– Куди вам стільки? Я вам десять тисяч дала! Мало? На нісенітницю витратите, а мені вікна треба поміняти

Бабуся чоловіка не змогла приїхати на наше весілля, але передала подарунок, про що заздалегідь мене попередила. Точної суми не назвала. На весіллі свекруха вручила два конверти: від себе, та від своєї мами.

Суми в обох конвертах були однакові по п’ять тисяч гривень. Для того року цілком гідні подарунки. Ми свекрусі подякували, а через пару днів після весілля, бабусі чоловіка зателефонували, щоб подякувати.

Під час розмови з бабусею з’ясувалося, що передала вона не п’ять тисяч, а вдесятеро більше. Різниця осіла в кишені у свекрухи, а свекруха навіть соромитися не стала:

– Куди вам стільки? Я вам десять тисяч дала! Мало? На нісенітницю витратите, а мені вікна треба поміняти!

На наші гроші свекруха сплатила вікна, тому, що й досі живе з дерев’яними рамами: знайшла приватника, без будь-якого договору віддала йому гроші.

Вона підписала якийсь папірець, без печаток та підписів. А виконавець зник із грошима, навіть поліція не допомогла.

Бабуся чоловіка розлютилася від вчинку дочки. Вона передала нам із надійною людиною сорок п’ять тисяч гривень, і за таке “кидалово” доньки, написала заповіт на мого чоловіка. Гаразд, якби свекруха тільки нас обдурила, вона свою маму взула, виходить!

З того часу спілкування зі свекрухою майже зійшло нанівець. Мама на неї розлютилася, а свекруха нас звинувачувала, бо не бачила нічого погано у своєму вчинку і вважала, що це ми вбили клин у її стосунки з матір’ю.

З бабусею ми спілкуємося досі, бо вона класна. Не перестаю дивуватися, як у неї могла з’явитися людина з таким характером, як у моєї свекрухи. Чоловік — явно в бабусю, бо він був вихований переважно її стараннями.

Якось, дали влітку чоловікові на роботі премію. Ми подумали, і вирішили відвести бабусю до стоматологічної клініки, щоб їй зробили зубні протези.

Заплатили досить багато, але, грошей було не шкода, бо бабуся перейшла з пюре, та розварених каш, на нормальну їжу.

Зрозуміло, що ця інформація дійшла й до свекрухи. Образа з часом стихла, бабуся почала спілкуватися з дочкою на рівні добрих знайомих.

Якось свекруха зателефонувала нам, та почала скаржитися, що дуже мерзне, бо вдома холодно. А грошей на вікна у неї немає, а ми кидаємося фінансами на всяку нісенітницю. Ми, звісно, свекруху культурно послали!

Не перестаю дивуватися, як свекруха любить чужі гроші. Витрачати, рахувати не так важливо, головне, щоб гроші були чужими.

І життя її карає, непогано так карає, але вона все одно думає лише про те, як би поживитися з чужих гаманців.

Навіть бабуся погоджується: ця жага до чужих коштів почалася після того, як у вас із чоловіком зав’язалися серйозні стосунки.

До нашого спільного життя чоловік жив із мамою, допомагав їй, та майже повністю утримував. Ось вона й звикла!

Бабуся живе окремо, але після того, як вона приховала частину наших весільних грошей, свекруха почала розкочувати губу на її пенсію, хоча сама працювала і працює. Це бабусю дуже вразило!

Кажу чоловікові, що він свого часу розпестив матір. Ну, класно ж, коли можна отримувати зарплатню, і витрачати її тільки на себе?

Комуналку оплачено, продукти куплено, нове пальто придбано. Живи та радій. Тому свекруха мене не любить, бо я забрала у неї здобувача!

У нас із чоловіком син. Дивлюся на нього, і уявити не можу, що мати на таке здатна. Найголовніше, щоб ми були здорові, а діти були здорові, та щасливі.

Які гроші? Хіба у них щастя? Хіба вони варті того, щоб псувати стосунки? Іноді шкода, що свекруха думає інакше!

Немає у нашого сина бабусі, але натомість є прабабуся. Суперська, треба сказати, прабабуся! Ви теж так вважаєте?