Любов дітей  не повинна купуватись, вона або є, або її немає. А якщо син мене покине і не допомагатиме, значить, він і не син мені зовсім

Я свою подругу зовсім не розумію! Вона вважає, що правильно чинить, живе у своє задоволення, а синові своєму зовсім ні чим не допомагає, навіть з онуками відмовляється посидіти. А справа почалася з того, що її син, як тільки закінчив університет, одразу вирішив одружитися.

Зі своєю дівчиною вони  зустрічалися вже досить довгий час, тому вирішили створити родину. Звичайно, моя подруга Олена Петрівна була дуже незадоволена таким рішенням сина.

Вона відразу вирішила розставити всі крапки, й  повідомила йому, якщо він так вирішив, значить, дорослим став, а тому має сам забезпечувати свою сім’ю, і в житті добиватися всього самостійно.

Вона тоді йому сказала, щоб він на її допомогу не розраховував, і ні за чим  не звертався. Олена  вважає, що вчинила правильно, каже, що з дорослими дітьми тільки так і треба робити, бо сядуть на шию і ноги звісять.

Вона  живе  одна  у великій трикімнатній квартирі, могла б запропонувати синові якийсь час пожити з нею, так ні, вона навіть про це і не заїкнулася.

При цьому в неї є ще одна невеличка квартира, яку вона здає,  могла хоча б її синові віддати. Але й про це не може бути мови. Вона з цієї квартири отримує хорошу надбавку до пенсії.

Загалом, живе вона на втіху. А нещодавно їй зателефонувала сваха, і так не нав’язливо запропонувала їй узяти до себе на кілька днів старшого онука. Так Олену  від цього навіть трясло. Уявляєте, ​​вона відмовила свасі у цьому простому проханні.

А після цього подзвонила мені й почала скаржитися на свого сина та його тещу. Виявляється, її син зі своєю дружиною вирішили з’їздити, без дітей, на тиждень відпочити. А діти у них ще маленькі, старшому п’ять років, а молодшому зовсім недавно виповнилося лише два.

–  Я не знаю, як з такими дітьми порається сваха, адже там не діти, а кошмар. Вони скрізь лізуть, усе ламають, паскудять, кричать, зовсім не вміють сидіти на місці.

– І взагалі, навіщо сваха  погодилася з ними посидіти, адже у них є свої батьки, от і нехай вони самі з ними сидять. Ну, а якщо не хочуть із собою брати, тоді ж можна няню найняти, а не стару матір просити з ними водитися.

– Я онуків бачу пару разів на рік по пів години, і то втомлююся сильно,  не виношу я такого неподобства. А якщо буду з ними пару днів, то просто не виживу.

– А синові нема на що ображатися, бо я  йому нічого не винна і нічого не обіцяла. А те, що  свати в усьому допомагають молодим, то це лише їхні проблеми.

Я, якщо чесно, не розумію свою подругу, як вона таке може говорити. Вона щиро вважає, що це син має їй допомагати, а не вона йому. Коли я сказала їй свою думку, вона на мене образилася.

– Виходить твого сина на ноги підняла його теща і тесть, а не рідна мати.

– Ти  просто вигнала сина у вільне плавання, а тепер ще й на допомогу від нього чекаєш. А тесть допоміг йому гарну роботу знайти, навіть машину їм свою подарував, і квартиру власну допомогли придбати, а ти зовсім ніякої участі не брала в житті сина.

Олена  на підвищених тонах заявила, що це проблеми її сватів, а не її.

– Якщо їм так хочеться, то нехай трясуться над молодими, у всьому їм допомагають, з дітьми няньчаться, подарунки дарують, а  я їм нічого не винна, я свою місію виконала, виховала, освіту дала, а далі син сам має розв’язувати свої проблеми, а  не я!

– А ти не боїшся  в глибокій старості залишитись одна, без підтримки сина, без допомоги.

– Любов дітей  не повинна купуватись, вона або є, або її немає. А якщо син мене покине і не допомагатиме, значить, він і не син мені зовсім!

Я була шокована від таких слів, вона запросто може відмовитися від рідного сина!  Хоча вона це вже зробила, коли відмовила йому у своїй допомозі.

На мій погляд, для хлопця його теща та тесть замінили справжню матір, вони зробили для нього набагато більше, ніж вона.

Я, звичайно, розумію, що дорослі діти повинні допомагати своїм літнім батькам, але й батьки повинні допомагати своїм дітям твердо вставати на ноги.

Так ми з Оленою і не порозумілися!  Але після цієї розмови ми з нею більше не спілкуємося, вона на мене образилася, що я не її підтримала, а її сина та  сватів. Допоможіть нас розрадити! Хто з нас має рацію?