– Люба, твоєму батькові виповниться шістдесят років! Ти не думаєш, що це трохи не той вік, щоб просиджувати решту життя біля спідниці дружини

Тато, після виходу на пенсію, захопився риболовлею. На шістдесятиріччя він попросив гумовий човен, разів десять шепнувши, щоб мама не знала про подарунок.

– Вона все одно дізнається! – здивувалася я.
– Коли дізнається, буде пізно, — хитро посміхнувся тато, — човен у мене вже буде! Сам би купив, але ти знаєш свою маму. А що подарували, то я не винен!

Мама з татовим хобі змирилася не одразу. Переживала, як би щось не сталося. І ображалася, швидше за все, через маленьке почуття заздрощів, бо сама на той момент ще працювала.

Тато по дому почав все робити, поки мама на змінах, а на вихідні повадився їхати з сусідом на рибалку.

Мовляв, ось я який молодець, пенсію в будинок приніс, п’ять днів поспіль супи варив, посуд мив, підлогу підмітав, а в суботу і відпочити можна.

У маминому ж розумінні, суботи були спеціально придумані для сімейного дозвілля! Для спільних походів в театри, та на виставки, у парки, та на танцювальні вечори.

Тато, своєю чергою, коли складав мамі компанію, нещадно паплюжив картини та експонати, або насміхався з пар, що танцювали.

Іноді тато перегинав палицю, і мамі було навіть соромно за його поведінку, тому додому вони поверталися порізно.

Зрозуміло, коли у батька знайшлося нове захоплення, він не мав часу на те, щоб супроводжувати маму.

Мій чоловік загорівся, почав шукати в інтернеті оптимальні за ціною, та якістю човни. Він навіть заїкнувся про те, що не проти напроситися з тестем на риболовлю.

Щоб ви розуміли, з усього, пов’язаного з рибою, мій чоловік може лише сплатити риб’ячі тушки на касі в магазині.

Я передбачала катастрофу! Мама й так незадоволена, а якщо у тата ще човен з’явиться, приводів для переживання стане вдвічі більше, а винними залишимося ми з чоловіком. Тому я чинила опір!

Запропонувала подарувати татові щось корисне, наприклад, нові колеса для машини. У чоловіка виграла чоловіча солідарність:

– Люба, твоєму батькові виповниться шістдесят років! Ти не думаєш, що це трохи не той вік, щоб просиджувати решту життя біля спідниці дружини?

– Ти подивися на статистику чоловічої тривалості життя! Це може бути його останній день народження! А ти йому колеса дарувати зібралася! Хоче людина човен – має право!

Я махнула рукою, залишивши вибір подарунка на чоловіка, щоб було виправдання: мама, я не при ділах, знати нічого не знала.

У ресторан, де зібралася нечисленна рідня, та татові колишні товариші по службі, чоловік притягнув колеса.

Я полегшено зітхнула, день народження пройшов чудово. Натомість увечері, коли всі роз’їхалися по домівках, зателефонувала зла мама.

Чоловік випросив у тата ключі від їхньої квартири, та притулив туди човен, тому спізнився до ресторану. Ще записку пришпилив: «Від люблячого зятя»!

Мама рвала і метала, пригадала моєму чоловікові «зальоти» за всі роки нашого шлюбу, і оголосила його персоною нон грата у них вдома.

З моїм чоловіком мама не розмовляла два з половиною роки. Два з половиною роки! Натомість задоволений тато був готовий носити зятя на руках!

Минулого літа мама вийшла на пенсію, й занудьгувала. Вона в мене діяльна особа, почекала б із пенсією, але її попросили дати дорогу молодим.

Не знаю, як тато вмовив маму на спільну поїздку на рибалку, але їй сподобалося. Вони стали постійно їздити разом, ще іноді онуків прихоплювали з собою.

З татом і його сусідом страшно було дітей відпускати, а коли там мама, то все буде добре. Тим більше, що діти вже не маленькі: десять і тринадцять років.

Восени батьки нас ошелешили звісткою про продаж квартири, та про купівлю заміського будинку.

На новосілля тато купив моторний човен! Мама не заперечувала, навпаки, зраділа, як дитина мала. І тільки того дня моєму чоловікові було дароване прощення.

Чоловік, до речі, не дуже зрадів амністії: сказав, що мовчазна теща — найкращий подарунок долі!
Тепер я можу сміливо стверджувати, що мої батьки — затяті рибалки!

Чоловік, дивлячись на них, будує плани на нашу пенсію: хоче перебратися з міста до села, та розводити кроликів та індичок. Поживемо побачимо!

А поки піду відкрию пляшечку пінного, та дістану сушену рибку, виловлену маминими руками, і засушену — дбайливими татовими! Як вам мамині уподобання?