– Квартира тобі несправедливо дісталася, справедливість треба відновити! Мій син і так вам багато грошей відвалив, є у вас квартира, там і живіть! – Репетувала бабуся

Подарунок на вісімнадцятиріччя Аліси був просто розкішний. Вийшло це практично у її день народження.

Пів року тому не стало батька, який був у розлученні з її матір’ю практично одразу після появи Аліси. Хто тоді був винний?

Обидві бабусі Аліси – свекруха та теща батьків. Обидві матері вважали, що її дитина гідна кращого. Вони постійно лізли в сім’ю, доки не довели справу до розлучення.

Квартиру батько Аліси купив за два роки, як піти із життя, та одразу написав заповіт. Претендентів могло бути багато, а дочка одна. Тому він вирішив наперед все підготувати.

Про хворобу свою знав, але нікому не говорив. Одружений не був, хоч жив із жінкою близько шести років. Розлучився з нею без зобов’язань, дітей немає, окрім Аліси.

Хто ж знає, що потім вийде через цю квартиру. Дочка повинна отримати спадщину. А ще й мати була жива, брат молодший із трьома дітьми.

У матері квартира була, а брат сам мусить намагатися купити житло для своєї родини. Мусить, але не намагається. То наймають, то у матері у двушці живуть. Допомагати їм – гроші на вітер викинути. Чимало викинуто було.

Аліса оглядала квартиру, мама була поряд. Просторий передпокій, велика кухня, дві кімнати, лоджія та невеликий балкон. Всі меблі, вся побутова техніка. Все це було прописано у заповіті.

– Я рада за тебе доню, – сумно сказала мама. – Батька не повернути, але він постарався для тебе. Жаль, що не вийшло у нас.

– Тут все твоє, нікого не слухай, нікому не віддавай. Навіть мені не віддавай, якщо проситиму. Це жарт, мені не треба.

– Ти можеш переїхати до мене. У тебе ж одна кімната.

– Ні, дочко. Потрібно налагоджувати своє життя. Це добре, що у тебе є своя квартира. Мені зараз вистачить і однієї кімнати. А в тебе все попереду, сім’я, життя. Головне – своє нікому не віддавай.

– Мені квартира далася тяжко. Не з грошима проблеми були, а морально. Бабуся твоя тиснула на мене, як стопудова гиря.

– Мою іпотеку вона вважала блаженством, так і говорила, вимагала жити з нею, вчила, лізла, просила все продати та купити їй дачу. Вона сама, я з тобою.

– Їй не вистачало уваги та грошей, і все це мала надати я. Тобі до школи треба було йти, а вона все ж таки купила дачу, кредит взяла. На життя їй вистачало, а от платити було нічим.

– А на дачі ще працювати треба. Я в неї одна була, хто робитиме? А вона вчить, хоч сама не розуміє, як робити. Я була щасливою, коли ми з тобою переїхали.

– Тоді бабуся дуже образилася на мене. Особливо через те, що я прийняла від твого батька гроші на перший внесок. Ми вже у розлученні були, але спілкувалися. Скандалів тоді було чимало.

– Тоді ще й мати батькова приєдналася. Та вимагала повернути їй гроші сина. Моя вимагала віддати їй усе, щоб тим не дісталося. Натерпілася я тоді. І поліцію викликали, і опіку.

– Все це навчило мене бути твердою. Я раніше матері відмовити не могла, а потім стало легко. Не поступилася нікому. Тож і спадщини не отримала.

– Твоя бабуся вирішила, що племінниця важливіша за дочку. Я не правильна, а та все продала та втратила. Не поступайся, не віддавай. Немає нікого ближче за свою дитину. Батько залишив тобі, моє також буде все тобі.

– Мамо. Ну ти ж ще молода.

– Я була молода, коли слухала всіх. З роками досвід приходить. Ти будь обережна, моєї матері вже немає, а ось друга бабуся залишилася. Там також все непросто.

– Вам треба було просто виїхати далеко від них.

– Так, це був би гарний вихід, але нікуди було їхати, ні на що. Вони досягли свого. Я залишилася зі своєю матір’ю, він зі своєю. Вони обидві про це мріяли. Нам життя зіпсували. Усього не розповіси.

– Мама давай краще пити чай. Ми ж тортик купили. А можна я переїду сюди, ти не образишся?

– Ні, ти ж у мене самостійна, навіть гроші сама заробляєш. У вісімнадцять я могла тільки мріяти про це.

– Це твоя заслуга. Ти мене навчила.

Аліса оглядала кухню, посуд. Налила чай.

– Гарні кухлі, як у нас. Подивися, мамо.

– Бачу. У нас із твоїм батьком смак був однаковий. Кухлі, тарілки, білизна. Я б і меблі вибрала такі ж.

У двері почали стукати. Спочатку тихо, потім голосно та наполегливо.

– Ну от, завітали перші гості, дочко.

– Хтось знає, що ми тут?

– Не знає, але припускає. Це, напевно, твоя бабуся, мати батька. Ти ж отримала спадщину, на яку вони розраховували. Більше нема кому. Тримайся, я поряд.

За дверима стояла бабуся.

– І ти тут! Що треба?

– Нічого не треба.

– Не треба, значить йди.

– Мама залишиться.

– Поки що нехай залишається. Квартира тобі несправедливо дісталася, справедливість треба відновити! Мій син і так вам багато грошей відвалив, є у вас квартира, там і живіть.

– Тут мій старший син жив, а буде жити молодший. Квартира моя буде, ти бабці не маєш права відмовити. У мене троє онуків й жити зі мною їм тісно.

– Я подумаю, може, сама сюди переїду. Документи треба оформити відповідно. Не поспішай речі перевозити, я завтра ж сюди переїду. Мовчиш? Правильно! Чаю налий!

– Ні! Чаю не буде. Квартира моя, тато залишив її мені. Тут усе моє, документи в порядку. Переїжджати сюди не треба, у вас немає жодних прав на це. Бабуся ви тільки на словах. Двері там.

– Хамко! Жодного виховання! Що може вирости з такою матір’ю? Я мала рацію багато років тому! Треба було все рубати на корені!

– Це ви про “чарівну” процедуру про позбавленню малюків? Я знаю, мама розповіла. Пішла геть! Ще раз з’явитеся і я викликаю поліцію. Вважайте, що мене не стало багато років тому. Для вас не стало.

Аліса відчинила двері й бабуся, голосно та нецензурно висловлюючись, вибігла в під’їзд.

– Якби я могла у твоєму віці так, то й проблем би не було. Ти молодець. Але це напевно лише перший набіг.

– Упораємося. Ти ж зі мною.
***
Мама мала рацію, це був початок. Бабуся до суду подала, але їй нічого не належало. Навіть обов’язкової частки не дали.

А потім вирішила переїхати, найняла машину, з речами під вікнами розташувалася. Потрібно ж захопити територію. Аліса не пустила, не допомогла, сусіди посміялися, вони вже її знали.

Хтось навіть поліцію викликав. Скандальну жінку попередили, довелося їй поїхати. Син залишився жити з матір’ю, розлучився, але його колишня так і живе з ними – діти зареєстровані.

Іти їм нікуди. Виживають одне одного. Важко їм, але зовсім не шкода.

Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!