У мене любовна залежність, цілком можливо, вона взаємна, що додає в мою історію додаткових проблем…
Ми обидва в шлюбі. У нас сім’ї і діти. У мене шлюб на грані розпаду. У неї з чоловіком все набагато краще, якщо не ідеально. А вчора вона написала мені, що все, вистачить, пора закінчувати …
Біль, страх, стрес … нестерпно … працювати не можу, шматок в горло не лізе, нудота …
Я зірвався з роботи, стрибнув за кермо і через весь Київ по гребаних пробках до неї. Ось нарешті, через півтори години я біля її будинку … Вже легше …
Поговорили. Я не хотів її відпускати, цілував, просив, благав …
Домовилися закінчувати. Увечері ще поспілкувалися в соцмережі, мене трохи відпустило після зустрічі, але настав сьогоднішній день, і почався суцільний АД.
Ми почали спілкуватися в кінці зими через соцмережі.
Ми були знайомі, були разом і любили один одного дуже давно (більше 10 років тому), колись ще в минулому житті. Тоді я її кинув. Тепер я її знайшов знову, достукався, вона відгукнулася (від жалю, напевно).
Спілкування починалося дуже повільно і обережно, тільки в листуванні. Я каявся, просив вибачення, розмазував соплі і сльози … Я поклявся їй у вічній любові … Поступово ми зближувалися. Зараз ми знаємо один про одного все, подружжя наші в чомусь ближче, але тільки фізично … а ми практично злилися …
Про реальну зустрічі спочатку не могло бути й мови, але я вирахував, де вона живе, приїхав, викликав, вона вийшла …
Це було чарівно, ми знайомилися заново, торкалися один до одного, згадували запах, смак губ … трималися за ручки, як діти … ми були щасливі цією новою близькістю … Я люблю її до божевілля, шалено …
Близості не було. На всі спроби заманити її куди-небудь в затишний куточок не увінчалися успіхом, вона всі ці мої наміри м’яко припиняла. Ми хочемо один одного, як божевільні, я пишу «ми», тому що вона сама це говорить. Мені на все начхати, я цинік і покидьок. А вона боїться зраджувати чоловіку, розуміє, що не зможе приховати свої емоції, і він все зрозуміє. А коли зрозуміє, вижене її і забере дітей …
Я хочу, щоб вона була зі мною, я готовий на будь-які умови, говорив про це багато разів, але у відповідь завжди ні, я не кину сім’ю. У неї чудові діти, чоловік, з її слів теж ідеал, хоч і не любить вона його по-справжньому.
Вона дуже боїться зруйнувати свою сім’ю і тому вчора сказала, що вистачить … вона заплуталася, вона не може дивитися в очі чоловікові, у неї повний бардак в справах через постійні думкт про мене, через постійне листування зі мною, через надзвичайну близькость …
І ось чарівні місяці закінчилися …
Вона переконала мене, що заради неї, заради її щастя, заради збереження її сім’ї нам треба перестати спілкуватися … Вона каже, що мені теж треба розібратися з самим собою, зі своєю сім’єю, вирішити, як самому жити далі … і якщо в моїй родині неминуче розлучення, шукати іншу жінку, а про неї постаратися забути … що вона не хоче мене прив’язувати і тримати … щоб перестав сподіватися, тішити себе ілюзіями … що вона абсолютно не уявляє себе зі мною разом в реальному житті …
І ось закінчується перший день моєї самотності. Я нічого не хочу, мене ніщо не радує, я в глибокій ямі … Ви скажете, треба знайти сили і почати вкладатися в інші ресурси, але як? Де їх взяти? Звідки? Вранці думав, дотерплю до вечора і нап’юся, а зараз збираюся додому і пити не охота … Нічого не потрібно … крім неї …
Дякую за увагу і витрачений час.
— Ми взагалі вечеряти сьогодні будемо? Голос Кирила, поважний і невдоволений, увірвався у стерильний простір…
— Я тобі забороняю туди їхати! — голос Галини Михайлівни тремтів від ледь стримуваної люті,…
Тамара Федорівна перший день сиділа біля вікна та сумувала. Сумувала за своєю роботою, за колегами,…
Протяг пронизував наскрізь, гуляючи по порожній залі очікування провінційного вокзалу. Ірина щільніше закутала в хустку…
Телефон лежав на столі вже двадцять хвилин. Галина Іванівна дивилася на нього, як на гранату…
Таня була впевнена, що її Андрій ніколи їй не зрадить, адже на шляху до сімейного…