Люда жила зі своїм чоловіком у власному будинку, де було двоє дверей. Перші двері зі входу вели в сарай і другі, власне, в сам будинок. І ці другі двері були дуже важкими і закривалася з гучним звуком. Так ось, в сорокових чоловіка у Люди забрали на війну

Ох, люблю ж я всякі страшні правдиві історії, особливо містичні, хоч і боюся я всього цього дуже сильно.

Але з самого дитинства цікавість бере своє, тому різних оповідань за пазухою у мене ціла купа. І ось одна з них.

Історію розповіла мені моя бабуся, а випадок стався з її подругою.

Звали подругу Людою. Люда жила зі своїм чоловіком у власному будинку, де було двоє дверей. Перші двері зі входу вели в сарай і другі, власне, в сам будинок. І ці другі двері були дуже важкими і закривалася з гучним звуком.

Так ось, в сорокових чоловіка у Люди забрали на війну. Скільки чекала вона його – не знаю, але в одну ніч трапилася така історія, яка, я думаю, була вже у багатьох людей.

Загалом, близько третьої години ночі, коли Люда спала, вона раптом почула саме той самий сильний хлопок двері. Це при тому, що вона на гачки закривала щоночі обидві двері, а тут саме шум дверей домашніх.

Від страху все її тіло як заніміло. І чує – скрипить підлога, кроки якісь. Кроки м’які такі, наче кішка йде до неї в кімнату. І заходить до неї саме істота, дуже схожа на брудну кішку, тільки іскри якісь від істоти летять, як ніби вона наелектризована.

Істота застрибує їй на груди і починає душити. За класикою жанру вона питає: “Дідусь-сусіде, до худу або до добра?”, І істота на неї холодним повітрям три рази видихнув: “Худу … худу … худу …”

Зістрибує і йде. А через кілька днів приходить їй лист з повідомленням про чоловіка на війні, його не стало.