Квартира мами дісталася мені, тепер брат і сестра мене ненавидять, хоч вони самі винні

Квартира мами дісталася мені, тепер брат і сестра мене ненавидять, хоч вони самі винні

Моя мама живе в Україні, а я живу за кордоном. Вона хворіє, але живе сама. Я найняла для неї доглядальницю, яка піклується про неї. Мої брат і сестра теж живуть в Україні, але лише раз на рік відвідують матір. Навіть я намагаюся бувати в неї частіше.

Якось мама подзвонила мені та сказала, що почувається все гірше і гірше з кожним днем. І їй хотілося б, щоб всі її діти приїхали до неї одночасно.

– Людочка, приїжджай з Юлею та Ігорем. Збери всіх, будь ласка, хочу перед смертю на вас подивитися, – сказала мені мама телефоном.

– Мамо, ну ти чого! Навіщо так кажеш, все буде добре, – мені було важко чути такі слова від мами, тому я вирішила не піддаватися занепадницькому настрою.

Я дуже люблю маму, тож вирішила, що зібрати всю сім’ю — це мій обов’язок. Навіть якщо мама нагнітає, вона хоче бачити своїх дітей поряд. Відразу після розмови я зателефонувала Юлі.

– Щось трапилося з мамою? – одразу спитала вона.

Я пояснила Юлі, що мама хоче, аби ми зібралися поруч з нею хоча б на пару днів. Але сестра відмовилася, сказала, що зараз має щільний графік роботи, і що до мами вона поїхати не зможе.

Я спробувала донести до неї, наскільки це важливо для матері, але вона мене не зрозуміла. Після розмови з Юлею я зателефонувала братові, він одразу взяв слухавку.

– Мама хоче, щоб ми приїхали до неї, – сказала я Ігореві.

Але переконавшись, що з мамою все гаразд, Ігор теж відповів, що не може поїхати зі мною. Я обурилася і сказала йому все, що думаю.

– Це ж наша мати, вона хворіє, поки вона жива, треба приїхати до неї! – наполягала я, але це виявилося марним.

Ігор та Юлія відмовилися. Сказали, що поїдуть до матері, коли знатимуть, що їй зовсім погано. Я дуже засмутилася через їхнє ставлення, не знала як сказати мамі цю новину. Тому вирішила, що розповім їй усе по приїзді.

Через два тижні я приїхала до мами. Вона була щаслива бачити мене.
– А коли Юля та Ігор приїдуть? – Запитала мама, дивлячись у бік коридору.

Моє обличчя одразу змінилося, мама все зрозуміла, що інших дітей вона не побачить. Вона розплакалась і лягла на ліжко. Я спробувала її заспокоїти. Сказала їй, що нехай це буде на їхній совісті. Розуміла її почуття, але якщо вони вибрали не їхати, то це їхнє право.

– Вони й так приїжджають раз на рік, прикро усвідомлювати те, що ти не потрібний рідним дітям, – не припиняла плакала мати.
– Ти мені потрібна! – Сказала я й обняла її.

– Людочка, мене скоро не стане. Я хотіла заповідати свою квартиру тому, хто перший приїде. Але приїхала тільки ти, тож квартиру я перепишу на тебе, – здивувала мене мама.

Я довго її відмовляла, казала, що вона поспішає, але в результаті вона все ж таки переписала свою чотирикімнатну квартиру на мене. Я була вдячна їй за такий жест. Але я знала, що Юля та Ігор будуть в люті.

Через кілька днів мені зателефонувала сестра й обурилася маминим вчинком. Я пояснила, що вони самі винні, що не відвідували її. Після Юлії мені зателефонував Ігор.

-Тепер зрозуміло, чому ти до неї їздила, заздалегідь око на квартиру поклала! – кричав брат.

Після цього Ігор та Юля дзвонили мені ще кілька разів. Сестра навіть дзвонила мамі, обурювалася, але та пояснила їй, що все справедливо. Вони не приділяли мамі уваги, жили, ніби її нема. А тепер раптом згадали про її існування, але вже пізно.

Я не претендувала на цю квартиру, але якщо мама так хоче, то нехай буде так. Мені зрозуміла заздрість рідних, але прикро, що квартира їм дорожча за рідну матір.