— Батьки мої бізнесмени середньої ланки. Нормальні добрі люди. Але тут криза у них у бізнесі відбулася, постачальник підвів.

У результаті почало все сипатися. Ось тато і вирішив мене заміж віддати за “потрібну” людину, щоб свої справи виправити.

А ви б бачили цього «красеня»! Я воліла втекти!

– І ти зовсім одна? – хитала головою досвідчена колега.

— Усюди люди живуть, — знизала плечима Варя. – Але я краще сама пробиватимусь у житті, ніж йти заміж за нелюбого!

Та й не весілля це було б, а продаж! Товаром мені, до речі, теж бути не хочеться!

— Нічого, знайдеш ти тут своє кохання! – запевняли її колеги. – Нехай селище у нас невелике, але пристойні люди трапляються!

Коли інформація розійшлася по селищу, Максим зі своїм вибором визначився.

— Буду її за дружину брати! Наші селищні наречені жадібні та нахабні стали, а ця тут чужа! Та й рідні її ми не побачимо!

Це він казав своїй рідні: мамі, батькові та старшому братові.

— Так вона молода, здорова, спортивна! Недарма ж фізкультуру викладає! Вона і дітей здорових народить, і по господарству допомагатиме! Скільки тих уроків у школі?

– Чудова партія! – погодилась рідня. – А якщо вибрикувати буде, то провчимо по-нашому, по-простому!

Чому вони були впевнені, що весілля буде? Та тому, що Максим ходив у перших красунчиках селища. А мало того, що красень, то ще посаду мав заступника директора овочевої бази.

Коли до них перевірка з головного приїжджала, Максим був простим товарознавцем. Та й виступив на рахунок оптимізації та раціоналізації. І так він усіх дістав, що директора міняти не стали, людина була з протекцією. То Максима заступником поставили.

– Ти знаєш як, ось і роби! А як зробиш, такий із тебе й попит!

Сміялися, мовляв, ініціатива карається. А сталося так, що всю овочеву базу Максим збудував. У сенсі людей десь притиснув, десь преміював, а з усіх боків показав себе чудовим керівником.

Щоправда, працівники скаржилися, що Максим Дмитрович із покараннями крутий. А брат його старший, якого Максим начальником охорони поставив взагалі звір!

— Морквини гнилої винести не дають! І головне ж, силу не боїться застосовувати, братик братика прикриє!

Але навіть на це дивилися крізь пальці, бо крадіжка на базі припинилася повністю.

Як Варя могла відмовити такій сумлінній людині? Спочатку погодилася погуляти, потім приймала залицяння, а зрештою погодилася стати дружиною.

Забрав Максим Варю із кімнати у гуртожитку, де жила Варя, та привіз до себе додому.

— Невістка, сама має розуміти, що живемо ми однією великою родиною! – пустилася свекруха в розмови. – І все ми робимо разом, і допомагаємо одне одному! Я не знаю, як у тебе в сім’ї, а наші порядки такі!

— У нас у сім’ї жодних порядків не було, — сказала Варя. – Знаєте ж, мабуть, що я від тих порядків утекла! А раз я дружина Максима, значить, вчитимуся жити за нашими тепер порядками!

Така заява була сприйнята з натхненням.

— Тільки, вибачте мені, але я не вмію нічого до ладу, — Варя зніяковіла. – Батьки, від яких я втекла, мали персонал по господарству.

– Це ми виправимо! – добродушно промовив свекор. – Навчимо! Ти як взагалі, швидко навчаєшся?

– В принципі, так, – відповіла Варя. – Тільки ось несправедливості не терплю.

— Люба моя, — знову вступила свекруха. – Справедливість – поняття відносне! Є правила сімейного життя, яким не одна тисяча років!

Шануй чоловіка свого та рідню його! Шануй так, як хочеш, щоб тебе шанували! А ще послух жінку фарбує і лагідність! Зате чоловіки дбають про жінок і самі розуміються на великих справах і проблемах!

— Ну, якщо так заведено, — знизала плечима Варя. – Але, сподіваюся, покарань, як у домострої немає?

— Ні, батогів не маємо! – засміявся свекор.

На рахунок домострою Варя як у воду дивилася. Свободу їй урізали по максимуму буквально через місяць після весілля.

Тільки на роботу та в магазин! З усіх інших питань:

— Куди це ти збираєшся? У будинку справ повно! А ще город, кури, качки! Варя! – кричала Наталя Петрівна. – Ми ж родина! А я не можу сама це все тягнути!

Про одну свекруху не перебільшувала. Максим із братом постійно пропадали на роботі. З раннього ранку і до пізньої ночі. А іноді й на ніч залишалися, бо овочева база відвантажувала та приймала цілодобово.

Свекор мучився зі спиною та ногами, тому працював більше язиком. У сенсі давав цінні поради, якими дратував усіх. А все, буквально все, трималося на плечах Наталії Петрівни та Варі.

Але й сама Наталя Петрівна дівчинкою вже не була. То тиск підскочить, то на зміну погоди крутять суглоби. А то з головним болем звалиться. А домашнє господарство вихідних не має!

— А як же особисте життя? – Запитувала Варя. – Не в сенсі з чоловіком, а особисте? Ну там кіно, кафе, прогулятися просто. У мене досі подруг немає!

– Подруги у шлюбі жінці не потрібні! І повір моєму досвіду, шкоди від цих подруг для заміжньої жінки більше, ніж користі!

А про кафе та кіно – це ти з чоловіком розмовляй! І непристойно це, коли жінка без чоловіка у громадських місцях! У нас тут не місто, тут такого вигадують, що повік не відмиєшся!

– Серйозно? – Здивувалася Варя.

– Ти, дівчинко, раніше у великому місті жила! А тут у нас все у всіх на очах! Крок убік і таких ярликів навісять, не відмиєшся та не відмолишся! А ти ж учителька! Можуть і з ганьбою погнати!

Логіка залізна, але поховати себе на ниві сімейного господарства Варя теж не збиралася.

Працювала, робила, виконувала доручення, але вимагала до себе гідного ставлення. Десь у позу стане, десь голос підвищить, десь прямим тестом пошле.

— Працювати, то на рівних! – казала вона. – А якщо хтось лежить, а хтось оре, то я безсмертним поні бути відмовляюся!

Два з половиною роки минуло після весілля Максима та Варі. А вона так і не вгамувалася. Вимагала, щоб усі вкладалися у справи чесно. А якщо ні, то й вона не збирається.

— Ух і характер у цієї Варькі! – Вигукувала Наталя Петрівна, коли Варю відправили до магазину. – Дістала гірше за гірку редьку! Їй слово, вона п’ять у відповідь!

— І мене вона не шанує! – сказав Дмитро Андрійович. – Просиш у неї подушечку принести чи води, а вона відмахнулася, мовляв, зайнята, а ти хоч помирай, їй по барабану!

— Максиме, непорядок це, — вагомо промовив Микита, старший брат Максима. – Вона наших батьків кривдить! А де це бачено, щоб таке прощати?

— Сам розумію, що нахабніла в край! Мені суперечить, а я ж чоловік! Треба приборкати її, як звіра у цирку! І це ще дітей у нас немає! А якщо будуть, то вона сяде на коня, що вона мати! І тоді вже нам буде тісно у нашому домі!

— Підготуватись треба, — сказав Микита. – Виведи її в центр погуляти, а потім одну додому відправ! А ми її тут зустрінемо і так поговоримо, щоб усю пиху з неї збити!

Зрозуміє словами, гаразд. Ні, додамо силою! А якщо бунт почне підіймати, запремо у коморі, а в школі скажемо, що у відпустку поїхала! Місяць посидить, заспокоїться!

Так і вчинили. Поки Максим вигулював Варю, рідня підготувалася, налаштувалася, прийшла, як то кажуть, у священну лють, і стали дзвінка від Максима чекати, коли Варя додому піде, щоб зустріти та “приголубити”!

Максим не встиг.

Хвіртка була на місці, а дверей в будинок ніби там ніколи й не було. У сінях на підлозі сидів Микита і вив, заколисуючи забиту руку. Максим витяг у брата з кишені телефон, набрав номер швидкої та засунув під вухо:

– Говори адресу! – Прокричав Максим, щоб пробитися крізь шок. – І скажи, щоб пару машин надіслали!

Микита закивав, морщачись від болю.

У передпокої в уламках меблів лежав батько – живий. Це не могло не тішити. А на кухні, біля самих дверей, сиділа мама.

Сиділа на підлозі, на обличчі наливався шикарний синець, а в руках вона тримала переламану навпіл величезну качалку, якою на свята катала тісто на пироги.

За кухонним столом сиділа Варя та спокійно пила чай.

– Любий? – Підняла Варя сміливий погляд на чоловіка. – Ти за своєю порцією прийшов?

— Ні-ні, — промимрив Максим.

— Тоді навіть не знаю, що запропонувати тобі, — Варя задумалася. – Можливо, трохи справедливості у сімейні стосунки?

— Про це раніше треба було попереджати! – Вигукнув він. – Ти ж людей мало не повбивала!

— Я знаю міру! І кожен отримав адекватну відповідь! Хто на мене із чим пішов, той тим і отримав!

А качалку я об коліно зламала! І маму твою я не чепала, вона з дверима поцілувалася, коли з передпокою бігла!

— І як ми після цього далі житимемо? – Запитав Максим.

— Я гадаю, дружно! – Усміхнулася Варя. – А головне, справедливо! А про розлучення навіть не замислюйся, я чекаю дитину! І у моєї дитини буде батько!

Максим проковтнув:

– Добре, люба!

Коли всі підлікувалися та заспокоїлися, правила сім’ї були дещо переглянуті.

Натомість у сім’ї тепер панував мир та спокій. І ніхто ніколи більше нікого не скривдив!

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.