– Лідочка, він же мій армійський друг! Ми з ним разом вогонь та воду пройшли. Ти ж знаєш, де я служив. Я не можу йому відмовити. Він мене сотню разів рятував! – Досить говорити дурниці! Я знаю, як ви служили. Ти сам розповідав. А тепер раптом він тобі спину прикривав. Бреши, та не забріхуйся

Ліда прийшла з роботи й одразу, ще від хвіртки, зрозуміла, що в хаті знову гості. Ні, гості не нові все той же друг її чоловіка Олексія. Сьогодні він прийшов не один, із подругою. Таня дочка сиділа на лавці перед будинком і читала книгу.

– Мамо, там знову… – тільки й сказала вона.

Ліда та Олексій давно мріяли про свій будинок. Дочці виповнилося десять років, коли вони змогли собі це дозволити. Ліда одержала деяку суму у спадок від бабусі, а Олексій позичив у батьків. Інші гроші вже були накопичені.

Почали розглядати варіанти. Олексій пропонував купити, де є знайомі чи родичі, а ось Ліда навпаки цього не хотіла. У гості завжди можна з’їздити, а жити поряд – це вже занадто.

Сумний досвід – її батьки розлучилися через рідного брата батька, який жив майже поряд. Ліда пам’ятала всі скандали, а потім їм довелося з мамою поїхати.

– Подивися ось цей будинок. Там мій брат живе поруч. Він схвалив.

– Ні, Льоша, я ж тобі казала…

– Пам’ятаю. Але що таке? Ми ж не в одному будинку житимемо.

‐ Мені не подобається, та й селище не перспективне. Твій брат їздить на заробітки, там немає роботи.

– У цьому ти маєш рацію.

– Тоді цей. Майже поряд, п’ятдесят кілометрів, ближче до обласного центру.

– Село, навіть школа у сусідньому селі. Ти уважно читай.

– Тобі не догодиш!

– Так треба все враховувати. Школу, лікарні, магазини. А головне – робота. Ми не пенсіонери, ми молоді.

– Тоді шукай сама!

– Шукаймо разом!

Олексій вкотре підсунув дружині оголошення. Велике селище, будівництво тваринницьких комплексів. Навіть роботу пропонують. А будинок! Це те саме, про що вони мріяли.

– А чому продають?

– Ти завжди знайдеш причіпку. Діти продають батьківську хату. Спадщину треба ділити. А місце просто чудове, і в суму ми вкладаємося. За будинком озеро. Дивись фотографії.

– До цього озера ще ціле поле.

– Це не так багато.

– Гаразд, у вихідний подивимося.

– А я вже домовився, – радісно відповів Олексій.

Будинок був гарний. Школа в п’яти хвилинах, магазини, аптеки, та й все інше. Город запущений, але це не проблема. Може й не відновлюватимуть його.

Кущі, яблуні, груші. Все вже восени дасть плоди. Навіть Тані сподобалося. Вона встигла познайомитися із сусідською дівчинкою, її ровесницею. Ціна була прийнятна.

– Ну? Беремо?

– Мені подобається.

Угода відбулася. Тані не терпілося переїхати. На старому місці в неї подруг не було, а тут уже знайшлася. Ліда одразу знайшла роботу, у дитячий садок був потрібен вихователь. Олексій пішов працювати на будівництво комплексу.

Першого ж вихідного з’явився Сашко. Він був армійським другом Олексія, який тут жив уже давно. Звичайно Ліді сказали про випадкову їхню зустріч, але вона зрозуміла, що чоловік її нахабно обдурив.

Сашко був у розлученні, жив у батьківському будинку з матір’ю. Звичайно, туди друзів не приведеш. Кожен вихідний Сашко з’являвся у їхньому будинку.

Ліда намагалася говорити із чоловіком, але це ні до чого не призводило. Наступного вихідного Сашко був знову в них.

– Лідочка, він же мій армійський друг! Ми з ним разом вогонь та воду пройшли. Ти ж знаєш, де я служив. Я не можу йому відмовити. Він мене сотню разів рятував!

– Досить говорити дурниці! Я знаю, як ви служили. Ти сам розповідав. А тепер раптом він тобі спину прикривав. Бреши, та не забріхуйся.

– Це мій дім! І мій друг завжди тут бажаний гість.

– Це і мій дім! Досить наводити тут свинство.

– Не кричи, Сашко почує.

– Ти б краще в гаражі порядок навів біля дому. На думці одні посиденьки з цим…

– Я працюю, маю право відпочити.

– Працюєш, тільки грошей не приносиш.

– Я гуляю на свої!

– А їси на мої. І Сашка свого годуєш.

Такі розмови відбувалися дедалі частіше. Вже два місяці подружжя сварилося.

Ліда йшла з роботи та збиралася робити компот. Яблук вродило багато. Ще від хвіртки вона зрозуміла, що в будинку знову гості.

Таня сиділа на лавці, вона не любила, коли приходив цей друг. Батько змушував накривати на стіл, варити щось для них. А Сашко ще й посміювався.

– Мамо, там знову цей і його дружина. Яблука я зібрала. Тітка Катя дала ще рецепт варення. Зваримо?

– Зваримо. Яка дружина? Сашко не одружений.

Ліда важко зітхнула. Варити компот на кухні, де сидять чоловік та Сашко з якоюсь черговою «дружиною». Як їй все набридло.

– Здрастуйте всім, і до побачення. Кухня сьогодні мені потрібна, а ви йдіть на природу. Озеро поруч.

– Ми так не домовлялися, – намагалася заперечити “дружина” Сашка.

– А зі мною ви теж не домовлялися. Сьогодні й відтепер ви всі відпочиваєте на озері.

– Лідо! Це ж мої гості!

– А це моя кухня та будинок! Я тобі вже неодноразово говорила.

– Значить, ми повинні піти? Якщо ми підемо, то доведеться мені з тобою розлучитися. Ти чуєш мене? Я не хочу влаштовувати скандал при друзях. Вирішімо все мирно. Ми відпочиватимемо у вихідний, а решту часу кухня твоя.

– А сьогодні ще не вихідний. Чому ти вже вдома?

– Нас відпустили, там комісія приїжджає.

– А прибирати після своїх гостей ти будеш?

– Можу і прибрати. Ти тільки збери нам на стіл, приготуй…

– А зарплату ти одержав? Продукти купити треба.

– Одержав, але…

‐ Продуктів у будинку немає. Зовсім немає.

– То я вже помітив. Це безгосподарність. Гості у домі, а їжі немає.

– Ось ти й купи. Я не повинна всіх годувати!

– От як? Що з тобою сьогодні сталося? Як це у вас… ці ваші жіночі дні?

– Вважай, як хочеш. Усі встали, та пішли! Мені треба займатися своїми справами. Знайдіть інших гостинних господарів, а поки що – на озеро. Там є зона відпочинку.

– Ти пошкодуєш про це, Лідо!

– Сам дивись не пошкодуй.

Компанія пішла, а Ліда почала прибирати в будинку. Потім вони разом із Танею варили варення за новим рецептом і закручували в банки компот. Завтра вихідний, але робота по дому знайдеться, аби гості знову не прийшли.

Олексій повернувся пізно вночі. Вранці страшенно боліла голова. Ліда розуміла, що йому погано, але розмова має відбутися.

– Ти хотів розлучення. Ти отримаєш його, якщо ще раз твій друг тут з’явиться. Ти живеш із ним чи з нами? Виріши вже!

– Він мій друг!

– А я, поки що, твоя дружина!

– Будинок доведеться ділити. А ми так його хотіли.

– Хотіли. Але ж ти спеціально вибрав саме цей. Ти знав, що Сашко саме тут мешкає. Я знаю все. Ти це підлаштував. Ти обдурив мене ще перед покупкою будинку. Я не збираюся бачити цього Сашка у своєму будинку!

– Тоді… я подам на розлучення.

– Добре. Твою частку, за яку ми ще не віддали гроші твоїм батькам, я викуплю.

– Яким чином?

– Кредит візьму. Це не так багато. Дочка залишиться зі мною, це не обговорюється. Її частка – це її частка. Ось і рахуй із чим залишишся. Напевно, тільки друг у тебе і буде. Або не буде.

– Друг у біді не кине!

– От і добре. Розлучення?

– Так!

Ліда та Олексій розлучилися. Частку колишнього чоловіка Ліда викупила, а гроші йому довелося одразу віддати його батькам. Позичав же!

Ну а далі події відбувалися дуже швидко. Куди йти Олексію? Попросився до друга тимчасово, але… довелося винаймати квартиру. Грошей не вистачало, адже Ліда на аліменти для дочки подала.

Господиня квартири приводити гостей та влаштовувати гулянки заборонила, погрожувала вигнати. Відпочинок біля озера з другом? Грошей немає, а Сашко не запрошує, не частує.

Попросив у нього в борг, але друг не врятував, а сам раніше займав. Спілкування з ним зійшло нанівець. Олексій зрозумів, що помилився. Помилився в іншому, з розлученням, з будинком. Одні помилки…

‐ Лідо, пробач. Я не мав рації. Я не можу без вас. Можна мені повернутись. Більше жодних друзів, та гостей.

– Проти гостей я нічого не маю, але такі друзі…

– Ні, Сашко більше ніколи тут не буде.

– Ти впевнений?

– Впевнений. Я сумую за вами. Спробуймо. Дім твій, вірніше ваш, але… у мене не буде жодних умов.

– Спробуємо. Таня буде рада твоєму поверненню. І я…

Олексій повернувся. У них вдалося налагодити своє життя. Сашко більше не намагався приходити, а Ліду він вважав за свого недруга.

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.